13. Гінецей. Загальна характеристика. Плодолистики їх походження. Маточка. Насіневі зачатки і розвиток жіночого гаметофіту.

Сукупність плодолистиків, або мегаспорофілів, що розвиваються в квітці, називають гінецеєм. Гінецей розташований у центральній частині квітки. Плодолистики у багатьох випадках подібні до вегетативних листків. Плодолистики відіграють одну з істотних ролей в житті покритонасінних рослин, вони утворюють маточку. У маточці формуються насінні зачатки, які пізніше перетворюються на насіння. У маточці виділяють такі частини: нижня розширена частина - зав'язь з насінними зачатками; стовпчик, який бере участь у винесенні приймочок; приймочки, які пристосовані для вловлювання пилку. Квітки, в яких розвиваються дві і більше маточок, називаються двоматочковими,

7. Втома школяра як валеологічна проблема, її фізіологічна сутність. Педагогічні основи подолання ранньої втоми.

Втома – природний фізіологічний стан організму, який розвивається в ході напруженої або довготривалої роботи і виявляється в пониженій працездатності. Розвиток втоми пов’язані зі змінами, які відбуваються в ЦНС. Зменшується можливість нервових клітин диференціювати необхідні і випадкові сигнали, відокремлювати потрібний сигнал від перешкод. У результаті здатність їх здійснювати свою регулюючу функцію різко падає, розвивається так зване охоронне, тобто виникаюче від роботи за межами наявних можливостей, гальмування. Охоронне гальмування – розвивається раніше, ніж відбувається повне виснаження резервів працюючого органу або системи органів, у тому числі і нервових клітин. Першочергова втома – долається за рахунок вольового зусилля, завдяки якомусь стимулу до діяльності. В побуті здатність людини до додаткових зусиль одержала назву “другого дихання”. В його прояві важливе місце має психічний механізм волі. Втома – це гальмування в клітинах центральної нервової системи, яке спрямоване на запобігання значної витрати енергії, що могло б призвести до пошкодження працюючого органа або системи органів. Суб’єктивне відчуття, яке супроводжується байдужістю до роботи, а також відсутністю бажання її продовжувати. Це стан, коли людина за своїми функціональними можливостями ще може працювати, але припиняє свою діяльність при перших відчуттях втоми, називається втомою. Причин ранньої втоми у школярів може бути багато: дитина голодна, не виспалася, не повністю оправилася після перенесеної хвороби, у стані початку захворювання тощо. Якщо учень не навчиться вольовим зусиллям долати початкові ознаки втоми, він не тренує свою працездатність, не збільшує її у часі, і згодом такий учень потрапляє у категорію “відстаючих”. Подолання ранньої втоми – завдання складне, і рішення його повинно бути комплексним, спрямованим на всі ланки ланцюга: педагог, сімя, колектив. Від педагога вимагається в першу чергу доброзичливість у ставленні до учня. Від батьків – розуміння необхідності додаткових занять, створення сприятливих умов для занять вдома і контроль за виконанням завдань.

Низка мудро помічених профілактичних заходів окреслювалися в народі формулою „гріх". Гріхом вважалося їсти яблука до Спаса (19 серпня за н. ст..), бо лише наприкінці серпня вони належно дозрівали. Адже споживання недозрілих фруктів могло викликати шлунково-кишкові захворюванню Заборонялося купатися в річці до Івана Купала (6 липня), що теж виправдане, оскільки раніше вона недостатньо прогрівається.

Такі й інші заборони, хоч і засвідчували примітивність уявлень народу про явища дійсності, однак були раціональними в своїй основі.

У способі життя наших предків чільне місце посідала праця: хліборобство, скотарство, рибальство, мисливство, городництво, садівництво, бджолярство. Раціонально організована праця і відпочинок чергувалися між собою і позитивно впливало на здоров'я українців.

Доброта, щирість, добрий гумор були здавна властиві українському народу. У вищезгаданій книзі Д.І. Яворницького написано, що у козака „...вся його стать дихала мужністю, молодецтвом, заразливою веселістю й неповторним «гумором".

Ще в язичницькі часи головним божеством наших пращурів була Берегиня - символічний образ жінки - матері, яка оберігає свій рід добробут сім'ї і народу. Цей символ і в наш час благодатно вписується в традиції, обряди та звичаї українців.

У традиційному українському рукодільництві, зокрема у вишиванні і ткацтві, бачимо два основні символи, що теж прийшли з язичницьких часів - обереги й дерево життя. Вони, за віруванням наших предків, охороняли родинне вогнище, духовне і фізичне здоров'я сім'ї, а відтак - благополуччя народу.

Прислів'я і приказки українського народу про здоров’я.

- Без здоров'я немає щастя;

- Без здоров’я ніщо чоловікові не миле;

- Бережи одяг, доки новий, а здоров'я - доки молодий;

- Було б здоров'я, а все інше наживем;

- Вартість здоров'я знає лише той, хто його втратив;

- Весела думка - половина здоров'я;

- Веселий сміх - здоров'я;

- Все можна купити, тільки здоров'я – ні;

- Дай, Боже разом двоє: щастя і здоров'я;

- Держи голову в холоді, ноги в теплі, проживеш довгий вік на землі;

- Добра жінка і здоров'я - то найбільший скарб;

- Добре здоровому учити хворого;

- Журба здоров'я забирає, до труни попихає;

- Здоровий злидар щасливіший від хворого багача;

триматочковими, гінецей, який складається з однієї маточки , називають простим (бобові, капустяні). багато маточковими, або складним гінецеєм (магнолія, сусак).

