2. Гра й інші види діяльності дошкільника

Характерна риса гри полягає в тому, що вона дозволяє дитині виконувати дію при відсутності умов реального досягнення її результатів, оскільки мотив її укладений не в одержанні результату, а в самому процесі виконання дії. «Конячка» замінюється паличкою, і дитина «їде» на ній тому, що їй важливо їхати, а не доїхати.

У структурі гри можна виділити кілька елементів.

1. Будь-яка гра має тему — ту область дійсності, яку дитина відтворює в грі; діти грають у «родину», «лікарню», «їдальню», «магазин» і т.д.; найчастіше тема береться з навколишньої дійсності, але діти «запозичають» і казкові, книжкові теми.

2. Відповідно до теми будується сюжет, сценарій гри; до сюжетів відносять певну послідовність подій, що програються в грі. Сюжети різноманітні: це й індустріальні, і сільськогосподарські, і ремісничі, і будівельні ігри; гри з побутовими (сімейний побут, сад, школа) і суспільно-політичними сюжетами (демонстрація, мітинг); військові ігри, драматизації (цирк, кіно, ляльковий театр, постановки казок і розповідей) і т.д.

3. Третім елементом у будові гри стає роль як обов'язковий набір дій і правил їх виконання, як моделювання реальних відносин, що існують між людьми, але не завжди доступних дитині в практичному плані; ролі виконуються дітьми за допомогою ігрових дій: «лікар» робить укол «хворому», «продавець» відважує «покупцю» «ковбасу», «учитель» учить «учнів» «писати» і т.д.

4. Зміст гри — те, що дитина виділяє як основний момент діяльності чи відносин дорослих. Діти різних вікових груп у грі з тим же самим сюжетом вносять різний зміст: для молодших дошкільників це — багаторазове повторення якої-небудь дії з предметом (тому ігри можуть іменуватися за назвою дії: «качати лялечку» при грі «у дочки — матері», «лікувати ведмежа» при грі «у лікарню», «різати хліб» при грі «у їдальню» і т.д.); для середніх це — моделювання діяльності дорослих і емоційно значимих ситуацій, виконання ролі; для старших — дотримання правила в грі.

5. Ігровий матеріал і ігровий простір — іграшки і різноманітні інші предмети, за допомогою яких діти програють сюжет і ролі. Особливістю ігрового матеріалу стає те, що в грі предмет використовується не у своєму власному значенні (пісок, плитки, шматочки, ґудзики і т.п.), а як замінники інших, недоступних дитині практично, предметів (цукор, тротуарні блоки, килими, гроші і т.п.). Ігровий простір являє собою границі, у межах яких територіально розгортається гра. Він може символізуватися наявністю певного предмета (наприклад, сумочка з червоним хрестом, покладена на стілець, означає «територію лікарні») чи навіть позначатися (наприклад, діти крейдою відокремлюють кухню і спальню, будинок і вулицю, тил і фронт).

Розвиток інших видів діяльності

Але гра — хоча й найважливіша, але не єдина діяльність, яку освоює дошкільник. Зокрема, це образотворча діяльність дитини. Їй передує дообразотворчий період наприкінці раннього дитинства — стадія каракуль, тобто всіляких графічних побудов, які не несуть у собі образотворчого задуму і не мають знакового змісту. На цій стадії відбувається оволодіння олівцем як специфічним предметом, як знаряддям діяльності. Про це мова йшла в попередній теми.

Велика частина малюнків молодших і середніх дошкільників — це зображення окремих предметів (чоловічки, будиночки, квіти, автомобілі і т.д., а під впливом занять — стрічечки, доріжки, парканчики, сонце, кульки, ялинки і т.д.). У цей час діти малюють досить шаблонно, наслідуючи прийнятий зразок. Подібність зображення з реальним об'єктом для дитини несуттєва: вона знає, що так малюють цей об'єкт, і цього досить. Тому шаблонні зразки зображення окремих предметів (будиночка, човника, чоловічка, ялинки і т.д.) передаються з покоління в покоління, надовго закріплюючись у наступних періодах. Так, сучасні міські діти, що живуть у багатоповерхівках, малюють одноповерховий будиночок із трикутним дахом і трубою, з якого йде дим.

Дитина зображує в малюнку не те, що вона бачить, а те, що вона знає про об'єкт (приклад тому — «прозорі» чи «рентгенівські» малюнки), те, що їй уявляється головним, істотним в об'єкті. Тому зображення предмета сильно залежить від ступеня знайомства з ним дитини. Експериментально встановлено, що об'єкти, з якими дитина мала можливість діяти, зображуються повніше і краще, ніж ті, котрі вона може тільки спостерігати.

У дошкільному віці виділяється і цілий вид продуктивних форм діяльності, один із яких — конструювання.