23. Закономірності дії екологічних факторів на рослини.

Середовище, що оточує рослини - це складний комплекс багатьох факторів, які діють у різних сполученнях. До них належать: волога, світло, повітря, температура, грунт, рельєф місцевості, тваринні і рослинні організми. Сукупна дія їх визначає як будову органів рослини, так і ритм її розвитку. Якщо якийсь із факторів навколишнього середовища е пануючим, то під його впливом рослинні організми утворюють відповідну екологічну групу.

Розрізняють екологічні групи щодо водного режиму, світла, температури, кислотності або лужності ґрунту, ступеня засолення його За Сукачовим 4 види сукцесій:

1) Сингенетичні;

2) Ендоекогенетичні;

3) Екзогенетичні;

4) Гологенетичні.

Сингенетичні сукцесії відзначаються процесом зміни рослинами нових місцезростань: кар'єр насипів, звалищ, пісків. Головну роль в цій сукцесії відіграють підбір і взаємодія рослин, які заселили з незайману територію, а також грунтово - кліматичні умови. Якщо ділянка, яка заселяється, мала угрупування раніше - то це є первинна сукцесія (відступ льодовика, застиглої магми, сформування піщаної дони) - автогенетична сукцесія. А якщо рослинність місцевості частково або повністю знищена, але має добре розвинений шар, в якому залишається насіння або спори - вторинна сукцесія (березняки, вільшняки) ендоекогенетичні. Вони відбуваються слідом за сингенетичними сукцесіями на створено певне середовище наступному періоді свого розвитку змінюються разом з подальшими змінами середовища.

Приклад проходження сингенетичної і ендогенетичної сукцесії. На прикладі спонтанної клімаксової формації дуба у французькому Середземномор'ї:

Поле під культурою => Преміг => Куцоніжка => Ялівець віргінський => сосна алепська => дуб пухнастий і дуб кам'яний.

Екзогенетичні сукцесії зумовлені причинами, які перебувають за межами даного угрупування і залежать від зовнішніх геофізикохімічних факторів, а також зміни, зумовлені діяльністю людини (пожежі, вирубки, випас і ін.), а також масове поширення будь-яких тварин (комах, гризунів).

Гологенетичні - виникають внаслідок зміни всього фізико-географічного середовища, або його окремих частин - атмосфери, літосфери, гідросфери (зміна фітоценозів під впливом глобальних змін клімата, зміна русла річки і розвиток нової річкової долини).

22. Етапи розвитку екології. Структура сучасної екології.

Екологія - це наука про взаємозв'язки в надорганізменних системах, про структуру і функціонування цих систем.

Екологія як наука сформувалась в середині 19 ст., після того як було нагромаджено відомостей про різноманіття живих організмів на Землі, про особливості їхнього способу життя.

Виникло розуміння того, що не тільки будова і розвиток організмів, а й взаємовідносини їх з середовищем, в якому вони живуть, підпорядковані певним закономірностям, які заслуговують спеціального і ретельного вивчення.

1. Без хлорофілу (гетеротрофні за способом живлення).

2. Для харчування використовують готові поживні речовини,

3. Не можуть самостійно фотосинтезувати.

4. Гриби повністю залежать від утворення рослиною органічних речовин.

Значення:

Перетворення відмерлих решток тварин і рослин на мінеральні речовини і виступають в ролі санітарів. Велика роль лишайників в утворенні покриву боліт і тундри: роль в екосистемі але і шкода: псують харчові продукти, зумовлюють захворювання тварин і рослин і людей. Є їжею для людей, худоби, для ліків тощо.

5. Відділ лишайники. Поняття. Життєва форма. Анатомія талому. Систематичне походження компонентів лишайників. Взаємодія фіко- і мікобіонта. Розмноженн, живлення. Принцип класифікація. Роль в природі і житті людини. Ліхеноіндикація.

Лишайники - дуже своєрідні організми, які утворилися внаслідок співжиття грибів із ціанобактеріями та зеленими водоростями. Відомо 25 000 лишайників. Наука - ліхенологія.

Це своєрідна група нижчих рослин, які складаються з двох різних організмів — гриба (пірено- та дискоміцетів з сумчастих грибів, рід-ше«телефора з базидіоміцетів) та водорості (зелені — цистокок, хло-рокок, хлорела, трапляється кладофора, пальмела; синьозелені — ностек, глеокапса, хроокок), що живуть разом, утворюючи один ор­ганізм.

Вважалося, що до складу деяких лишайників входять бактерії (третій компонент). Це азотобактер, наявність якого забезпечувала азотне живлення лишайників, тому можна було говорити про по­трійний симбіоз у них. Однак пізніші дослідження не підтвердили наявності азотобактера в лишайниках.

