Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій з віковой психології.doc
Скачиваний:
471
Добавлен:
02.10.2016
Размер:
1.32 Mб
Скачать

4. Початок ігрової діяльності

У ранньому дитинстві вперше з'являються зачатки ігрової діяльності, де має місце прийняття на себе ролі (звичайно ролі дорослого). Уперше це проявляється в 2,0—2,3 роки в називанні себе спочатку власним ім'ям (наприклад, хлопчик Петрик підносить до рота конячки мисочку і говорить: «Петрик годує конячку» і т.п.), а потім ім'ям іншої людини. Це називання себе власним ім'ям є симптомом того, що дитина не тільки фактично виконує яку-небудь дію, але і розуміє, що саме вона робить цю дію. А потім за пропозицією дорослого дитина називає себе іншим ім'ям. Наприклад, дитина 2,5 років допомагає виховательці годувати дітей, які за обідом погано їли. Вихователька говорить: «Ти будеш Ольга Миколаївна [ім'я іншого вихователя]», і дитина охоче приймає це ім'я: вказуючи на себе, говорить: «Це Ольга Миколаївна» і копіює дії вихователя. Звичайно, при такому називанні ще немає повноцінного прийняття на себе ролі дорослого, але вже є порівняння своїх дій з діями дорослих і встановлення між ними подібності (якщо дорослий показує наявність такої подібності). І це готує появу ролі в грі, яка формується в дошкільному віці.

До 3-х років з'являються перші начала ролі, що виразиться в називанні ляльки ім'ям діючої особи (лялька виділяється з інших іграшок як замінник людини) і поява розмови дитини від імені ляльки (зачатки майбутньої рольової мови, яка виголошується не від імені ролі, узятої на себе, а через ляльку).

У ранньому дитинстві з розвитком ігрової ситуації і ролі ускладнюється структура ігрових дій. На початку вони одноактні: гра полягає в годування, причісуванні, митті, укладень спати ляльки. Звичайно ці дії багато разів повторюються без варіацій з тим самим предметом. Пізніше, між гра вже складається з двох чи декількох елементарних дій, ніяк між собою не пов’язаних (наприклад, дитина спочатку заколисує ляльку, а потім годує чи навчає ходити). Незважаючи на те що дії вироблялися послідовно, вони не є ще логічно обґрунтованим ланцюгом дій. В основному в ранньому дитинстві дитина грає сюжетними іграшками, які не наштовхують на виконання однієї певної дії, і це дозволяє дізнаватися про нові функції предмета в міру розвитку дій з ним. Тому ускладнюється і їх ігрове вживання, і до самого кінця раннього дитинства починають з'являтися ігри, які являють собою життєвий ланцюжок дій (у центрі цих ігор звичайно лялька як замінник людини). Логіка ігрових дій починає відбивати логіку життя дорослої людини.

5. Розвиток самосвідомості

Дитина в ранньому дитинстві невпинно досліджує себе. Вже однорічна дитина має деякі уявлення про себе, про окремі частини власного тіла. Вона їх торкається, розглядає, може правильно вказати, де в неї очі, вуха, ніс. Однак уявлення про себе ще не узагальнені, немає схеми власного тіла, вона навіть не впізнає себе в дзеркалі.

Так, у спеціальній експериментальній ситуації однорічній дитині мазали ручку крейдою. Вона підставляла ручку, щоб стерли крейду, але коли ставили перед дзеркалом, намазавши крейдою ніс, дитина не реагувала на своє замаране личко. Дитина себе в дзеркалі не знає і, отже, ще не має уявлення про себе тілесне.

Себе в дзеркалі, на фотографіях і в малюнках діти починають впізнавати після 1,5—2 років, і це впізнання значно запізнюється, якщо спеціально не навчати дитину сприйманню свого відображення, якщо дорослий не допомагає розпізнавати предмети на малюнках, у книжках і т.д.

До трьох років дитина, впізнаючи себе в дзеркалі, виявляє деяку стурбованість із приводу того, хто ж реальний — вона сама чи її зображення. У цей час з'являються ігри перед дзеркалом — гримасування, перевдягання і т.д., що знаменує собою новий етап у самоідентифікації — ототожнення себе з різними зображеннями і формування уявлень про себе сьогоденне. Але зображення себе в більш ранньому віці все ще має для дитини труднощі: у кінофрагментах 2,5—3-річна дитина впізнає місцевість, знайомі речі і людей, але не впізнає себе чи впізнає через своєрідне «подвоєння» (у мові дитини з'являються в цих ситуаціях своєрідні обороти: «От Петрик», «Той Петрик», «Це Петрик»).

І тільки в 3 роки і пізніше все стає на свої місця. Дитина цікавиться всіма можливими способами підтвердження реальності власного «Я»: вона багато розглядає себе, виконуючи різні дії пальцями, руками, ногами. У цей час спостерігається навіть виділення і психічне одушевлення частин власного тіла. Діти можуть навіть гратися з власною тінню.