16" Розділ 19. Судові рішення

19.1. Поняття і види судових рішень

Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді завершується прийняттям актів реалізації судової влади - судових рішень. В залежності від характеру вирішених судом питань судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рішення (ст. 208 нового ЦПК України).

Новий ЦПК чітко визначає порядок і форму ухвалення рішень та постановления ухвал суду. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду -суддями, які розглядали справу.

У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Тому ухвали суду, які постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи, а ухвали, які постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановления. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді (ст. 209 нового ЦПК України).

240

Акти суду з приводу вирішення справи по суті, тобто вирішення основної правової вимоги у справах позовного провадження, у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин і в справах окремого провадження, закріплюються в процесуальній формі рішення. За класи­фікацією, запропонованою М.Й. Штефаном, залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викли­кають, судові рішення (як і позови) поділяються на види:

Рішення про присудження - це постанови суду, якими підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін і одна сторона присуджується виконати на користь другої сторони певні дії або утриматися від їх виконання (про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди, виселення з жилого приміщення).

Рішення про визнання - постанови суду, якими підтвер­джується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів (визнання права власності, визнання факту родинних відносин громадян тощо).

Конститутивні рішення - постанови суду, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин. Ними будуть рішення про виділ частки з спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу та ін.

Рішення суду можуть бути поділені залежно від обсягу вирішених ними питань на завершальні (основні) і додаткові. Завершальними рішеннями повністю вирішені всі правові вимоги, передані на розгляд суду. Додатковими — вирішують­ся окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, котрі не були розв'язані основним рішенням (ст.214 ЦПК).

В юридичній літературі з цивільного процесу виділяються альтернативні і факультативні рішення суду.

Альтернативними називаються рішення, якими встанов­люється два можливих точно визначених способи їх вико­нання, передбачені нормами матеріального права. Аль-

241

Чорнооченко C.I.

тернативне виконання допускається тому, що норми ци­вільного права передбачають можливість виникнення аль­тернативних зобов'язань. Ухвалення альтернативного рі­шення можливе також тоді, коли позивач в процесі розгляду справи погодився замінити спірний предмет на інший або одержати його вартість.

Факультативними називаються рішення, які зобов'язують відповідача до виконання певних дій і які у випадку неможли­вості їх виконання одночасно визначають інший спосіб виконання. Наявність факультативних рішень підтверджується СТ.206 ЦПК, за якою суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності.

Згідно зі ст. 208 нового ЦПК України судові рішення поділяються на основні та додаткові. Основним рішенням закінчується судовий розгляд справи. Додаткове рішення може бути прийняте судом, який ухвалив основне рішення за заявою сторін чи власною ініціативою у випадках, перед­бачених ст. 220 нового ЦПК України.

Суть судового рішення опосередковується метою і завдан­нями цього процесуального акта. Судове рішення - акт правосуддя в цивільних справах, у зв'язку з чим визначення його суті невіддільне від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано, від політичної, економічної і юридичної його характеристики.

Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, судове рішення виступає цивільним проце­суальним актом, який підсумовує діяльність суду. В рішенні відбивається вся проведена судом діяльність по дослідженню і оцінці доказів по встановленню юридичних фактів, а також по застосуванню норм права до конкретних правовідносин і їх суб'єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та

242

Цивільний процес

охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і громадських інтересів. Рішенням реалізується владна воля держави - сторони присуджуються додержуватися певної поведінки щодо існуючих між ними правовідносин.

У рішенні від імені України дається оцінка спірної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб. Цим самим суд мобілізує громадян на боротьбу з цивільними, трудовими й іншими правопорушеннями та сприяє підвищенню їх правової свідомості.

Судові ухвали - це одна з форм судових рішень, якими врегульовуються лише окремі питання, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях осіб, які беруть в ньому участь, чи питання, які виникли самостійно в процесі порушення, розвитку і припинення судочинства по справі.

Новим ЦПК України передбачено, що шляхом постанов­ления ухвал судом вирішуються питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цивільним законодавством.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

19.2. Вимоги, яким має відповідати судове рішення

Згідно з діючим цивільно-процесуальним законодавством рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.202 ЦПК), ухваленим у передбаченому порядку (ст.209ЦПК), викладеним у письмовій формі (ст.211 ЦПК), за встановленим змістом (ст.203 ЦПК), проголошене публічно (ст.212 ЦПК).

