Розвиток я-концепції і самосвідомості

Відкриття «Я», свого унікального внутрішнього світу пов’язане частіше з психодраматичними переживаннями. Так, наприклад, разом з усвідомленням цінності власної особистості, її неповторності, несхожості на інших приходить усвідомлення почуття самотності.

Юнацьке «Я» ще нестабільне, дифузне, піддане різним впливам. Бажане часто приймається за дійсне, придумане сприймається як реальне. Психологічно становлення «Я» переживається як неясне занепокоєння, відчуття внутрішньої порожнечі, невизначеного очікування. Звідси — сильне наростання потреби в спілкуванні з одночасним підвищенням вибірковості спілкування, тому що юнак далеко не кожному може довірити свій внутрішній світ. У той же час часто проявляється бажання побути наодинці з самим собою.

Як ми знаємо, «Я» дитини зводиться до суми ідентифікацій з іншими — значимими дорослими людьми. У юнацькому віці ситуація формування «Я» змінюється: орієнтація одночасно на декількох значимих інших робить психологічну ситуацію невизначеною, суперечливою, часто внутрішньо конфліктною. Несвідоме бажання позбутися дитячих або нав'язаних дорослими ідентифікацій активізує рефлексію й почуття власної неповторності. Саме тому для юності так характерне почуття самотності й страх самотності.

З іншого боку, уявлення про себе в юнацькому віці обумовлено й груповим образом «Ми» — образом типового однолітка своєї статі. Причому типовий одноліток існує у свідомості юнака як набір загальних, психологічно менш диференційованих рис, ніж образ власного «Я», яке тонше, детальніше й м'якше за групове. Це підтверджено наступним експериментом. Юнакам і дівчатам пропонувалося описати, які психологічні якості типові для середніх юнаків і дівчат їх віку, а потім - для них самих. Виявилося, що юнаки вважають себе менш сміливими, менш товариськими і життєрадісними, зате більш добрими й здатними зрозуміти іншу людину. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але більшу щирість, справедливість, вірність.

Властиве юнацьким групам вибірковість у спілкуванні й жорстокість до «чужинців», які відрізняються кольором шкіри, соціальним походженням, смаками, здібностями, манерами й т.д., - це захист почуття власної ідентичності від знеособлювання й змішання. Саме тому деталі костюма, жаргон або жести стають знаками, які відрізняють «своїх» від «чужих». Створюючи замкнуті групи й підкреслюючи власну поведінку, ідеали й «ворогів», юнаки не тільки допомагають один одному впоратися з ідентифікацією, але й (перекрученим способом!) перевіряють один одного на здатність зберігати вірність. Готовність до такої перевірки, до речі, пояснює й той відгук, який тоталітарні секти й концепції знаходять у молоді тих країн і класів, які втратили або гублять свою групову ідентичність (феодальну, аграрну, племінну, національну).

Юнацькому віку властиво перебільшувати власну унікальність, але чим старше вони стають, тим більше розходжень виявляють між собою й «типовим» однолітком. Звідси - напружена потреба в психологічній інтимності, яка допомагає не тільки зрозуміти внутрішній світ іншого, але й усвідомити себе самого.

У юнацькому віці вперше в самосвідомість усвідомлено входить фактор часу. Насамперед з віком помітно прискорюється суб'єктивне сприймання швидкості перебігу часу. Ця тенденція, почавшись у юнацтві, потім триває й у дорослому, і в літньому віці. Розвиток часових уявлень пов'язаний з розумовим розвитком і зміною загальної життєвої перспективи. Якщо дитина живе переважно сьогоденням, то юнак - майбутнім. Підлітки ще сприймають час дискретно, воно обмежене для них безпосереднім минулим і сьогоденням, а майбутнє здається буквальним, безпосереднім продовженням сьогодення. Замолоду ж, часовий обрій розширюється як углиб, охоплюючи віддалене минуле й майбутнє, так і вшир, включаючи вже не тільки особисті, але й соціальні перспективи. Це пов'язане з переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на внутрішній самоконтроль і з ростом потреби в досягненні.

Розширення часової перспективи означає також зближення особистого й історичного часу. У дитини й підлітка вони не пов'язані. Історичний час ними сприймається як щось безособове, об'єктивне. Діти можуть знати хронологічну послідовність подій і тривалість епох, проте вони здаються їм однаково далекими й не пов'язаними з їх власним життям. Те, що було 30-40 років тому, для 12-річного підлітка майже така ж стародавність, як і початок нашої ери, а 30-літня людина йому здається старою. Для юнака ж головним виміром часу стає майбутнє.

Ми вже говорили, що переживання власної унікальності приводить до відкриття самотності, тому почуття плинності й необоротності часу зіштовхує юнацтво із проблемою кінця свого існування й темою смерті. Вона займає багато місця в щоденниках, міркуваннях, читанні й інтимних бесідах, що свідчить про формування ще одного елемента юнацької самосвідомості — філософської рефлексії.

