Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій з віковой психології.doc
Скачиваний:
471
Добавлен:
02.10.2016
Размер:
1.32 Mб
Скачать

4. Когнітивний розвиток

Розвиток сприймання. До початку раннього дитинства в дитини складається предметне сприймання, вона починає сприймати властивості навколишніх предметів, уловлювати найпростіші зв'язки між предметами і використовувати це знання у своїх діях з ними. Це створює передумови для подальшого розумового розвитку, що відбувається в зв'язку з оволодінням предметною діяльністю (а пізніше — елементарними формами гри і малювання) і мовою.

До початку раннього віку дитина опановує зоровими діями, які дозволяють визначити деякі властивості предметів і регулювати практичну поведінку. Однак точність і свідомість такого предметного сприймання дуже невеликі, хоча на перший погляд це і непомітно. Здається, що дитина добре орієнтується в навколишнім оточенні, впізнає знайомі предмети і людей по фотографіях і малюнках. Але в дійсності дитина 2-го року життя ще не може досить точно визначати властивості знайомих предметів — їх форму, величину і колір, а самі предмети впізнає не по сукупності властивостей, а по окремих, що зустрічалися в минулому досвіді.

Підставою для впізнання предметів служать насамперед особливості форми предметів. Колір дитиною спочатку взагалі не враховується, і вона однаково добре впізнає пофарбовані і незабарвлені зображення, а також зображення, пофарбовані в незвичайні, неприродні кольори. Це не значить, як думають деякі, що в ранньому дитинстві діти не розрізняють кольори. Психофізіологічні експерименти показали, що дитина розрізняє не тільки основні кольори, але і їх відтінки, але колір ще не є ознакою, який характеризує предмет.

Найчастіше діти не можуть послідовно, систематично оглядати об'єкт, виявляючи його різні властивості, тому їх сприймання начебто «вихоплює» якусь одну ознаку, що кидається в очі, і по ній «впізнає» предмет. Нерідко це буває невелика ділянка обрисів предмета, з яким дитина зіштовхується при маніпулюванні. Так, обмацуючи іграшкову пташку з гострим дзьобом, дитина засвоює слово «пташка» і далі іменує так усі предмети, які віддалено нагадують пташку, що мають виступ («дзьобик»).

З цим же пов’язана здатність 2-річних дітей впізнавати близьких людей і предмети по фотографіях, а також на контурних зображеннях, що передають характерні деталі об'єкта. Треба мати на увазі, що діти 2-го року життя не сприймають малюнки чи фотографії як зображення реальних людей і предметів, для них це цілком самостійні об'єкти. Ототожнення стає можливим тому, що й у предметі, і в зображенні дитина виділяє яку-небудь деталь, характерну для класу предметів з однією назвою. Все інше дитиною не враховується. Щоб перевірити це, досить перевернути зображення нагору ногами чи дати безглузді картинки з підкресленням однієї знайомої ознаки: вони так само однаково називаються.

Протягом раннього віку сприймання дитини стає більш точним і осмисленим в міру оволодіння новими видами сприймання, що дозволяють правильно виділяти властивості предметів і вчитися впізнавати предмети по поєднанню цих властивостей. Такі дії складаються в освоєнні предметної діяльності, особливо в оволодінні знарядійними діями. Спочатку діти виконують ці дії в матеріальному плані, потім від зовнішніх орієнтувальних дій вони переходять до зорового співвіднесення. Формується новий тип дії сприймання. Властивість одного предмета перетворюється для дитини в зразок, мірку, якими вона «вимірює» властивості інших предметів. Величина одного кільця пірамідки стає міркою для інших кілець, довжина ціпка — міркою для відстані, форма отвору в коробці — міркою для вкладання туди іграшок і т.д. Поступово дитина починає виконувати предметні дії без попереднього примірювання, тільки за допомогою зорового орієнтування.

У зв'язку з освоєнням зорового співвіднесення дитині 2,5-3 років стає доступним зоровий вибір за зразком (спочатку за формою, потім за величиною, а пізніше — за кольором), що вимагає усвідомлення того, що існує багато різних предметів з однаковими властивостями (наприклад, «жовте», «кругле», «м'яке» і т.д.). До 3 років дитина більш уважно досліджує новий предмет. Характерно, що оволодіння новим типом дій сприймання веде до того, що зникає широке впізнання предметів по малюнках і на фотографіях, основою якого було їх ототожнення по окремих ознаках.

Діти раннього віку ще не засвоюють загальноприйняті сенсорні еталони як засоби виконання дій сприймання. Зразками при виділенні властивостей предметів дітям служать уявлення про властивості предметів, добре відомих із власного досвіду. Тому при визначенні предметів круглої форми дитина говорить «як м’ячик», зелених — «як травичка» і т.д.

