26.2. Учасники виконавчого провадження, їх права й обов'язки

Всіх учасників виконавчого провадження за їх про­цесуальним становищем можна розділити на три групи:

1. органи примусового виконання;

2. особи, які беруть участь у виконавчому провадженні;

3. особи, які залучаються до здійснення виконавчих дій. Органи примусового виконання виділяються серед учасників

виконавчого провадження особливим становищем, обумов­леним їх місцем у системі органів державної виконавчої влади. Відповідно до СТ.2 Закону України „Про виконавче прова­дження" безпосереднє виконання рішень покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів Державної виконавчої служби. У випадках, передбачених законом, рішення судів і інших органів про стягнення коштів виконуються подат­ковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення зазначених органів відповідно до закону можуть виконуватись також іншими органами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Органи, організації та особи, вказані в частині першій ст.2 зазначеного Закону, не є органами примусового виконання, крім органів і посадових осіб, що виконують рішення про залучення до кримінальної або адміністративної відпо­відальності (ст.9 цього ж Закону ).

Згідно СТ.5 Закону України „Про виконавче провадження" державні виконавці при здійсненні виконавчого провадження мають право:

401

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

• одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

• здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень у відношенні працюючих у них боржників;

• входити в приміщення і сховища, які належать борж­ никам чи зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

• накладати арешт на майно боржника, вилучати, пере­ давати таке майно на збереження і реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

• накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, у тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках в установах банків, інших кредитних установах, на рахунках в цінних паперах;

• використовувати за згодою власника нежилі примі­ щення, що є в комунальній власності, і інші приміщен­ ня - для тимчасового збереження вилученого майна, а також транспорт стягувача чи боржника для перевезення майна;

• звертатися в орган, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну порядку і способу виконання, відстрочку і роз­ строчку виконання рішення;

• звертатися до суду із поданням про розшук боржника або дитини;

• викликати громадян і посадових осіб із приводу вико­ навчих документів, які знаходяться у виконавчому провадженні;

• залучати до здійснення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі для оцінки майна;

• накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

402

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні. До цієї групи учасників виконавчого провадження відносяться учасники, які мають юридичну зацікавленість (сторони виконавчого провадження - стягувач, боржник, співучасники, правонаступники; представники сторін; прокурор; органи опіки і піклування).

Юридична зацікавленість зазначених осіб може мати особисту зацікавленість або зацікавленість у силу функці­ональних обов'язків.

Сторони. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник (ст.11 Закону України „Про виконавче провадження"). Стягувачем може бути фізична чи юридична особа, на користь або в інтересах якої виданий виконавчий документ. Боржником може бути фізична чи юридична особа, яка зобов'язана за рішенням суду виконати певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) чи утриматися від їх виконання.

Співучасть. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів чи боржників. Кожен з них стосовно іншої сторони має право брати участь у виконавчому прова­дженні самостійно чи може доручити участь у виконавчому провадженні одному зі співучасників.

Правонаступництво. У випадку вибуття однієї зі сторін державний виконавець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони її правонаступником, визна­ченим відповідно до закону. Для правонаступника всі дії, виконані до його вступу у виконавче провадження, обов'яз­кові в тій мірі, у якій вони були б обов'язкові для сторони, яку замінив правонаступник.

Сторони у виконавчому провадженні наділені широким колом процесуальних прав. Крім прав, які належать і іншим особам (знайомитися з матеріалами виконавчого прова­дження, представляти додаткові матеріали, висловлювати свої доводи й ін.), сторони згідно зі СТ.29 Закону України „Про виконавче провадження" наділені і додатковими правами.

^2б* 403

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Стягувач вправі подати заяву про видачу дубліката вико­навчого документа, про відновлення строку виконавчої давності, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа. Обидві сторони мають право укласти мирову угоду, висловлювати запречення щодо належності майна і його оцінки.

