7. Труднощі юнацького віку

Існують дві категорії випускників школи: перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВНЗ) і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВНЗ стресів. Для тих, хто важко переживає кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВНЗ, у хлопців - перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) й інших хронічних захворювань. Але якщо навіть випускник малотривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше. Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості.

Труднощі юнацького віку можуть деколи служити причиною виникнення відхилень у розвитку і різних формах неадекватної поведінки. Так, потреба у самовихованні, властива особам цього віку, може реалізуватися неправильними і помилковими методами, прагненням розвивати у себе асоціальні якості. Хоча в юнацькому віці і формується яскраво виражена спрямованість особистості у вигляді певних цілей і перспектив життя, установок, орієнтацій та ідеалів, однак спілкування в злочинному середовищі, злочинна діяльність істотно спотворюють спрямованість їх особистості, породжуючи суперечливість у поглядах і переконаннях, цінностях і орієнтаціях. Моральна свідомість в цьому віці може отримати викривлене напрямок розвитку, породжуючи моральний нігілізм, специфічне розуміння товариства, дружби, чесності, трансформованих в помилкове товариство, кругову поруку і т.п. [4] Почуття дорослості у молодих людей стає більш глибоким, ніж у підлітків, проявляючись у самоствердженні і самовираженні, прагненні бути неповторним і оригінальним, звернути на себе увагу, часом навіть аморальними способами. В юності зростає соціальна активність особистості, що виражається в прагненні до громадської діяльності як способу самоствердження і самовираження. Однак ця активність деколи набуває асоціальну спрямованість. Слід також враховувати юнацький максималізм, що залишився від підліткового віку, категоричність і нетерпимість до оточуючих, які ускладнюють формування у них адекватної самооцінки. У юнацькому середовищі нерідко спостерігаються завищені професійні домагання. Труднощі влаштування на роботу в зв'язку з економічною кризою, невдачі у виборі професії штовхають юнаків на дозвільний спосіб життя, а потім і на шлях правопорушень [4]. Таким чином, дуже важливо вчасно направити конфліктну поведінку юнацтва, у бік конструктивного початку, пошуку взаємоприйнятних рішень у конфлікті, тим самим навчити їх правильному виходу з конфліктних ситуацій і соціальному становленню в суспільстві.

Одна з важливих психологічних характеристик юнацтва — самоповага. Юнаки й дівчата з низькою самоповагою (неприйняття себе, незадоволеність собою, презирство до себе, негативна самооцінка й т.д.), як правило, менш самостійні, більше навіювані, більш неприязно ставляться до навколишнього, більше конформні, більше чутливі до критики, глузувань. Вони більшою мірою турбуються про те, що думають або говорять про них навколишні. Вони важко переживають неуспіхи в діяльності, особливо якщо це відбувається на людях. Тому їм властиве прагнення до психологічної ізоляції, відходу від дійсності в світ мрії. Чим нижче рівень самоповаги, тим імовірніше, що людина страждає від самітності. Знижена самоповага й труднощі в спілкуванні поєднуються також зі зниженням соціальної активності особистості. Ці юнаки й дівчата рідше беруть участь у суспільних заходах, уникають керівних обов'язків і змагань.

Навпаки, юнаки й дівчата з високою самоповагою (прийняття й схвалення себе, повага до своєї особистості й учинків, позитивні самооцінки й т.д.) більш самостійні, контактні, відкриті, легше «приймають» інші думки, не приховують слабкість й невміння, простіше переживають неуспіхи, у них сильніше розвинений мотив досягнення, змагальності.

Ступінь розбіжності реального й ідеального «Я», що визначає рівень самоповаги, залежить від багатьох умов. У юнацькому віці ця розбіжність може привести до неврозів і депресіям, тому що занижена самооцінка в цьому випадку пов'язана з «агресією на самого себе» (якщо користуватися психіатричною термінологією). Але розбіжність між ідеальним і реальним «Я» - у принципі нормальна ситуація для юнацького віку, оскільки свідчить про ріст самосвідомості.

Фактично самосвідомість юнацтва акцентована на трьох характерних для віку моментах: 1) фізичний ріст і статеве дозрівання; 2) заклопотаність тим, як юнак виглядає в очах інших, що він собою являє; 3) необхідність знайти своє професійне покликання, що відповідає індивідуальним здібностям і вимогам суспільства. Знайоме нам за концепцією Е. Еріксона почуття его-ідентичності полягає в зростанні впевненості в тому, що внутрішня індивідуальність і цілісність, які мають значення для себе, дорівнює значимості й для інших. Останнє стає очевидним у відчутній перспективі «кар'єри».

