6. Особливості морального розвитку і розвитку емоційно-вольової сфери

Власне, моральне виховання починається задовго до школи, але саме в школі дитина вперше зіштовхується з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог, дотримання яких контролюється постійно і цілеспрямовано. Молодшим школярам указують досить широкий перелік норм і правил, якими вони повинні керуватися у взаєминах із учителем, іншими дорослими, однолітками. Діти 6-7 років психологічно підготовлені до ясного розуміння змісту цих норм і до їх повсякденного виконання. Ця готовність повинна бути використана відразу не в плані інформування про наявність цих норм, а в плані роз'яснення їх змісту і — головне — контролю за їх виконанням. Якщо вчитель і батьки не строгі в цьому контролі, то в дитини формується установка, що дотримання норм і правил залежить від настрою дорослих, від обставин, що складаються, і від власних бажань, тобто їх виконання не є обов'язковим. Поява уявлення про формальний характер правил людського співжиття має серйозні наслідки у вигляді некритичності до власної поведінки, безвідповідальності, необов'язковості. Дитина починає думати, що правила повинні виконуватися не через їх внутрішню необхідність, а під впливом зовнішніх обставин, наприклад остраху покарання.

Молодший шкільний вік — час становлення таких моральних почуттів, як почуття товариства, обов’язку, любові до Батьківщини, колективізм і т.д., а також здатності до співпереживання, емпатії.

Особливості розвитку емоційно-вольової сфери

Спостерігаються і зміни в емоційно-вольовій сфері. Загальна орієнтація емоцій молодшого школяра пов'язана з наростанням усвідомленості, стриманості, стійкості почуттів і дій. З приходом до школи максимум емоційних реакцій припадає не стільки на гру і спілкування, скільки на процес і результат навчальної діяльності, задоволення потреб в оцінці і доброму ставлення з боку навколишніх. У молодшому шкільному віці досить рідкі випадки байдужного ставлення до навчання, більшість дітей емоційно реагують на оцінки, думки вчителя.

Але можливості повного усвідомлення молодшим школярем своїх почуттів і розуміння чужих переживань обмежені. Діти не завжди точно орієнтуються навіть у вираженні емоцій (наприклад, гніву, страху, жаху, подиву). Недосконалість у сприйманні і розумінні почуттів спричиняє чисто зовнішнє наслідування дорослих у вираженні почуттів, і цим молодші школярі часто нагадують батьків і вчителя по стилю спілкування з людьми.

У 1 класі можна відзначити збереження сильного мимовільного компонента в емоційному житті. Ця мимовільність виявляється в деяких імпульсивних реакціях дитини (сміх на уроці, порушення дисципліни). Але вже до II-III класу діти стають більш стриманими у вираженні своїх емоцій і почуттів, контролюють їх і можуть «зіграти» потрібну емоцію в разі потреби. Моторні імпульсивні реакції, характерні для дошкільників, поступово замінюються вербальними: вчитель може помітити це по мовній, інтонаційній виразності дітей.

У цілому психологи віковою нормою емоційного життя молодшого школяра вважають оптимістичний, бадьорий, радісний настрій. У цей час наростає також індивідуальність у вираженні емоцій: виявляються емоційно афектовані діти, діти з млявим вираженням почуттів. Виявлено, що емоційно стабільним дітям навчання дається легше і вони довше зберігають позитивне ставлення до нього. У дітей з високим рівнем тривожності, підвищеною емоційною чутливістю і моторно-розгальмованих часто спостерігається негативне ставлення до навчальної праці вчителя і його вимогам.

У молодшому шкільному віці емоційне життя ускладнюється і диференціюється — з'являються складні вищі почуття: моральні (почуття обов’язку, любов до Батьківщини, товариськість, а також гордість, ревнощі, співпереживання), інтелектуальні (допитливість, подив, сумнів, інтелектуальне задоволення, розчарування і т.п.), естетичні (почуття прекрасного, почуття красивого і потворного, почуття гармонії), праксичні почуття (при виготовленні виробів, на заняттях фізкультурою чи танцями).

Почуття в молодшому шкільному віці розвиваються в тісному зв'язку з волею: часто вони беруть верх над вольовою поведінкою і самі стають мотивом поведінки. В одних випадках почуття сприяють розвитку волі, в інші — гальмують її. Наприклад, інтелектуальні переживання можуть змусити дитину тривало займатися вирішенням навчальних задач, але ця ж діяльність буде гальмуватися, якщо дитина буде переживати почуття страху, непевності в собі.

Воля виявляє себе в умінні чинити дії чи стримувати їх, переборюючи зовнішні чи внутрішні перешкоди, у формуванні додаткових мотивів-стимулів стосовно діяльності, яка слабко мотивована.

Вольова дія школяра розвивається в тому випадку, якщо:

1) цілі, яких він повинен досягти в діяльності, зрозумілі й усвідомлені; тільки тоді дії здобувають цілеспрямованість;

2) ці цілі не є занадто далеко відстроченими, вони видні дитині — тому вона повинна бачити початок і кінець своєї діяльності;

3) діяльність, яку дитина повинна здійснювати, є відповідає її можливостям за рівнем складності — це забезпечує переживання успіху від її виконання вже на самому початку, передбачаючи досягнення мети; тому як дуже легкі чи дуже важкі завдання не сприяють розвитку волі, а, навпаки, викликають або негативні переживання, або байдужність, тому що діяльність не вимагає додаткових зусиль;

4) дитина знає і розуміє спосіб виконання діяльності, бачить етапи досягнення мети;

5) зовнішній контроль за діяльністю дитини поступово змінюється на внутрішній.

Вольова поведінка в I класі багато в чому залежить від інструкцій і контролю дорослих, але вже до II-III класу направляється власними потребами, інтересами і мотивами дитини. Однак ще не можна назвати дитину вольовим суб'єктом, тому що, по-перше, вона має велику сугестивність і може зробити який-небудь учинок просто «як усі» чи тому, що на цьому настояв той, хто має для дитини авторитет. По-друге, у цьому віці ще зберігаються елементи мимовільності в поведінці й іноді дитина не може встояти перед задоволенням якого-небудь свого бажання.

Однак саме в цьому віці можуть бути сформовані такі вольові якості, як самостійність, наполегливість, витримка, впевненість у своїх силах. Навчальна діяльність, яку освоює дитина, має для цього великі ресурси. Сприяє цьому і спілкування дитини з однолітками і дорослими.