Представники сторін у виконавчому провадженні. Сторони можуть реалізовувати свої права й обов'язки у виконавчому провадженні самостійно чи через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадків, коли боржник зобов'язаний відповідно до рішення виконати певні дії особисто.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками або органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи. Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, ви­даною і оформленою відповідно до вимог закону.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні в двох формах: 1) він може порушити виконавче провадження в інтересах громадянина або держави, якщо він представляв їх інтереси в суді, який постановив рішення; 2) він може всту­пити вже розпочате іншими особами виконавче провадження.

Органи опіки і піклування беруть участь у виконавчому провадженні також у двох формах: 1) можуть порушити його, якщо виконується рішення, які винесені за їх заявою; 2) можуть залучатися державним виконавцем для виконання рішень про відібрання дитини (ст.78 Закону України „Про виконавче провадження").

Особи, які залучаються до здійснення виконавчих дій. До цієї групи учасників виконавчого процесу відносяться: експерти, фахівці, перекладачі, поняті, працівники органів внутрішніх справ, зберігачі майна й ін. Ці особи не володіють ні особистою, ні функціональною юридичною зацікавленістю і залучаються або допускаються державним виконавцем для надання сприяння йому в здійсненні виконавчих дій.

404

26.3. Повноваження суду, пов'язані з виконавчим провадженням по примусовому виконанню його

рішень

У порядку цивільного судочинства розглядаються чи­сленні питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, зокрема, про роз'яснення рішення; відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання; оголошення розшуку боржника і дитини; розгляд скарг на дії, бездіяльність державного виконавця; поворот виконання та інші питання, передбачені законом.

Слід зазначити, що новим ЦПК України розширено коло питань, пов'язаних з повноваженнями суду щодо примусового виконання судових рішень більш широке. До них відносяться: відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання; вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини; вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи; вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; заміна сторони виконавчого прова­дження; визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами тощо.

Постановлене судом рішення повинно бути визначеним -давати чітку, конкретну і зрозумілу відповідь на всі позовні вимоги, які розглядалися судом у цивільній справі. Стаття 28 Закону „Про виконавче провадження" надає право державно­му виконавцю в разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є не зрозумілою, звер­нутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.

Суд роз'яснює своє рішення за правилами, встановленими СТ.215 ЦПК, яка надає право звернутися до суду з заявою також особам, які брали участь у справі. Право на звернення до суду

405

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

з заявою про роз'яснення рішення може бути реалізовано, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого виконавчий лист на його виконання може бути пред'явлено до примусового виконання (три роки - СТ.21 Закону "Про виконавче провадження").

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду суд постановляє відповідну ухвалу. Ухвала про роз'яснення рішення може вирішувати тільки питання більш повного і ясного викладення тих положень резолютивної частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи його змісту і не вирішуючи питань, які не були розв'язані в ньому.

Суд, який постановив рішення, може надати відстрочку або розстрочку його виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання. Відстрочка виконання полягає в тому, що на вчинення виконавчих дій встановлюється перерва на точно зазначений строк.

Розстрочка виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть мати суб'єктивний та об'єктивний характер, але бути єдиними в своїй суті — не повинні усклад­нювати виконання рішення або робити виконання не­можливим. Відстрочка і розстрочка виконання може бути застосована при врахуванні не тільки інтересів боржника, а й стягувача. Тому для вирішення питання про відстрочку або розстрочку необхідно враховувати такі умови: відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове знаходження боржника у такому стані; виконання може мати особливо несприятливі наслідки для боржника; щоб відстрочка або розстрочка не завдали шкоди стягувачу.

Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як правило, одночасно з постановлениям рішення у справі (ч.і

406

СТ.204 ЦПК). Коли ж питання про відстрочку або розстрочку не порушувалось перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішен­ня або роблять його неможливим, то державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст.351 ЦПК).

Така заява може бути подана до суду протягом строку давності пред'явлення виконавчого документа до примусового вико­нання, коли, безумовно, за рішенням ще не відбулося стягнення.

