Контрольні запитання

1. Визначте порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

2. Хто є сторонами у виконавчому провадженні?

3. Назвіть учасників виконавчого провадження.

4. Які рішення можуть бути виконані органами державної виконавчої служби?

5. Назвіть органи примусового виконання.

6. Назвіть підстави для відкриття виконавчого прова­ дження.

7. На протязі якого строку можуть бути пред'явлені виконавчі листи до виконання?

8. В яких випадках виконавчий документ повертається стягувачеві без виконання?

9. У який строк державний виконавець повинен виконати рішення, пов'язане з реалізацією майна боржника?

10. У який строк державний виконавець повинен ви­ конати рішення, не пов'язане з реалізацією майна боржника?

11. Назвіть цивільні процесуальні документи, які під­ лягають примусовому виконанню.

12. Визначте, які дії може виконувати суд у стадії виконання.

All

Розділ 27. ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО УКРАЇНИ

З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ. МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

27.1. Поняття міжнародного цивільного процесу

Поняття міжнародного цивільного процесу включає в себе правове регулювання діяльності судів по розгляду цивільних справ, які виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, а також по виконанню окремих процесуальних дій, визнанню і виконанню судових рішень з участю іноземного елемента. До нього включаються питання щодо міжнародної підсудності; цивільно-процесуального становища іноземних громадян, юридичних осіб, іноземних держав та їх дипломатичних представництв і консульських установ, міжнародних (міждержавних) організацій; щодо судових доказів у цивільних справах з іноземним елементом; надання правової допомоги у виконанні іноземних судових доручень; визнання і примусового виконання в Україні іноземних судових рішень тощо.

Усі ці та інші питання розглядаються і вирішуються судами України за загальними правилами її цивільного судочинства, крім випадків передбачених нормами національного зако­нодавства і міжнародними договорами нашої держави.

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст.26 Конституції України), в тому числі й у сфері цивільного судочинства, але з особли­востями при вирішенні окремих питань. Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах з її участю, які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнародного цивільного процесу, належать ЦПК України

418

Цивільний процес

(розділ VI, ст. ст. 423-428); закони України "Про правовий статус іноземців"; "Про біженців", "Про виконання в Україні рішень іноземних судів" тощо.

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжна­родного цивільного процесу, належать двосторонні та багато­сторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України, та угоди, підписані Україною, я к суверенною державою.

Віденська конвенція про правонаступшщтво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р, (ст.24) передбачає, що двохсторонній договір, що на момент правонастушшцтва держав мав силу стосовно території, яка є об'єктом право­настушшцтва держав, вважається таким, що має силу між новою незалежною державою та іншою державою - учас­ницею, коли вони явно про це домовилися, або якщо в силу своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висло­вили таку домовленість. ВІДПОВІДНО до Закону України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" наша держава є правонаступницею нрав і обов'язків за міжнарод­ними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам держави (ст.7).

СРСР був учасником Гаагської конвенції з питань цивіль­ного процесу від 1 березня 1954 р. Па території України вона діяла з липня 1967 р, до прийняття Закону України "Про правонаступництво України". Відповідно до ст.ст. 17 і 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів (Україна приєдналася до неї 17 вересня 1992 р.) нова незалежна держава може шляхом повідомлення про право­наступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого договору, який на момент правоиаступництва держав був у силі щодо території, яка є об'єктом правонастуиництва держав. Повідомлення про правонаступництво робиться в письмовій формі і підписується главою держави, головою уряду або міністром закордонних справ, Україна такого повідомлення не зробила. Тому вона не є учасником Гаагської конвенції.

27*

419

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

До підписаних Україною міжнародних угод, в яких передбачені норми цивільного процесу, належать договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Литвою (7 липня 1993 р.) та Молдовою (13 грудня 1993 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Грузією (9 січня 1995 p.), Китаєм (31 жовтня 1992 p.), Польщею (27 травня 1993 р.) і Естонією (15 лютого 1995 р.) та ін.

Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між Державами - членами СНД 22 січня 1993 р.

27.2. Розгляд справ за участю іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без громадянства в судах

України

Суб'єктами, віднесеними чинним законодавством до сфери цивільного судочинства з іноземним елементом є:

1. іноземці. Згідно зі СТ.1 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземцями визнаються громадяни — особи, які не належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами країни, та особи без громадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави;

2. іноземні підприємства, установи, організації. Іно­ земними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені. їх правосуб'єктність підтверджується нотаріально засвідченим у місці знаходження іноземної юридичної особи і легалізованим документом.

Новим ЦП К України розширено перелік названих суб'єк­тів. Згідно зі ст. 410 нового ЦПК такими суб'єктами є іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи).

420

Іноземцям надані ті ж права та свободи і на них покладені ті ж обов'язки, що мають громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами України, а також міжнародними договорами нашої держави (чч. 2,4 ст. 2 Закону "Про правовий статус іноземців"). Іноземці мають право і на звернення до суду, інших державних органів з метою захисту їх особистих, майнових та інших прав. Як учасники судового процесу вони користуються такими ж правами, що і громадяни України (ст.22 цього ж Закону).

