4. Розвиток говоріння й розуміння мови

На 10-12-й день у дитини з'являється реакція на звуки людського голосу. На 2-му міс. звук голосу, музичні звуки (наприклад, скрипки) можуть викликати навіть гальмування харчового і рухового рефлексів: дитина завмирає, почувши голос матері.

На 4-му міс. дитина не тільки чує звуки, але і може локалізувати їх у просторі: повертає очі і голову вбік звуку.

Після 4-5 міс. виробляється реакція диференціювання звуків: дитина розрізняє голоси близьких людей. В другій половині першого року життя ця диференціювання стає більш тонким і точним: дитина розрізняє інтонації, з якими до неї звертається дорослий. У 7-9-місячних дітей можна спостерігати чітко різну реакцію на веселу і сумну музику, на різний темп і ритм.

У другому півріччі інтенсивно розвивається розуміння дитиною мови навколишніх дорослих, тому в цей час треба створювати спеціальні умови для такого розуміння. До цього мова вже була включена у догляд за дитиною, була своєрідним супроводом взаємодії дорослого з дитиною. Значення звертання дорослого надзвичайно велике: дитина прислухається до мови, розуміє її загальний емоційний тон, а пізніше — виділяє в ній окремі слова. Тому на етапі домовленнєвого спілкування, формується особливе ставлення до звуків мови внаслідок їх нерозривного зв'язку з дорослим.

Особливий інтерес як передумови майбутнього розвитку мови мають вокалізації. Спочатку вони короткі, а пізніше співучі звуки, у яких виражається стан дитини, починаючи від захвату, радості, задоволення (зойки, скиглення) до напруженого зосередження (гукання). Вокалізації дитини — домовленнєві, хоча деякі можуть нагадувати знайомі слова. Так, дитина може белькотати «дя-дя», але цей звукокомплекс не відрізняється фіксованим звучанням, не має предметної співвіднесеності і не несе номінативного навантаження — дитина ще не називає брата одного з батьків. Вокалізації часто виникають як супровід активних дій дитини, служать головним чином голосовим акомпанементом предметних дій. До кінця 1-го року вокалізації використовуються для спілкування з дорослими з метою утримати їх біля себе.

Слухання мови дорослих і вокалізації М. І. Лисіна назвала голосовим спілкуванням — особливим різновидом особистісного ситуативного спілкування. При розвитку голосового спілкування формується мовленнєвий слух і відпрацьовуються мовні артикуляції. Дитина виділяє словесну мову з усіх інших звуків і більш емоційно реагує на неї.

Розвиток мовленнєвого слуху йде по шляху збільшення вибірковості до мовних звуків. Це перша ступінь мовленнєвого розвитку.

До кінця першого року життя в дітей спостерігається поглиблення аналізу самих мовних звуків: виділяються два різних параметри — тембровий і тональний. Для мовних звуків головними утворюючими і константами є специфічні тембри. Мовний слух європейця — слух у своїй основі тембровий.

У другому півріччі дитина переходить до більш складної взаємодії з дорослим, тому з'являються і нові засоби комунікації. Таким засобом стає мова, спочатку пасивна (розуміння), потім активна (говоріння).

М. Л. Фігурин і М. П. Денисова спробували описати етапи розвитку говоріння: 1) етап гуління, 2) етап лепетного говоріння, 3) етап появи перших псевдослів, слів-речень.

На першому році дитина може активно використовувати (після 10 міс.) від 1-5 до 7-16 слів. Перші слова Д. Б. Ельконін вважав одним зі свідчень переходу дитини від немовляти до раннього дитинства. Перші слова чудові ще і тим, що дитина, вживаючи їх, робить найбільше за змістом, найважливіше для її подальшого розвитку відкриття: вона довідується, що всяка річ, взагалі все має своє ім'я. Точніше кажучи, з цього моменту їй відкривається зв'язок між знаком і значенням, починає розвиватися знаково-символічна функція свідомості.

Перші слова називаються псевдословами, які відрізняються такими особливостями: 1) слова, не схожі на слова дорослих; 2) дитячі слова характеризуються багатозначністю, так, «ака» може позначати цукерки, ягоди, фішки мозаїки; «ука» може означати ціле речення «Качки плавають у воді» і т.д.

Виходячи з зазначених особливостей, дитячу мову цього періоду називають автономною. У цей час спілкування виявляється можливим тільки між дитиною і тими людьми, що розуміють значення слів дитини у конкретній ситуації, коли предмет знаходиться перед очима.

Автономна дитяча мова — необхідний період у мовленнєвому розвитку кожної нормальної дитини. По ній можна навіть провести ранню психологічну діагностику рівня мовленнєвого розвитку. Наприклад, недорозвинення дитини часто проявляється в зміні періоду автономної мови. Для нормальної дитини автономна мова завжди є мостом, по якому дитина переходить від безмовного періоду до мовленнєвого. Початок і кінець автономної мови знаменують собою початок і кінець кризи першого року життя.