У нормативному порядку не визначено конкретної форми і змісту такої заяви. Але у будь-якому разі, виходячи з норм ЦПК, за формою вона має бути письмовою, оскільки в тих випадках, коли допускається усна заява, про це зазначається в самій нормі права. За змістом у заяві належить зазначити, до якого суду вона подається, від кого, адреса такої особи, по якій справі, в чому суть прохання і чим воно викликано, докази, які стверджували б наявність обставин, що ускладнюють його виконання або роблять неможливим, дата подання заяви і підпис особи, яка її подала.

Заява розглядається за загальними правилами, перед­баченими ЦПК, у десятиденний строк з постановлениям ухвали. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання рішення може бути подано скаргу і внесено окреме подання.

Коли наданий судом строк для відстрочки або розстрочки виконання пройшов, а обставини, що ускладнюють виконання, не змінилися і стягнення не відбулося, то заінтересовані особи вправі знову подати до суду заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду. Після закінчення відстрочки виконання провадження по примусовому вико­нанню рішення здійснюється в порядку, встановленому Законом „Про виконавче провадження".

Суд, який видав виконавчий лист на виконання поста­новленого ним рішення, може змінити спосіб або порядок його

407

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

виконання, під якими розуміється здійснення таким судом нових заходів для реалізації прав осіб, на користь яких було постановлено дане рішення.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за винесеним рішенням визначеним судом порядком виконання неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, обезцінення об'єкта стягнення чи з інших причин, коли суд присудив відповідачу передати позивачеві певні індивідуальні речі, а вони були знищені чи обезцінилися або вибули з володіння відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід примусового виконання, як вилу­чення у боржника і передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможливо.

Отже, для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки - обставини, що ускладнюють виконання, для зміни способ)' і порядку виконання -обставини, що роблять виконання неможливим.

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна способу і порядку виконання - компетенція суду, який видав виконавчий документ (ст.ст. 5,33 Закону "Про виконавче провадження"), правило ч.2 ст.76 цього Закону, яке надає державному виконавцеві право організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця провести зміну і порядок виконання рішення, а тому воно, як таке, що суперечить ст.ЗЗ зазначеного Закону, підлягає скасуванню.

Стягувач має право відмовитись від стягнення (ч.2 ст.29 вказаного Закону). Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом (ч.З ст.29 цього ж Закону). Процесуальний порядок розгляду судом відмови стягувана від примусового виконання і затвердження мирової угоди сторін передбачений СТ.352 ЦПК.

Заява стягувача про відмову від примусового виконання, зменшення розміру стягнення і мирова угода сторін з заявою про ЇЇ затвердження подаються в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до районного (міського) суду за місцем виконання рішення. До прийняття відмови від стягнення (зменшення його розміру) та до затвердження мирової угоди сторін суд роз'яснює стягу­вачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Суд вправі перевірити і не прийняти відмову стягувача від стягнення, не затвердити мирову угоду сторін, якщо такі дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права і охоро-нювані законом інтереси. Про прийняття (відхилення) судом відмови від стягнення, про затвердження (відмову в за­твердженні) мирової угоди суд постановляє ухвалу. В ній повинні бути зазначені умови затверджуваної судом мирової угоди сторін. Ухвали суду, прийняті з цих питань, згідно з п.1 ст.291 ЦПК можуть бути оскаржені.

За правилом ст.42 Закону „Про виконавче провадження" у разі відсутності відомостей про місце проживання (знахо­дження) боржника за виконавчими документами про стя­гнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншими ушкодженнями здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також про місце знаходження дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника-громадянина або дитшш.

Державний виконавець може звернутися до суду з по­данням про розшук боржника або дитини за іншими доку­ментами, але за наявності письмової згоди стягувача від­шкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати шляхом внесення на депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби певної грошової суми для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини (ст.48 Закону "Про виконавче провадження").

408

409

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Процесуальний порядок оголошення розшуку боржника або дитини врегульовано ст.355 ЦПК. Подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника-громадянина і дитини можуть бути подані до суду (районного, міського) відповідно за місцем виконання рішення або останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знахо­дження) стягувача (ч.З ст.42 зазначеного Закону, ст.355 ЦПК).

Про оголошення розшуку боржника і дитини суддя постановляє ухвалу, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ. Ухвала суду з питання оголошення розшуку боржника або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку (п.2 СТ.291 ЦПК).