Небезпекою цієї стадії, згідно Е. Еріксону, є рольове змішання, дифузія (сплутаність) «Я»-ідентичності. Це може бути пов'язане з вихідною непевністю в сексуальній ідентичності (що може призвести до психотичних й кримінальних епізодів — деструктивних заходів прояснення образу «Я»), але частіше — з нездатністю розв'язати питання професійної ідентичності, що викликає тривожність. Через це юнака, як і підлітки, тимчасово розвивають (аж до втрати власної ідентифікації) понадідентифікацію з героями вулиць або елітарних груп. Це знаменує настання періоду «закоханості», що у цілому може не мати сексуального характеру. Значною мірою юнацька закоханість є спроба прийти до визначення власної ідентичності шляхом проекції образу на когось іншого й споглядання його у вже відбитому й проясненому виді. От чому прояв юнацької закоханості багато в чому зводиться до розмов.

На перший погляд здається, що юнаки, затиснуті в кільце своєю фізіологічною революцією й невизначеністю майбутніх дорослих соціальних ролей, повністю зайняті спробами створити власну молодіжну субкультуру. Але насправді вони жагуче шукають людей й ідеї, яким могли б вірити (це спадщина ранньої стадії — потреба в довірі). Але такі люди повинні довести, що гідні довіри, тому що одночасно юнак боїться бути обманутим, простодушно довірившись обіцянкам навколишніх. Від цього страху він закривається демонстративним і цинічним невір'ям, приховуючи свою потребу у вірі.

Юнацький вік характеризується пошуком вільного вибору шляхів виконання своїх обов'язків, але одночасно юнаки бояться виявитися слабаками, насильно залученими в таку діяльність, де вони будуть почувати себе об'єктом глузувань або відчувати непевність у своїх силах (спадщина другої стадії - бажання). Це також може привести до парадоксальної поведінки: поза вільним вибором юнак може скоріше поводитися зухвало в очах старших, ніж дозволить примусити себе до активності, ганебної у власних очах або очах однолітків.

І нарешті, бажання робити що-небудь добре, придбане на стадії молодшого шкільного віку, тут втілюється в наступному: вибір роду занять має для юнака більше значення, ніж питання про зарплату або статус. Із цієї причини юнаки можуть тимчасово зовсім не працювати, ніж устати на шлях діяльності, яка обіцяє успіх, але не дає задоволення від самої роботи.

Юнацький вік - найбільш важливий період розвитку, на якому відбувається основна криза ідентичності, вирішення якої є або знаходження «дорослої ідентичності», або затримка в розвитку - «дифузія ідентичності».

Інтервал між юністю й дорослим станом, коли юнак прагне знайти своє місце в суспільстві, Е. Еріксон називав «психічним мораторієм». Гострота цієї кризи залежить як від ступеня вирішення більше ранніх криз (довіри, незалежності, активності й т.д.), так і від всієї духовної атмосфери суспільства.

Підлітковий вік і юність - найменш «штормовий» період для тієї частини молоді, яка добре підготовлена в плані ідентифікації з новими ролями, що припускають компетентність і творчість.

Неподоланна криза веде до стану гострої дифузії ідентичності й становить основу спеціальної патології юнацького віку. Синдром патології ідентичності, згідно Е. Еріксону, пов'язаний з наступними моментами: регресія до інфантильного рівня й бажання як мого довше відстрочити знаходження дорослого статусу; неясний, але стійкий стан тривоги; почуття ізоляції й спустошеності; постійне перебування в стані очікування чогось такого, що зможе змінити життя; страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на іншу стать; ворожість і презирство до всіх визнаних суспільних ролей, аж до чоловічих і жіночих («юнісекс»); презирство до всього вітчизняного й ірраціональна перевага всього іноземного (за принципом «добре там, де нас немає»). У крайніх випадках починається пошук негативної ідентичності, прагнення «стати нічим» як єдиний спосіб самоствердження, іноді приймаючий характер суїцидальних тенденцій.

Юнацький вік традиційно вважається віком розгортання проблеми батьків і дітей. «Ми й Вони (дорослі)» - одна з провідних тем юнацької рефлексії, основа формування особливої юнацької субкультури (в одязі, манерах, смаках, інтересах, поводженні, судженнях і т.д.).

Ми знаємо, що з підліткового віку починає формуватися почуття дорослості - орієнтація на дорослі цінності, потребу в емансипації від впливу близьких дорослих і т.д. Багато в чому воно визначається сімейними умовами, соціальним станом, родом занять, матеріальним й освітнім рівнем батьків, складом родини й позицією юнака в ній.