Формування нової часової перспективи не всім дається легко. Деякі йдуть від страхаючих переживань у повсякденність, в інших справа зводиться до відродження ірраціональних дитячих страхів, яких юнаки зазвичай соромляться. Загострене почуття необерненості часу нерідко поєднується в юнацькій свідомості з небажанням зважати на його плин. Почуття зупинки часу психологічно означає повернення до дитячого стану, коли часу для свідомості ще не існувало. Тому іноді юнаки поперемінно почувають себе то дуже маленькими, опікуваними, то, навпаки, старими, які багато що пережили, навченими, зневіреними в деяких сторонах життя.

Юнацькі уявлення про можливості різних етапів людського життя вкрай суб'єктивні. Шістнадцятирічному здається, що в 25 років життя прожите, воно кінчається, дорослість ототожнюється з нерухомістю й щоденністю. Тому в юнака конфліктно існують жагуча спрага до нового, дорослого досвіду й страх перед життям, бажання не дорослішати.

Становлення особистості містить у собі й становлення щодо стійкого образу «Я», тобто цілісного уявлення про себе. Образ «Я» з віком помітно змінюється: деякі якості усвідомлюються легше, чіткіше, інакше; міняються рівень і критерії самооцінки; змінюється ступінь складності уявлень про себе; зростають цілісність особистості, стабільність і цінність її, а також рівень самоповаги. Це добре помітно, якщо спостерігати за людиною протягом усього періоду юнацтва.

Особливістю Я- концепції юнацького віку є підвищена чутливість до особливостей свого тіла й зовнішності, У юнаків і дівчат виробляються певні стандарти, ідеали, зразки «мужності» й «жіночності», яким вони прагнуть слідувати в одязі, манерах, жаргоні. Часто ці еталони завищені або суперечливі, що породжує безліч внутрішніх конфліктів - варіації синдрому дисморфофобії, підвищену тривожність, зниження рівня домагань, труднощі в спілкуванні, сором'язливість.

У молодих людей джерелом занепокоєння можуть служити недостатній ріст, нездорова шкіра, надлишкова вага, розмір грудей, талії, статевих органів і т.п. Бажаючи відповідати ідеалам віку, соціуму, юнацької субкультури, вони компенсують реальні або вигадані недоліки екстравагантністю в одязі, зачісках, надлишку косметики, жаргоном. Це часто робить юнаків схожими один на одного, що суперечить їх прагненню до підкресленої демонстрації своєї індивідуальності. Тому вони часто внутрішньо нестабільні, конфліктні, недовірливі й тривожні.

Але чим старше юнаки й дівчата, тим менше значення вони надають зовнішності (своєї й інших). Людина звикає до особливостей своєї зовнішності, починає приймати себе такою, якою є, і відповідно стабілізує рівень домагань у цій області.

На перший план в образі «Я» поступово виходять розумові здібності, вольові й моральні якості. Самооцінка до старшого юнацького віку стає більш адекватною (вона «впускає» у себе й деякі негативні оцінки своїх здібностей і можливостей, приймаючи їх як даність, як таку ж невід'ємну частину себе, як й оцінки позитивні) і продовжує виконувати функцію психологічного захисту. Чим важливіше для особистості якась властивість (інтелект, комунікабельність і т.п.), тим імовірніше особистість готова виявити її в собі, тим частіше в процесі самооцінки включається механізм психологічного захисту. Особливістю юнацького віку в цьому плані є специфічний егоцентризм. Їм часто здається, що навколишні обов'язково звернтають на них увагу, негативно думають про них. Саме тому часто їх перша реакція на інших - захист.

Крім того, оскільки змінюється часова перспектива, юнаки гостро стурбовані своїм майбутнім і болісно переживають реальні або уявлювані зазіхання на їх самостійність, особистісне самовизначення, соціальне ствердження. Тому вони часто справляють враження агресивних, неадекватних, грубих, недоступних, неадаптованих.

Потрібно відзначити, що диференційно-психологічні характеристики, які встановлюють розходження в психічному житті юнаків і дівчат і типологічні розходження в силі «Я», не дуже великі. Розходження існують в емоційних реакціях і самосвідомості: дівчата більше чутливі до думок про них, більш вразливі, скоріше відгукуються на критику, глузування. Дівчата більше схильні до рефлексії, вони більш суб'єктивні у своїх оцінках, ніж хлопці. Юнаки більш об'єктивно ставляться до неприємностей, менш тривожні, рідше відчувають страх.

Значно складніше встановити розходження в рівні особистісної активності, домінантності, змагальності між юнаками й дівчатами. Багато психологів вважають, що вони більш властиві хлопцям, хоча хлопці значно частіше, ніж дівчата, переоцінюють свої здібності, силу, енергію, домінантність, положення серед однолітків. Дівчата в більше самокритичні. Характерно, що, захищаючи своє «Я», хлопці частіше вдаються до психологічного захисту, хизуючись заради зовнішнього ефекту.