10. Роль оздоровчого тренування у поліпшенні здоров’я сучасної людини.

Зниження фізичної працездатності або незадовільні результати функціональних проб формують у практично здорової людини стан, що викликає зниження професійної працездатності і швидку втомлюваність. Він характеризується задухою при помірному фізичному навантаженні, неприємними відчуттями в ділянці серця, запамороченнями, холодними кінцівками, схильністю до запорів, болями в спині, що виникають у наслідок функціональної недостатності “м’язо – зв’язкового корсета”, порушенням сну, зниженням концентрації уваги, підвищеною нервово – емоційною збудливістю, відносно раннім ознакам старіння. Ефективною профілактикою таких змін стану здоров’я є оздоровче фізичне тренування. Фізичне оздоровче тренування ґрунтується на принципах, в сонові яких лежать певні фізіологічні закономірності.

Методи фізичного тренування:

Принцип повторюваності – систематичне застосування фізичних вправ відповідно до функціональних можливостей організму того, хто тренується.

Принцип поступовості – зміна тренувального навантаження відповідно до динаміки функціонального стану індивіда. Поступове підвищення навантаження до досягнення рівня належних віково–статевих характеристик резервів функції.

Принцип індивідуалізації – сувора відповідність фізичного навантаження функціональним особливостям організму тих, хто займається фізичними вправами. Індивідуальний підхід – головна вимога оздоровчого тренування.

Інтервальний метод – рекомендується для початківців. Він полягає в чергуванні значних навантажень з помірною тривалістю одного тренування. Наприклад: ходи та бігу (біг 50 м і хода 150 м).

Безперервний метод – рівномірний розподіл навантаження в основній частині заняття (легкий рівномірний біг протягом 10-30 хвилин з частотою пульсу не більше як 132-144 удари за 1 хвилину).

сучасних людей змінила й структуру їх хвороб (так звані хронічні соматичні захворювання, до них належать захворювання серцево-судинної, дихальної та ендокринної систем тощо). Можливості діагностики цих хвороб цілком достатні, а лікування – обмежені.

Абсолютне фізичне здоров’я – визначається красивою фігурою, здоровим волоссям, шкірою, гармонійним розвитком усіх фізичних якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості), а також високою здатністю організму підтримувати постійність внутрішнього середовища (гомеостазу), з допомогою чого досягається висока життєздатність основних органів та систем.

Чи можна виміряти кількість фізичного здоров’я?..

Практика свідчить, що стійкість організму проти негативних чинників – від гіпоксії до проникаючої радіації – залежить від показників максимального споживання кисню, співвіднесених до маси тіла індивіда. Визначення максимального споживання кисню – одна з найпоширеніших дослідницьких процедур у спортивній медицині. Для її виконання потрібні прилади – ергометри та газоаналізатори. Але такий шлях вимірювання здоров’я малодоступний через дорожнечу вищевказаних приладів. Вихід із становища може бути знайдений досить просто: адже між максимальними аеробними можливостями людини і результатами тестування її загальної витривалості існує прямолінійна залежність. Це значить, що за часом пробігу дистанції 3 км для чоловіків за 14 хв (2 км для жінок за 11хв 30 сек) можна визначити функціональний клас аеробної здатності, тобто виміряти здоров’я.

Особи, що мають «безпечний стан здоров’я», відзначаються гарним станом зовнішніх показників (шкіри, волосся, нігтів, статури), а також високими коронарними, респіраторними і гормональними резервами. В цілому це забезпечує не тільки хороший зовнішній вигляд, але й відсутність факторів ризику розвитку багатьох соматичних захворювань.

Функціональні проби оцінки фізичної працездатності.

Дослідженням встановлено, що головним показником життєдіяльності кожного з нас є той потенціал біоенергетики, який може бути використаний для здійснення “Фізіологічної роботи" на протидію шкідливим чинникам пристосування до змін умов навколишнього середовища. На жаль, спосіб життя сучасної людини не сприяє збереженню даного нам від природи енергопотенціалу: гіпокінезія, переїдання (при цьому знижується потенціал на 1 кг маси тіла), шкідливі звички, низька культура фізичного розвитку.

Найчастіше пиляк складається з двох половинок, в свою чергу, кожна половинка має два пилкових гнізда.

Кількість гнізд у пилку чотири і менше чотирьох. В деяких рослин частина тичинок недорозвинена і представлена лише тичинковими нитками їх називають стамінодіями. Пиляк до тичинкової нитки прикріплюється нерухомо. Тичинки у квітці розташовані кільчасто, інколи по спіралі Якщо тичинки в квітці неоднакові, то вони розташовані кільцями. Кількість тичинок у квітці дорівнює кількості членів оцвітени або в кілька разів перевищує її. Є квітки з однією тичинкою, з двома (бузок) і багатьма (жовтець).