Згідно зі ст.ст. 423 і 424 ЦПК іноземні громадяни та особи без громадянства мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Щодо іноземних підприємств і організацій, то відповідно до ч. 2 ст. 423 ЦПК вони мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами для захисту своїх законних прав і інтересів. Отже, іноземцям забезпечується цивільний про­цесуальний захист їх прав і законних інтересів на засадах національного режиму, встановленого для громадян України.

Цивільне процесуальне законодавство України встанов­лює національний правовий режим у сфері захисту прав і інтересів іноземних громадян, підприємств, організацій та осіб без громадянства. Це означає, що іноземним громадянам, підприємствам, організаціям і особам без громадянства надається такий же режим, як фізичним і юридичним особам України; вони володіють однаковими процесуальними правами. Національний режим не передбачає яких би то не було умов у вигляді вимоги про проживання на визначеній території тощо.

В силу наявності національного режиму на іноземних громадян, осіб без громадянства поширюються положення внутрішнього цивільного процесуального законодавства, а також положення міжнародних договорів.

Поширення національного режиму в цивільному судо­чинстві на іноземців ґрунтується на принципі безумовності і

421

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

не пов'язане з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила про­цесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Однак, якщо в іноземній державі допущено обмеження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, законодавством України у порядку реторсії можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допущені такі обмеження.

Об'єктами цивільного процесуального захисту є особисті немайнові та майнові права громадян і юридичних осіб з правовідносин, розгляд спорів з яких належить до компетенції цивільного судочинства.

Іноземцям та іноземним підприємствам в Україні гаран­тується право вільного і безперешкодного звернення за захистом до судів України, не обмеженого, на відміну від окремих європейських країн, грошовою заставою та іншими засобами, які обмежують доступ іноземних громадян до цивільного судочинства.

Наділення іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без громадянства рівними процесуальними правами з українськими фізичними і юридичними особами означає поширення на них положень ЦПК про право- і дієздатність, права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

В Україні процесуальна правоздатність (як здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки) визнається за всіма громадянами та юридичними особами, нашої держави, а дієздатність — за громадянами, які досягли повноліття, а також за юридичними особами (ст.ст. 100, 101 ЦПК). Зазначені правила поширюються й на іноземців, іноземних юридичних осіб, осіб без громадянства.

422

Новий ЦПК України закріплює положення про те, що процесуальна правоздатність та дієздатність іноземця визна­чається правом держави, громадянином якої він є.

Процесуальна правоздатність та дієздатність особи без громадянства визначається правом держави, в якій ця особа постійно або переважно проживає.

Особа, яка відповідно до права своєї держави не є проце­суально дієздатною, може бути визнана процесуально діє­здатною на території України, якщо вона відповідно до цивільного процесуального законодавства України має цивільну процесуальну дієздатність (ст. 411 нового ЦПК України).

Згідно зі СТ.412 нового ЦПК України процесуальна правоздатність іноземної юридичної особи визначається правом держави, в якій її засновано, а процесуальна право­здатність міжнародної організації визначається на основі міжнародного договору, відповідно до якого її створено, її установчих документів або угоди з компетентним органом України.

Відповідно до ст.ст. 423, 424 ЦПК іноземні громадяни, підприємства та організації мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Вони можуть брати участь у цивільному процесі, як сторони, треті особи та інші заінтере­совані особи (статті 4, 5, 98 ЦПК), вести справу особисто або через представника (ст. ПО ЦПК), бути представником інших осіб, які беруть участь у справі (ст.ст. 111, 112 ЦПК) і користуватися цивільними процесуальними правами, визна­ченими ЦПК для таких осіб у всіх видах провадження і стадіях цивільного процесу (ст.ст. 99, 103, 107 і 108). Отже, цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних гро­мадян, підприємств та організацій, а також осіб без грома­дянства в Україні визначаються цивільними процесуальними законами держави, в яких відсутня прив'язка до іноземного права.

423

₁

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Іноземні громадяни, особи без громадянства можуть брати участь у цивільному судочинстві особисто або через пред­ставника. Якщо представником є громадянин України, він наділяється повноваженнями в загальному порядку, вста­новленому ЩІК. В Україні діє Інюрколегія, яка здійснює представництво у справах з іноземним елементом. Однак іноземці й особи без громадянства вправі залучити до процесу адвоката іншої країни. Питання про допуск такого пред­ставника вирішується в кожному випадку індивідуально суддею. Крім Ішорколегії представницькі функції можуть виконуватися юридичними фірмами, що володіють ліцензією на право надання представницьких послуг. Серед них можуть бути і фірми з іноземними інвестиціями.

Повноваження представника у всіх названих випадках оформляються дорученням. У зв'язку з цим представник може бути наділений як загальними, так і спеціальними повно­важеннями.

Для представництва в суді доручення не потрібно в таких випадках.

По-перше, при здійсненні законного представництва. Іноземний громадянин, особа без громадянства представляють законні інтереси своїх неповнолітніх дітей без доручення. Отже, на іноземних громадян і осіб без громадянства рівною мірою з українськими громадянами поширюються відповідні правила.