Практично немає жодного соціального або психологічного аспекту поведінки юнаків, які не були б пов'язані із сімейними умовами. Максимальну роль у формуванні їх особистості й моделей взаємодії з навколишніми грає рівень освіченості й загальної культури батьків. Перефразовуючи відоме висловлення Бісмарка, можна сказати: батьки мають тих дітей, яких заслужили. Друге за значенням і впливом - це склад родини й характер взаємин між її членами; багато в чому це визначає надалі й власну сімейну ситуацію юнаків і дівчат. Третє - це стиль взаємин з родителями й ступінь емансипації від них.

Юнаки прагнуть бути з дорослими на одному рівні й хотіли б бачити в них друзів і порадників, а не наставників. Оскільки відбувається інтенсивне освоєння «дорослих» ролей і форм соціального життя, вони часто мають потребу в дорослих, тому в цей час можна спостерігати, як часто юнаки й дівчата шукають поради й дружби в старших за віком. Батьки можуть при цьому довго залишатися прикладом, моделлю поведінки. Згідно опитувань Т. М. Мальковської приблизно 70% юнаків і дівчат хотіли б бути схожими на батьків.

У той же час у юнацтві наростає прагнення емансипуватися, відокремитися від впливу родини, позбутися залежності. Тому невміння або небажання батьків прийняти автономію своїх дітей часто приводить до конфліктів.

Крім того, юнаки часто невірно рефлектують ставлення до них з боку дорослих. Це підтверджується одним з експериментів американських психологів. У великому місті, у маленькій сільській громаді й провінційному містечку юнакам 13, 15-16 й 18-20 років й їх батькам було запропоновано за допомогою полярних прикметників (чистий-брудний, гарний-поганий, терплячий-нетерплячий і т.д.) описати своє й інше покоління, описати те, як, на їхню думку, сприймає їх інше покоління, і те, як батьки й діти уявляють собі самооцінки один одного. У всіх трьох випадках результат однаковий: обидва покоління оцінюють один одного позитивно, але обидва покоління невірно уявляють собі, як їх оцінює інша сторона. Юнаки чекають негативних оцінок від батьків, і навпаки.

У психологічній літературі давно дебатується питання про вплив на юнацтво дорослих й однолітків. У цілому можна сказати наступне: у юнацтві автономія від дорослих і значення спілкування з однолітками зростають. Загальна закономірність тут така: чим гірше, складніше складаються відносини з дорослими, тим інтенсивніше буде спілкування з однолітками. Але далеко не завжди вплив батьків й однолітків взаємовиключні. «Значимість» батьків й однолітків принципово неоднакова в різних сферах юнацької діяльності. Максимум автономії вони вимагають у сфері розваг, вільного спілкування. Тому слід говорити не про зниження впливу батьків, а про якісні зрушення в юнацькому спілкуванні.

Приблизно така ж ситуація складається й у навчальному закладі. Оскільки формально старшокласник зберігає залежність від викладачів-дорослих, то тут наростає потреба в однолітку, в ідентифікації із загальною масою ровесників. Ставлення до викладачів і навчального закладу залежать від декількох факторів: 1) від ставлення до школи чи іншого навчального закладу як установи (престижності, спеціалізації, змісту освіти й т.д.); 2) від ставлення до майбутньої спеціальності, процесу навчання й знань; 3) від ставлення до викладачів й однокласників (однокурсників).

Вік до 18 років є критичним для появи психопатій. Крім того, у юнацькому віці особливо гостро акцентуються деякі властивості характеру (зокрема, підвищена активність, збудливість, підозрілість, педантичність, замкнутість і т.д.), які можуть закріпитися й підвищувати можливість виникнення психічних травм і девіантної поведінки. Наприклад, підвищена активність і збудливість нерідко роблять юнаків нерозбірливими у виборі знайомих, спонукують брати участь у ризикованих авантюрах і сумнівних заходах групового характеру), штовхають до алкоголю, наркотиків, провокують демонстративні реакції. Таким способом юнаки розраховують самоствердитися й позбутися гнітючого відчуття власної особистісної меншовартості. А замкнутість у ранній юності часто переростає у хворобливу самоізоляцію, формує комплекс неповноцінності.

Питання для самоконтролю

1. Коли наступає юнацький вік і що є основою для його визначення?

2. На чому ставиться акцент у періодизаціях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна і Л. І. Божович?

3. З чим пов'язаний перехід до юнацтва у сфері соціальних ролей і життєдіяльності?

4. Які найважливіші новоутворення інтелектуальної сфери в юнацькому віці?

5. Яка життєва позиція, як проявляється самовизначення в юнацькому віці?

6. Дайте характеристику Я- концепції юнацького віку.

7. Чим характеризується емоційно-особистісний розвиток юнацького віку?

8. Яке центральне новоутворення юнацького віку у особистісній сфері?

9. Що характерно для прояву індивідуальності в юнацькому віці?

10. Що є найбільшою небезпекою цієї стадії згідно Е. Еріксона?