Еволюція апокарпного гінецея розпочинається від неповного зростання країв плодолистиків. У рослин, що з'явилися пізніше, епідерма, що роз'єднувала краї плодолистиків, зникла, і залишився лише червоний шов. Високого рівня досяг опокарпний гінецей з закритими плодолистиками та диференціацію на зав'язь, стовпчик і головчасту приймочку. У процесі дальшої еволюції плодолистики складного опокарпного гінецею почали зростатися і утворили одну маточку. Зростання плодолистиків зумовило утворення ценокарпного гінецею.

За характером зростання можна простежити шляхи еволюційного процесу ценокарпії:

1) Синкарпний - у якого плодолистики, зростаючись до середини зав'язі, зростаються своїми поверхнями, утворюючи справлені перегородки (зав'язь, поділена на камери); (лілійні)

2) Перекарпний – гінецей представлений одногніздою зав'язю, утвореною кількома плодолистиками. Плодолистики зростаються не всередині зав'язі, а на периферії; (макові)

3) Лізокарпний гінецей - у процесі свого розвитку спочатку має справжні перегородки в зав'язі, але пізніше вони зникають і зав'язь стає одногніздою. При цьому в центрі зав’язі зберігається колонка, яка утворюється за рахунок зростання країв плодолистиків. (гвоздичні).

У залежності від положення маточки по відношенню до інших частин квітки і зростання з ними розрізняють зав'язі: верхню,

нижню і середню. Верхня зав'язь розміщується вільно на опуклому або вгнутому квітколожі. Утворюється вона тільки плодолистиками. Таку зав'язь можна легко відокремити голкою(жовтеці, бобові). Квітки з верхньою зав'яззю це звичайно нижні квітки, оскільки всі інші частини квітки розміщуються нижче зав'язі. В утворенні нижньої зав'язі окрім плодолистиків беруть участь і інші частини квітки: квітколоже, основи чашолистиків, пелюсток, тичинок, з якими вона зростається (яблуня, огірок). Квітки з нижньою зав'яззю називаються верхні. Середня зав'язь характерна для жимолості, бузини. Нижня частина такої зав'язі зростається з квітколожем або іншими частинами квітки, а верхня залишається вільною. Квітки з середньою зав'яззю називають навколоматочкові.

Місце прикріплення насіннєвих зачатків до стінки зав'язі називають плацентою. Розрізняють такі способи розміщення насіннєвих зачатків:

Розсіяне - плаценти розміщуються вільно по всій поверхні стінки зав'язі апокарпного гінецею (сусак);

Постійне - плаценти розміщуються в тих місцях, де зростаються краї плодолистиків апокарпного чи паракарпного гінецею (жовтецеві, макові);

Котигорошко, Вернидуб та ін. Спільне, що об'єднує цих героїв: богатирська сила вкупі з такими якостями, як простота відданість, бажання служити людям. Особиста гігієна завжди була невіддільною від здорового способу життя українців. Мудрість народу ще з прадавніх часів увела компоненти гігієни та профілактики захворювань у традиції, звичаї, обряди, ритуали. У сім'ї дорослі змалечку прищеплювали дітям елементарні гігієнічні навички; тримати в чистоті тіло, одяг, взуття, постіль, житло. Немовля купали вже на другий чи третій день по народжені В Україні був поширений звичай класти у першу купіль різні ароматичні квіти й трави, висловлювати дитині при цьому побажання. Так, у купіль хлопчика клали любисток (”об любили”), гілочку дуба (“щоб був міцний"), а також барвінок, ялівець або тую („щоб довго жив"), чорнобривці (“щоб був чорнобровий), а в купіль дівчинки ромашку („щоб білолицею була"), калину (“щоб красивою була"), гілочку вишні („щоб гарною була"), любисток (“щоб люб'язною була"), яблуко („щоб була червонощокою").

Загальнодоступними засобами гігієни в традиціях українців завжди були сонячні промені, свіже повітря, чиста вода. Цілющі властивості сонця широко використовували ще стародавні слов'яни, у яких побутував звичай виносити хворих із хати під пряме чи розсіяне сонячне проміння. А у козаків взагалі все життя було підпорядковане фізичному розвитку та загартовуванню. Вони вміли ефективно використовували сили природи для оздоровлення і загартовування. За давнім звичаєм, більшу частину року вони ходили в легкому одязі, без головних уборів, часто босими і з оголеним торсом, що давало добрий ефект від повітряних ванн, їх організм поступово пристосовується до температури навколишнього повітря, нижчої від температури тіла. Завдяки загартовуючим процедурам поліпшувався сон, з'являвся бадьорий та життєрадісний настрій Це сприяло нормалізації артеріального тиску і кращій роботі серця. В теплу пору козаки спали на свіжому повітрі, а це підвищувало стійкість організму до простудних захворювань. Козаки прокидалися зі сходом сонця і йшли вмиватися та купатися на річку. Частина козаків умивалися та купалися у водоймах не тільки влітку, а й восени та взимку. Загартовування водою надавало ще більшого оздоровчого впливу на організм, сприяло швидкій адаптації до різних умов середовища. І

Відповідали нормам гігієни такі загальновідомі звичаї українського народу, як необхідність закривати на ніч посуд з їжею чи відро з водою („щоб туди не потрапив чорт"), заборона їсти кільком однією ложкою чи витиратися одним рушником („щоб не посваритися”).