4. Теорія розвитку особистості л. І. Божович

Теорія Л. І. Божович спирається на поняття соціальної ситуації розвитку й особистісного новоутворення. У соціальній ситуації розвитку вона виділяє внутрішні процеси розвитку і зовнішні умови, їх що забезпечують. В особистісних новоутвореннях вона виділяє центральне новоутворення і потреби.

Слідом за Л. С. Виготським Л. І. Божович вибудовує лінію вікових криз: новонародженості, 1-го року, 3 років, 7 років і підліткового віку. Розподіл розвитку на етапи виглядає в неї так:

1) дитинство: починається кризою новонародженості; дитина характеризується безпорадністю, її діяльність опосредковується дорослим; центральним новоутворенням є афективно заряджені уявлення;

2) раннє дитинство: починається кризою 1-го року; дитина характеризується самостійністю; з боку дорослих до неї вже висуваються вимоги; центральним новоутворенням є система «Я», з'являється потреба в самоствердженні;

3) дошкільне дитинство: починається кризою 3 років; центральне новоутворення — внутрішня позиція, потреба в якій (внутрішня позиція школяра) і з'являється;

4) молодше шкільне дитинство: починається кризою 7 років; починає усвідомлюватися соціальне «Я»; з боку дорослих висувається нова система вимог;

5) криза підліткового віку: поділяється на дві фази. Перша фаза (з 12 до 14 років) характеризується емансипацією від дорослих, переходом у середні класи; з'являється цілепокладання як центральне новоутворення. Друга фаза (з 15 до 17 років) характеризується визначенням місця в житті; з'являється нова життєва перспектива як центральне новоутворення віку.

5. Модель розвитку спілкування м. І. Лисіної

Відштовхуючи від психологічної теорії діяльності О. М. Леонтьєва і, розглядаючи спілкування як комунікативну діяльність, М. І. Лисіна вважає потребу в спілкуванні самостійною і відмінною від всіх інших видів потреб. Як мотив діяльності спілкування виступає партнер по спілкуванню.

У періодизації розвитку спілкування виділяються наступні форми: 1) ситуативно-особистісне спілкування дитини з дорослим (перше півріччя життя); 2) ситуативно-ділове спілкування (6 міс. — 2 роки); 3) позаситуавтивне-пізнавальне спілкування (3—5 років); 4) позаситуавтивне-особистісне спілкування (6—7 років).

6. Екологічні теорії психічного розвитку

Однією з тенденцій розвитку сучасної психології є екологічний напрямок, прикладом якого можна вважати екологію людського розвитку У. Бронфенбреннера. Екологія людського розвитку означає наукове дослідження прогресивної взаємної акомодації між активною, зростаючою людською істотою і властивостями безпосередніх мінливих умов, у яких живе особистість, що розвивається, причому цей процес залежить від відносин між усіма цими умовами і від більш загальних соціальних контекстів, у яких дані умови укладені. Розвиток дитини здійснюється не шляхом однобічного впливу середовища на особистість чи навпаки, а в результаті їх постійної взаємодії, вростання взаємодіючої особистості в навколишнє середовище. Відповідно розширюється і поняття екологічного середовища, що з'являється у вигляді системи концентричних структур мікро-, мезо-, екзо- і макросистем.

Мікросистема — це структура діяльностей, ролей і міжособистісних відносин, пережитих особистістю, що розвивається, у даному конкретному оточенні, з її характерними фізичними і матеріальними властивостями.

Мезосистема — це структура взаємини двох чи більш середовищ, у яких особистість, що розвивається, активно бере участь; наприклад, для дитини це відношення між її домівкою, школою і сусідською групою однолітків, а для дорослого - між родиною, роботою і громадським життям.

Екзосистема має на увазі одну чи кілька середовищ, що не втягують особистість, що розвивається, як активного учасника, але де відбуваються події, що впливають чи відчувають вплив того, що відбувається в середовищі, до якого включає в себе особистість, що розвивається (для дитини це може бути місце роботи батьків чи коло сімейних друзів).

Макросистема позначає сталість форми чи змісту систем нижчого порядку (мікро-, мезо- і екзо-), що існують чи можуть існувати на рівні субкультури як цілого разом із системами вірувань чи ідеологій.

Характерна риса сучасного етапу розвитку наук про людину — усе більш виразне розуміння того, що мова йде не просто про об'єкт виховання, соціалізації й інших зовнішніх впливів, а про самосвідомого, активного суб'єкта життєдіяльності.

У вітчизняній психології в рамках цього напрямку розроблена теорія персоналізації (А. В. Петровський). Особистість розглядається як та, що визначає себе через групу, через соціум. Потреба в персоніфікації є відправним пунктом аналізу розвитку. Саме тому А. В. Петровський називає свою концепцію теорією персоналізації.

Ним виділяються три основні процеси, які визначають хід розвитку:

1) адаптація як присвоєння індивідом соціальних норм і цінностей, тобто становлення соціально-типового в людині;

2) індивідуалізація як відкриття чи ствердження «Я», виявлення своїх схильностей і можливостей, особливостей характеру, тобто становлення індивідуальності,

3) інтеграція як зміна життєдіяльності оточуючих людей, здійснення внесків і їх прийняття навколишніми і тим самим ствердження свого інобуття в інших людях, тобто становлення загального в особистості. Періодизація, запропонована А. В. Петровським, виглядає в такий спосіб:

1) епоха дитинства (раннє дитинство, вік дитячого садка і молодший шкільний вік) характеризується перевагою адаптації над індивідуалізацією;

2) епоха отроцтва (підлітковий вік) пов'язана з перевагою індивідуалізації над адаптацією;

3) епоха юності (юнацький вік) характеризується перевагою інтеграції над індивідуалізацією.

В останні роки активно розробляються теорії саморозвитку, що виходять із припущення, що людина сама визначає свою долю — навіть незалежно від того, бажає вона цього чи ні. У цьому напрямку поки немає великих, розгорнутих теорій, є тільки окремі принципи, наприклад принцип розвитку через діяльність, самоконструювання, запропонований Р. Лернером, ідея особистісного контролю розвитку, ідея критичних (ненормативних) життєвих подій.

Питання для самоконтролю

1. Яку повинен розглядатися психічний розвиток людини згідно Л. С. Виготському?

2. Які дві сплетені лінії у розвитку поведінки дитини пропонував розрізняти Л. С. Виготський?

3. Які важливі поняття психології розвитку ввів Л. С. Виготський? Дай їм характеристику.

4. Коли згідно О. М. Леонтьєву культура як загальне джерело психічного розвитку дитини виступає в цій своїй функції?

5. Як характеризував види дитячої діяльності Д. Б. Ельконін?

6. Як описувала психічний розвиток Л.І. Божович?

7. Що поклала в основу модної психічного розвитку М.І. Лисіна?

8. Яка основна ідея екологічної теорії У. Бронфенбреннера?

9. У чому головна сутність теорії персоналізації А.В. Петровського?