8. Криза першого року життя

Емпіричний зміст кризи першого року життя пов’язаний з декількома моментами.

Перший — розвиток ходьби. Головне в акті ходьби згідно Д. Б. Ельконіну, — не тільки те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відокремлює себе від дорослого. Уперше відбувається роздроблення єдиної соціальної ситуації «Ми»: тепер не мати веде дитину, а дитина веде матір, куди захоче. Ходьба тому — важливе основне новоутворення дитячого віку, що знаменує собою розрив старої ситуації розвитку.

Другий момент відноситься до появи першого слова. Значення його те ж саме: там, де була єдність, стає двоє — дорослий і дитина (стара ситуація розпалася і між ними виріс новий зміст — предметна діяльність).

Третій момент кризи, згідно Л. С. Виготському, відноситься до сфери афектів і волі. У зв'язку з кризою в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Такі реакції проявляються з більшою силою і закріплюються як форми поведінки при неправильному вихованні. Особливо вони проявляються, коли дитині в чомусь відмовлено, щось заборонено: вона кричить, кидається на підлогу, відмовляється ходити (якщо вже ходить), б'є ногами об підлогу, відштовхує дорослих і т.д.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть границі немовлячого віку.

2. Чому немовля називають біологічно безпомічною і максимально соціальною істотою?

3. Як називається перша специфічна форма реагування на людину? Який її склад?

4. Якій схемі підлеглий розвиток моторики немовляти?

5. Назвіть основні етапи розвитку сенсорики немовляти.

6. Які перші форми наслідування, перші застосування знарядь і вживання слів з'являються в немовлячому віці?

7. Назвіть основне новоутворення немовлячого віку

8. Як назвала спілкування, яке формується в першому півріччі життя дитини, М. І. Лисіна?

9. Що таке шпиталізм немовляти?

10. Як розвивається розуміння мови й говоріння?

Тема 9. Психічний розвиток у період раннього дитинства

Ключові поняття. Перше новоутворення раннього дитинства, друге новоутворення раннього дитинства, третє новоутворення раннього дитинства, предметна й знарядійна діяльність, знаково-символічна функція свідомості, позаситуативне-пізнавальне спілкування, предмети-замінники, свавілля, упертість, негативізм, норовистість, деспотизм.

Питання

1. Соціальна ситуація розвитку й основні новоутворення раннього дитинства

2. Предметна й знарядійна діяльність

3. Мовленнєвий розвиток

4. Когнітивний розвиток

4. Початок ігрової діяльності

5. Розвиток самосвідомості

6. Розвиток спілкування

7. Криза 3 років

1. Соціальна ситуація розвитку й основні новоутворення раннього дитинства

За кризою першого року життя приходить стабільне раннє дитинство. Воно охоплює період від 1 до 3 років і закінчується кризою 3 років.

До кінця першого року життя соціальна ситуація повної злитості дитини з дорослим буквально вибухає зсередини: у ній з'являються двоє — дитина і дорослий. У цей час дитина здобуває деяку автономію і самостійність, але, звичайно, у дуже обмежених межах. На грані між немовлячим періодом і раннім дитинством у період перебігу кризи першого року життя фіксується ряд протиріч — як передумов переходу на якісно нову ступінь розвитку.

По-перше, у цей час мова дитини носить автономний характер, що містить наступне протиріччя: як засіб спілкування ця мова звернена до іншого, але позбавлена постійних значень. Вирішення цього протиріччя є найважливішим надбанням (перше новоутворення раннього дитинства) віку - розвиток мови, яка зрозуміла іншим і використовується як засіб спілкування з іншими і управління собою.

По-друге, самостійно маніпулюючи предметом і орієнтуючись на його фізичні властивості, дитина не може самостійно відкрити його суспільно закріпленого призначення. Це протиріччя вирішується при побудові нової соціальної ситуації розвитку, а саме — ситуації спільної діяльності з дорослою людиною, зміст якої — засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: «дитина-предмет-дорослий» (замість колишньої «дитина-дорослий»). Це протиріччя повинне розв'язатися в новому типі діяльності — предметній діяльності, спрямованій на активне засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами (друге основне новоутворення раннього дитинства). У цій діяльності виникають мова, значеннєве позначення речей, узагальнено-категоріальне сприймання предметного світу, наочно-діюче мислення.

Нарешті, третє важливе новоутворення раннього дитинства — розвиток самостійної ходьби, яку дитина почала освоювати до кінця дитинства.