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у порядку, встановленому Законом „Про виконавче провадження" (ч.З ст.7 та гл.ЗІ-Г ЦПК „Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби").

До суду можуть бути оскаржені також дії інших посадових осіб державної виконавчої служби. Статтею 85 Закону встановлено, що на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або на відмову в здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження її відповідного відділу або до іншого суду згідно з вимогами Закону.

Зазначені правила були розширені ст.248²⁰ ЦПК, за якою учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їх права чи свободи.

410

Отже, рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до суду на підставі нормативних правил ч.2 СТ.55 Конституції України, ст.ст. 7, 85 Закону "Про виконавче провадження", ст.248²⁰ ЦПК.-

Об'єктивність і правильність виконавчого провадження забезпечуються правилом ст.17 цього Закону про відводи, за яким державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні й підлягають відводу (самовідводу), якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результатах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості. Заява сторін або їх представників про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу державної виконавчої служ­би, а заява про відвід експерта, спеціаліста, перекладача -державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу.

Постанова про відмову в задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду в десятиденний строк, а постанова про відмову в задоволенні відводу експерта, спеціаліста, перекладача - у той же строк начальнику відповідного відділу державної виконавчої служ­би, а у разі його відмови - до суду. Скарга подається до районного (міського) суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби (ст.85 Закону "Про виконавче провадження").

Скарга розглядається в судовому засіданні з повідом­ленням сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду скарги постановляється відповідна ухвала, яка може бути оскаржена.

До суду в десятиденний строк може бути оскаржена заявником постанова державного виконавця про відкладення відкриття виконавчого провадження і про відмову у його відкритті, а сторонами - постанова про відкриття виконавчого

411

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

провадження (ч.5 ст.24, ч.З ст.26, ч.4 ст.27 Закону "Про виконавче провадження").

Якщо державний виконавець виніс постанову про від­кладення провадження виконавчих дій, то вона може бути оскаржена до суду в триденний строк (ч.З ст.32 Закону "Про виконавче провадження"). Постанова державного виконавця про зупинення виконавчого провадження може бути оскар­жена до суду в десятиденний строк (ч.2 СТ.39 цього ж Закону). В цей же строк може бути оскаржена постанова державного виконавця про повернення виконавчого листа і авансованого внеску (ч.4 СТ.40 цього ж Закону), постанова про закриття виконавчого провадження (ч.З ст.37 Закону), постанова про накладення штрафу (ч.2 ст.87 цього ж Закону), інші рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби, пов'язані з виконанням рішення суду (ст.85 Закону "Про виконавче провадження", ч.2 СТ.55 Конституції України).

У порядку цивільного судочинства розглядаються інші питання, пов'язані з виконавчим провадженням. При зверненні стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частину, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч.5 ст.50 зазначеного Закону). Отже, частка боржника в спільній власності подружжя або спільній (сумісній) власності інших громадян, на яку звертається стягнення на виконання рішення суду, визначається судом у порядку цивільного судо­чинства за поданням державного виконавця.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладання на їх майно арешту, забезпечуються правом на звернення таких осіб до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту.

Статтею 59 Закону „Про виконавче провадження" встанов­лено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.

412

Для реалізації цього права подається позовна заява, належно оформлена і оплачена державним митом (ст.ст. 137, 138 ЦПК) з дотриманням правил про підсудність, - за місцем знаходженням майна, на яке накладено арешт, або його основної частини (ч.і ст.130 ЦПК). Відповідачами у справах про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту) притягуються боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли арешт накладається на майно, яке підлягає стягненню на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Справа розглядається за правилами цивільного судо­чинства, які врегульовують позовне провадження у справах в суді першої інстанції (глави 15-27 ЦПК), з постановлениям рішення, на яке може бути подана касаційна скарга (ст.289 ЦПК).

На захист майнових прав стягувача у виконавчому провадженні спрямоване правило ст.86 Закону "Про виконав­че провадження", за яким стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи такий позов розглядається за правилами цивільного судочинства.