По-друге, якщо іноземні громадяни, особи без грома­дянства є органами іноземного підприємства, організації і здійснюють представництво їхніх інтересів у суді.

По-третє, інтереси іноземців можуть представляти кон­сули. Право консула здійснювати представництво громадян своєї держави в країні свого перебування передбачено міжнародними угодами, консульськими конвенціями. Відпо­відно до норм консульських конвенцій консул здійснює представництво від імені громадян своєї країни в судових та інших органах держави свого перебування, якщо вони відсутні

424

або з інших поважних причин самі не можуть захищати свої права та інтереси. Так, Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. (Україна не є її учасницею) покладає на консула захист в державі його перебування інтересів держави, яку він представляє, і його громадян в межах, які допускаються міжнародним правом (ст.5).

Конвенція держав - членів СНД встановила, що у справах про спадкування, в тому числі й у спорах про спадкування, дипломатичні представництва або консульські установи кожної з договірних сторін компетентні представляти (за винятком права на відмову від спадкоємства) без спеціального доручення в установах інших договірних сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призначили представника.

Згідно з міжнародно-правовими актами (конвенціями, договорами) процесуальне представництво консулом кон­кретного громадянина своєї держави характеризується такими ознаками: 1) здійснюється в іноземній державі місця свого перебування; 2) виникає не на підставі волевиявлення довірителя за договором доручення, а на підставі міжнарод­ного договору, тобто є офіційним представництвом; 3) припиняється на підставі юридичного факту, тобто взяття на себе заінтересованою особою захисту своїх прав та інтересів особисто чи через призначеного нею представника; 4) здійснюється без спеціального доручення. Останнє поло­ження не узгоджується зі ст. 113 ЦПК, відповідно до якої повноваження процесуального представника повинні бути стверджені зазначеними в ній документами. Однак ця норма до процесуального представництва, здійснюваного консулами, не застосовується в силу дії правила ст. 428 ЦПК, згідно з яким, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містить національне законодавство про цивільне судочинство, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Підвідомчість цивільних справ з іноземним елементом визначається відповідно до правил розмежування підві-

425

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

домчості, встановлених цивільним процесуальним зако­нодавством України.

У тому випадку, коли законодавством не передбачене інше, справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін є іноземний громадянин чи особа без громадянства, а також у випадку проживання хоча б однієї зі сторін за кордоном, розглядаються судами загальної юрисдикції. Це правило охоплює усі види цивільного судочинства. Підсудність судам цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України (ст.421¹ ЦПК).

У світовій практиці прийняті три основні системи ви­значення підсудності: 1) за ознакою громадянства сторін спору. Наприклад, у деяких країнах для визнання суду компетентним розглядати справу достатньо, щоб спір був про угоду, укладену громадянином даної держави, незалежно від місця її під­писання; 2) за ознакою поширення правила внутрішньої територіальної підсудності на справи за участю іноземного елемента; 3) за ознакою "присутності" відповідача. Законо­давством багатьох країн допускається договірна підсудність незалежно від наявності або відсутності громадянства.

Таким чином, стосовно цивільних справ з іноземним елементом діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження органу управління юридичної особи (ст. 125 ЦПК).

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені

426

за місцем знаходження його маііна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності діють й по інших категоріях справ, визначених ст. 126 ЦПК.

На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності справ за місцем виконання договору (ст.127 ЦПК), за місцем, визначеним угодою сторін (ст.129 ЦПК), пов'язаних між собою справ. До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах по спорах про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; про порядок користування земельними ділянками — суди за місцем знаходження ділянки, за позовами кредиторів спадко­давця, пред'явлюваними до прийняття спадщини спад­коємцями, — суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу — суди за місцем знаходження управління транс­портної організації, до яких у встановленому порядку були подані претензії (ст. 130 ЦПК).

Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Загальні правила міжнародної підсудності широко визначені в Кон­венції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами членами СНД 7 жовтня 2002 р. Відповідно до названої Конвенції за загальним правилом позови до осіб, що мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, пред'являються незалежно від їхнього громадянства в суди цієї Договірної Сторони. Позови до юридичних осіб пред'яв­ляються в суди Договірної Сторони, на території якої зна-

427

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

ходиться орган керування юридичної особи, його пред­ставництво або філія (ч. 1 СТ.20).

По позовах про право власності й інших речових прав на нерухоме майно винятково компетентні суди за місцем перебування майна. Суди Договірних Сторін можуть роз­глядати справи й в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам (ч. 1 ст.21). Однак договором не може змінюватися виняткова підсудність.

Двосторонні договори також передбачають питання підсудності цивільних справ.

Крім загальних правил визначення підсудності по справах з іноземним елементом виділяються спеціальні (по окремих категоріях справ). До таких правил можна віднести розме­жування компетенції судів по спадкоємних справах, справах про розірвання шлюбу, про обмеження дієздатності й ін. Спеціальна підсудність може визначатися як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами.

Усі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, суди нашої держави вирішують на підставі Конституції, інших актів законодавства України, укладених нею міжнародних договорів у порядку, передбаченому ЦПК. У випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав (ст. 11 ЦПК). Отже, іноземне законо­давство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону або норми укладеного нею міжнародного договору.