Говорячи про загально-психологічні характеристики періоду раннього дитинства, Л. С. Виготський відзначав ряд істотних моментів.

Насамперед, це пов’язаність дитини з конкретною ситуацією: дитина входить у ситуацію, і її поведінка визначається нею. Дитина раннього віку, на відміну від більш пізніх періодів, не привносить у наявну ситуацію знань про інші можливі речі, її взагалі не цікавить нічого, що лежить за межами цієї ситуації, нічого, що могло б її змінити.

Ця поведінка обумовлена декількома факторами: по-перше, виникненням єдності між сенсорними і моторними функціями, що з'являються на початку раннього дитинства, по-друге, тісною пов’язаністю сприймання й емоційного ставлення. У результаті ми маємо справу з такою своєрідною системою свідомості, коли сприймання безпосередньо пов’язано з дією, визначає поведінку. Усвідомлювати для дитини раннього віку — ще не значить сприймати і переробляти сприймане за допомогою уваги, пам'яті, мислення. Усі ці функції діють у свідомості як нерозчленоване ціле, підкоряючись сприйняттю, оскільки вони в ньому беруть участь.

Сприймання взагалі можна вважати провідною психічною функцією цього періоду. Загальновідомо, що пам'ять дитини раннього віку проявляється завжди тільки в активному сприйманні — дізнаванні (саме цим, до речі, пояснюється факт амнезії раннього дитинства: зв'язкових спогадів майже не зберігається, настільки своєрідно організовані пам'ять і настільки мало бере участь вона у всій діяльності свідомості); мислення в цей час винятково як наочно-дійове (тобто як уміння поновити зв'язок, але тільки діючи в наочно даній ситуації).

Сприймання в ранньому дитинстві відрізняється двома особливостями. Перша — її афективний характер, пристрасність. Друга (вона складає загальний закон і для наступного розвитку) — коли сприймання є домінуючою функцією свідомості, це значить, що воно поставлено в максимально сприятливі умови розвитку.

Центральним новоутворенням віку є виникнення в дитини свідомості, яка виступає для інших у вигляді власного «Я». Вона з'являється приблизно до 3 років. До цього для дитини немає проблеми виділення себе в зі світу, немає проблеми розуміння її дорослими. Біля 3 років дитина вперше починає протиставляти свої самостійні дії спільним діям з дорослим: наприклад, бере ложку і хоче їсти сама, протестуючи проти того, щоб її годували. З єдності дитина-доросла дитина починає виділяти власне «Я».

Зупинимося докладніше на «трьох китах» раннього дитинства — прямоходінні, предметній діяльності і розвитку мови.

Прямоходіння. У ранньому дитинстві її активність в освоєнні простору ще більш наростає і розширюється: до 3 років вона навчається не тільки ходити, але і бігати, підніматися по сходах, залазити на стільці, перелазити через перешкоди і т.д.

На 2-му році життя ходьба — ще самостійна дія, яка має свою особливу мету. Дитина спеціально контролює її, поки не доведе до автоматизму, навички, яка обслуговує дії, що мають іншу мету (дістати іграшку з полиці, зазирнути в іншу кімнату і т.д.). Але, освоївши дію ходьби, дитина починає шукати умови, у яких ходити і бігати важко: лізе на гірку, ходить спиною вперед, із заплющеними очима, кружляється, намагається стрибати з узвишшя. Як тільки досягається автоматизм пересування в просторі, ходьба перестає мати для дитини самостійний інтерес.

Будучи цілком фізичним надбанням, здатність до самостійного пересування приводить до таких психологічних наслідків.

Оволодіння ходьбою розширює границі доступного дитині світу, дає можливість самостійно, без посередництва дорослих, ознайомитися з новими предметами і місцями. Розширюються воля і самостійність дитини в орієнтуванні в зовнішньому просторі: тепер вона починає освоювати напрямок, відстань, багатомірність, складні просторові відносини об'єктів (знизу, під, над, праворуч, на і т.д.) на власному досвіді. М'язове почуття стає мірою відліку відстані і просторового розташування предметів (спільне функціонування зору, кінестезії і дотику). Головне ж, звільнені від участі в повзанні руки розширюють можливості дитини в маніпуляціях із предметами; нові предмети спричиняють нові способи їх обстеження, відкривають дитині приховані властивості речей і зв'язки між об'єктами і їх частинами.