Тичинки у квітці розвиваються вільно, не зростаючись одна з одною (злакові, жовтеці), або зростаючись між собою. В одних рослин зростаються лише нитки тичинок (дубові, в інших зростаються лише пиляки (айстрові), а в представників родини гарбузових зростання поширюється на тичинкові нитки і пиляки. Найчастіше тичинки зростаються у рослин із зросло пелюстковим віночком або простого зростолистого оцвітиною.

Розвиток тичинок в історичному плані відбувався шляхом змін та спеціалізованих мікро спорофілів , які були предками покритонасінних. На перших етапах розвитку, як вважають, тичинки були листкової форми без диференціації та тичинкову нитку, в’язальце і пиляк. У деяких сучасних багато плідникових така форма зберігається. Диференціація пиляка на тичинкову нитку, в’язальце і пиляк відбувається пізніше, та більш високому стані еволюції.

Процес формування пиляка пов’язаний з досить складним переходом. Спочатку у пиляка можна виділити лише два шари клітин: зовнішній і внутрішній – субепідермальний з однорідними клітинами. На різних стадіях розвитку пиляка в субепідермальній його тканини закладаються пилкові гнізда (мікроспорангії). Спочатку в місцях майбутніх чотирьох гнізд закладається по одній збільшеної клітині. Потім кожна з цих клітин ділиться: тенгентельною перегородкою на дві. З клітини, що відчленувалось до зовні, шляхом дальшого тангентального поділу утворюється три пари клітин. Зовнішній шар, який розташований під епідермою пиляка, називають фіброзним. Другий шар клітин розташований безпосередньо під ендотелієм (з нього може розвиватися кілька шарів), він при формуванні пилку руйнується і вмістом його живиться епідерма. Третій шар віддиференційовується у напрямку до середини пиляки, його називають вистиляючим шаром, або тепетумом. Тепетум покриває внутрішню тканину пиляка - археоспорій з якого утворюються мікроспори. Дозріла мікроспора являє собою одноядерну клітину з гоплоїдним набором хромосом. Формування пилку розпочинається з утворення двох оболонок — екзини та інтини. Екзина зовнішя оболонка. Вона частково кутилізована , має спори, може бути проникливою для води, що призводить до загибелі пилку під час дощу. У ній накопичуються каротиноїди, від чого пилинки мають відповідне забарвлення. Каротиноїди сприяють кращому проростанню пилку. Внутрішня оболонка (інтина) складається з пептичних речовин і характеризується високою еластичністю при утворенні пилкової трубки.

Нерідко число тичинок дорівнює числу листків в оцвітені ( лілія). В іншому випадку в два чи більше разів перевищує число пелюстків або долей оцвітини ( груша, лавр благорідний) . Іноді число тичинок мінімальне : одна ( канна), або дві (бузок).

Коли тичинки на квітоложе утворюють багато кіл – полістемний (розові); два кола – диплостений, чотири кола- тетростенний ( орхідні)

Часто квітки мають не зрослі між собою тичинки – вільний андроцей.

У христоцвітих 4 тичинки вищі 2 нижче – такий андроцей наз.чотирисильний. Коли із чотирьох тичинок дві довші – двосильний.

Основні симптоми при різних ступенях перевтоми.

Симптоми	Ступінь перевтоми
	початковий	легкий	виражений	Важкий
Зниження дієздатності	незначне	помітне	підвищене	Різке
Поява раніш відсутньої втоми	При посиленому навантажені	При звичайному навантажені	При полегшеному навантажені	Без всілякого навантаження
Компенсація вольовим зусиллям зниження дієздатності	Не потребується	повна	часткова	Незначна
Емоційні зрушення	Часом зниження інтересу до роботи	Часом нестійкість настрою	роздратованість	Пригнічений стан, різка роздратованість
Розлади сну	Важче прокидатись або засинати	Набагато важче висипатися	Сонливість	Безсоння
Зниження розумової працездатності	немає	Важче зосередитись	Погіршення пам’яті	Помітне послаблення уваги і пам’яті
Заходи валеологічної корекції
	Упорядкованість відпочинку, заняття фізкультурою	Чергова відпустка і відпочинок	Тривала відпустка і організований відпочинок	Лікування

II клас 1 година; III - VI клас—1,5 години; V - VI клас - 2 години;

VII - VIII клас - 2,5 години; IХ-ХІ клас - 3 години.

Дітям 6 років домашнє завдання не задають. Підготовку домашньої роботи рекомендується починати з виконання завдання середньої складності, потім переходити до найбільш складних і закінчувати самопідготовку легким завданнями. У молодших і старших школярів втома у ході виконання завдань на уроках і в позаурочний час розвивається по - різному і виявляється неоднаково. У початковій школі кожна робота досить швидко приводить до граничного гальмування і це запобігає тривалій неприливній активності і нервових клітин. Ці форми втоми легко і швидко знімаються відпочинком. У старших школярів виробляється здатність вольовим зусиллям долати початкові стадії втоми і продовжувати роботу. Є певні нормативи навчального навантаження протягом дня, тижня., Нехтування ними призводить до порушення режиму дня, відображається негативна на стані здоров’я дітей шкільного віку.