Лишайники не мають типового зеленого забарвлення, у них нема стебла, листків (цим вони відрізняються від мохів), тіло їх складається з слані. Забарвлення лишайників сірувате, зеленувато-сіре, світло- або темно-буре, рідше жовте, оранжове, біле, чорне.

Морфологія. Розрізняють лишайники накипні, або кіркові (їх талом має вигляд порошкуватої, горбкуватої або гладенької шкі­рочки, що щільно зростається з субстратом; до них належить близь­ко 80% усіх лишайників), листуваті (талом має вигляд лусочок або досить великих пластинок, що прикріплюються до субстрату в де­яких місцях за допомогою пучків грибних гіф), кущисті (талом складається з розгалужених ниток або стовбурців, зростається з субстратом лише основою; ростуть або вгору, або вбік, або зви­сають униз — «бородаті лишайники»). грибів та водорості, занурені у слиз, який виділяє водорость (го меомерннй тип). Це найпримітивніший тип. У другого на попереч ному зрізі можна під мікроскопом розрізнити кілька шарів. Звер­ху— верхня кора, яка має вигляд переплетених, тісно зімкнутих грибних гіф. Під нею гіфи лежать більш рихло, між ними знахо­дяться водорості — це гонідіальний шар. Під ним грибні гіфи роз­ташовані ще більш рихло, великі проміжки між ними заповнені по вітрям — це серцевина. Під серцевиною знаходиться нижня кора, яка за будовою подібна до верхньої. Через неї з серцевини прохо­дять пучки гіф, що прикріплюють лишайник до субстрату (гетеро-мерний тип). У коркових лишайників нижньої кори нема, і грибні гіфи серцевини прямо зростаються з субстратом. У кущистих ра­діально побудованих лишайників на периферії поперечного розрізу знаходиться кора, під нею — гонідіальний шар, а в середині — сер­цевина.

Живлення лишайників. Гіфи вбирають воду і розчинені в ній мінеральні солі. Вони відіграють роль коренів. "Клітини водоростей утворюють органічні речовини, виконують функцію листків. Воду лишайники можуть вбирати всією поверхнею тіла (використовують дощову воду, вологу туманів).

Розмноження лишайників. У лишайниках можуть розмножува­тись водорості простим поділом клітин або утворенням автоспор. Гриби лишайників утворюють характерні для них спороношення. Спори, проростаючи при сприятливих умовах, дають міцелій. Якщо поруч знаходяться водорості, то гіфи гриба обплітають їх, і посту­пово утворюється талом лишайника.

У лишайників дуже поширене вегетативне розмноження частка­ми талома, а також спеціальними утворами: соредіями (дрібні утво­ри у вигляді пилу, що складаються з однієї або кількох клітин водорості, оточених гіфами гриба), ізидіями (розгалужені вирости з верхнього боку талома, зверху покриті корою, а всередині мають водорості та грибні гіфи), цефалодіями (бородавчасті, іноді розга­лужені вирости, розсіяні по одному на верхньому або нижньому бопі талома, в анатомічному відношенні подібні до талома).

Внутрішня будова лишайників. За анатомічною будовою лишай­ники бувають двох типів. У одного з них у тілі розташовані гіфи

Вегетативне тіло називають сланню або таломом. Слань утворена переплетінням гіфів гриба, які зверху і знизу ущільнюються, формуючи кірку. Всередині слані гіфі розміщується більш рихло, між ними знаходяться клітини водоростей або ціанобактерій. За формою слані розрізняють накипні і листуваті і кущисті лишайники. Забарвлення зумовлюється наявністю особливих лишайникових кислот.

Живлення у лишайників відбуваєтеся за участю обох організмів, які їх складають. Гриби гіфами вбирають із субстрату воду з мінеральними солями, які використовують водорості для утворення органічних речовин. Утворені водоростями у процесі фотосинтезу поживні речовини використовуються грибами.

Розмноження переважно вегетативне - частинами слані. Кусочки слані відриваються разом з кусочками субстрату. Взаємодія фіко- і мікобіонта.

Симбіоз гриба і водорості в лишайнику існує на такій фізіологічній

Для оцінки ролі кожного виду в угрупованні використовують різні показники:

- багатство виду - характеризується кількістю особин даного виду на одній площі або об'ємі;

- ступінь домінування - кількість особин даного виду по відношенню до загальної кількості особин;

- консорція на основі топічних зв'язків в біоценозі функціонуються, консорції - це група різнорідних організмів, які оселяються на тілі або в середині тіла якогось конкретного виду, що називається центральним членом консорбції. Приклад: сосна з микоризоутворюючими грибами, з епіфітними мохами і лишайниками на стовбурі зі всією безліччю членистоногих, птахів, ссавців.