Законність рішення суду - це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення, яка передбачає дотри­мання і правильне застосування норм матеріального і про­цесуального права.

іб*

243

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Рішення буде законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права та всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами мате­ріального права, що підлягають застосуванню до даного право-відношення, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованість судового рішення - це його правиль­ність з фактичної сторони. Відповідно до ст.ст. 15, 202, 203, 312 ЦПК умовами обґрунтованості рішення є: повне з'ясування обставин, що мають значення для справи; доведеність обста­вин, що мають значення для справи, які суд вважає встанов­леними; відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.

Обставини у справі - це юридичні факти. Тому з'ясування обставин у справі полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які згідно з нормами права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Встановленню підлягають і неюри-дичні факти, коли вони можуть розкривати динаміку дій чи подій, які підлягають встановленню. Повнота і всебічність забезпечують відповідність обставин справи об'єктивній істині. Встановлені судом факти повинні відбивати реальну дійсність, ті фактичні обставини, що існували чи існують в об'єктивному світі.

Встановлені судом обставини справи мають бути обґрун­товані доказами, які були одержані у визначеному законом порядку. Відхилення доказів має бути обґрунтованим.

Важливою умовою обґрунтованості рішення суду є відпо­відність його висновків істині - дійсним обставинам справи, правам і обов'язкам сторін. Істина встановлюється тільки в результаті повного, всебічного і об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи, на підставі змагальності між заінтересованими особами, із сукупності всіх сторін, явищ, дійсності та їх взаємовідносин.

244

Зміст істини, що встановлюється в цивільному процесі, перебуває в прямій залежності від його завдань, тому юридич­ним фактам суд повинен дати не тільки фактичну, а й правову оцінку. Оцінка доказів справи провадиться суддями за внутрішнім переконанням, яке створюється в процесі досліджен­ня матеріалів справи і є його наслідком. Внутрішнє переконання суддів - це їх переконаність у правильності рішення, яке ґрунтується на перевірці і оцінці у сукупності доказів, дослідже­них ними в процесі судового розгляду. У зв'язку з цим внут­рішнє переконання носить суб'єктивний і об'єктивний характер. Об'єктивний означає, що воно ґрунтується на всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суб'єктивний те, що базується на правосвідомості суддів (ст. 62 ЦПК).

Отже, обґрунтованим визнається рішення, в якому відобра­жені всі обставини, що мають значення для справи, всебічно і повно з'ясовані в судовому засіданні, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються досто­вірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Порушення цих вимог може тягти за собою відміну незаконного і необгрунтованого судового рішення апеля­ційною чи касаційною судовою інстанцією.

В.І. Тертишников звертає увагу на те, що цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було повним. Повнота судового рішення передбачає його всебічність, а це означає, що в рішенні повинна міститися відповідь щодо наявності чи відсутності матеріального права; належності його позивачеві; визначено, чи існує юридичний обов'язок і чи покладено його на відповідача; дана кількісна характеристика права та обов'язку і терміни та порядок його виконання.

Якщо названі питання не вирішені в судовому засіданні, воно є неповним. Цей недолік може бути усунутий ухваленням додаткового рішення. Додаткове рішення виноситься судом, який виніс основне рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи за його ініціативою.

245

Чорнооченко C.I.

До судових, рішень в яких суд конкретизує права і обов'язки сторін, наприклад, відшкодування моральної шкоди, стя-гнення аліментів на батьків тощо, важливою є вимога спра­ведливості, тобто відповідності розміру присуджених гро­шових сум та іншого майна економічним можливостям сторін та фактичним обставинам справи. Справедливість судового рішення не суперечить його законності, а є приватним випадком її реалізації.

Судове рішення повинні відрізняти ясність і чіткість формулювань. У ньому ясно і визначено повинна бути дана відповідь на головні питання справи: долю позову, розмір задоволених вимог тощо. Ясність є однією з вимог до форми викладу матеріалу.

Чіткість є вимогою, яка відноситься до змісту рішення. Згідно з цією вимогою рішення повинно бути викладене чітко, грамотно, не містити помилок, описок, явних арифметичних помилок.