Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій з віковой психології.doc
Скачиваний:
471
Добавлен:
02.10.2016
Размер:
1.32 Mб
Скачать

Тема 4. Когнітивний напрямок у психології розвитку

Ключові терміни: егоцентризм, синкретизм, сенсомоторні структури, структури конкретних операцій,формальна логіка, асиміляція, акомодація, реалізм мислення, релятивізм мислення, сенсомоторна стадія, доопераційна стадія,стадія конкретних операцій, стадія формальних операцій, передконвенційний рівень моралі, конвенційна мораль, автономна мораль.

Питання

1. Загальні положення теорії розвитку мислення і інтелекту дитини в теорії Ж. Піаже.

2. Умови розвитку інтелекту за Ж.Піаже.

3. Періодизація розвитку інтелекту за Ж.Піаже.

4. Теорія морального розвитку Л. Кольберга

Основна мета цього напрямку — з'ясувати, у якій послідовності розгортаються пізнавальні структури, які забезпечують адаптацію до середовища. Саме тому його найбільший представник — Ж. Піаже зробив походження і розвиток інтелекту предметом своїх теоретичних і експериментальних досліджень.

1. Загальні положення теорії розвитку мислення і інтелекту дитини в теорії ж. Піаже

Згідно Жана Піаже у процесі розвитку відбувається адаптація організму до навколишнього середовища, що етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту, через які поступово проходить дитина у формуванні адекватної схеми ситуації. Основою цієї схеми саме і є логічне мислення.

Також у 20-і роки він, виходячи зі зв'язку між мисленням і мовою, Ж.Піаже побудував свої дослідження розвитку мислення через вивчення розвитку мови дітей, і дійшов висновку, що процес розвитку мислення - це процес екстеріоризації, тобто мислення з'являється як аутичне, внутрішнє, а потім, пройшовши стадію егоцентризму, стає зовнішнім, реалістичним. Такий же й процес розвитку мови, яка з егоцентричної (мови для себе) стає мовою соціальною, мовою для інших. Пізніше Л.С.Виготський і В.Штерн, довели неспроможність цих висновків, однак у цей період Піаже були зроблені відкриття, які мали величезне значення для розуміння формування інтелекту дітей. Це, насамперед, відкриття таких особливостей дитячого мислення, як егоцентризм, синкретизм (нерозчленованість), трансдукція (перехід від часткового до часткового, минаючи загальне), артифіциалізм (штучність), анімізм, нечутливість до протиріч.

Наступний етап досліджень Піаже почався в 30-х роках і був пов'язаний з дослідженням операційного боку мислення. Він дійшов висновку, що психічний розвиток пов'язаний з інтеріоризацією, тому що перші розумові операції - зовнішні, сенсомоторні, згодом переходять у внутрішній план, перетворюючись у логічні, власне розумові. Піаже також відкриває головну властивість цих операцій - їх оберненість.

Дослідження привели Піаже до висновку, згідно якому процес розвитку інтелекту являє собою зміну трьох великих періодів, протягом яких відбувається становлення трьох основних інтелектуальних структур.

Спочатку формуються сенсомоторні структури - системи послідовно виконуваних матеріальних дій. Потім виникають структури конкретних операцій - системи дій, що виконуються подумки, але з опорою на зовнішні, наочні дані. Ще пізніше відбувається становлення формально-логічних операцій.

Формальна логіка, згідно Ж. Піаже, - це вищий щабель у розвитку інтелекту. Інтелектуальний розвиток дитини являє собою перехід від нижчих стадій до вищих. Але при цьому кожна попередня стадія готує наступну, перебудовується на більш високому рівні.

Ж. Піаже виходив з декількох основних положень. Щоб пізнати об'єкти зовнішнього світу, дитина повинна діяти з ними, трансформувати їх — переміщати, комбінувати, видаляти, зближати і т.д. Щоб усвідомити власні дії, суб'єкт потребує об'єктивної інформації. Отже джерело знання лежить не в об'єктах самих по собі і не в суб'єктах, а у взаємодії суб’єкта і об’єкта.

Спочатку дитина здобуває свій досвід на основі дії: вона стежить очима, повертає голову, досліджує руками, тягне, обмацує, схоплює, тягне до рота, рухає ногами і т.д. Весь цей досвід оформлюється в схеми — найбільш загальне, що зберігається в дії при її багаторазовому здійсненні в різних обставинах.

У результаті взаємодій із середовищем у схеми втягуються нові об'єкти й у такий спосіб вони асимілюються. Якщо існуючі схеми не охоплюють нові типи взаємодії, то вони переструктуюються під нову дію, тобто відбувається акомодація. Іншими словами, акомодація — це пасивне пристосування до середовища, а асиміляція — активне. На етапі акомодації суб'єкт відображає внутрішні зв'язки навколишнього середовища, на етапі асиміляції він починає впливати на ці зв'язки у своїх цілях.