Для появи уявлення необхідні активні дії дитини з цими предметами, тому важливо розвиваючи предметні дії, пропонувати предмети з явними і неявними розходженнями за величиною, формою, кольором, просторовим співвідношенням деталей. Дослідження показали, що дитина третього року життя здатна засвоїти уявлення про 5-6 форм (коло, овал, квадрат, прямокутник, трикутник, багатокутник) і 8 основних кольорах, хоча ще погано називає їх і не завжди розрізняє тонкі відтінки і розходження між ними.

Разом із зоровим розвивається слухове сприймання, особливо сприймання мови, в основі якого лежить фонематичний слух. Від сприймання слів як нерозчленованих звукових комплексів з особливостями ритмічної будови й інтонацій дитина поступово переходить до сприймання їх звукового складу. Звуки різних типів починають виділятися в слові й орієнтуватися дитиною у певній послідовності — спочатку голосні, потім приголосні. Як правило, до кінця 2-го року життя діти диференціюють усі звуки рідної мови.

Розвиток уяви. У зв'язку з виникненням гри дитина одержує стимул до розвитку уяви, яка у ранньому дитинстві носить відтворюючий характер. Дитина може уявляти по розповіді дорослого, по малюнку, події, дії. В іграх дитина відтворює відомі по досвіду ситуації, не будуючи власного задуму. Створюючи малюнки, конструкції, вона виходить не з образів уяви, а з засвоєних дій, і тільки завершений результат викликає відповідний образ.

Іноді здається, що в дітей уява відрізняється багатством і творчим характером. Але це враження пов’язане з видимою легкістю, з якою діти створюють образи, орієнтуючись на найменшу подібність одних предметів з іншими. У дійсності тут проявляється не багатство уяви, а її недостатня керованість, розпливчастість, схильність пов'язувати «все з усім» по випадкових підставах. Це особливо видно у творчості 3-річних дітей, коли власні розповіді і казки — не більш ніж компіляції з уже знайомих предметів і дій.

Розвиток пам’яті. Переважні види пам'яті — рухова, емоційна і частково образна. Дитина в ранньому дитинстві краще запам'ятовує те, що вона сама зробила чи відчула, ніж те, що бачила чи чула.

Пам'ять, хоча і відіграє велику роль у пізнанні (дитина запам'ятовує уявлення про властивості предметів, їх призначення, схеми практичних дій і т.д.), ще мимовільна і ніяких спеціальних дій з метою запам'ятати чи пригадати дитина не виконує. Для запам'ятовування має значення частота повторення дій.

Іноді дитина вражає дорослого тим, що знає «напам'ять» досить довгі тексти і навіть створює «ілюзію читання», водячи пальцем по рядках і дотримуючись сторінки. Так буває з дітьми, яким багато читають, і особливо якщо часто читають знайомі книжки. Але, звичайно, це не значить, що в дитини феноменальна пам'ять (у цьому легко переконатися, перевіривши «знання» тексту, переставши читати дану книжку) чи високий інтелект. Це — результат загальної пластичності нервової системи, мозку, властивої всім дітям раннього віку.

Розвиток мислення. На порозі раннього дитинства в дитини з'являються дії, які вважаються проявом мислення — використання зв'язку між предметами для досягнення якої-небудь мети (наприклад, дитина притягує подушку, на якій лежить привабливий предмет, щоб дістати його). Спочатку подібні здогадки виникають тоді, коли зв'язок уже є (предмет лежить на подушці) і його можна використати безпосередньо. Потім дитина ширше використовує такі зв'язки і починає самостійно встановлювати нові зв'язки і відносини. Це відбувається в процесі освоєння знарядійних і дій. Перехід від використання існуючих показаних чи дорослими зв'язків до їх встановлення — важливий момент у розвитку мислення в ранньому дитинстві.

Спочатку встановлення нових зв'язків йде шляхом проб і помилок. Це добре помітно в експериментальних завданнях, коли дітям пропонується дістати далеко розташований предмет за допомогою знаряддя (ціпка чи пропущеної через предмет тасьми) — видно, що після ряду проб дитиною виділяються ті рухи, які найбільш ефективні. Деякі діти, досягнувши результат, спеціально повертають предмет назад і то наближають, то відсувають його.

Більшість задач такого типу діти вирішують за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій. Ці дії відрізняються тим, що є основою для дій сприймання і спрямовані не на виявлення й врахування зовнішніх властивостей предметів, а на пошук зв'язків між предметами і діями, які дають можливість одержати певний результат.

Мислення, засноване на зовнішніх орієнтувальних діях, іменується наочно-дійовим, і це — основний тип мислення в ранньому дитинстві.

Зовнішні орієнтувальні дії, як відомо, служать вихідним пунктом для утворення внутрішніх, психічних дій. І вже в межах раннього дитинства в дітей з'являються розумові дії, які виконуються без зовнішніх проб, подумки. Дитина легко переносить спосіб, відпрацьований в одній ситуації, у подібну ситуацію (наприклад, ціпком може дістати з-під дивана м'яч і т.п.).

Мислення, у якому вирішення задачі здійснюється за допомогою внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним. У ранньому дитинстві дитина вирішує з його допомогою лише обмежений клас задач, більш важкі задачі або не вирішуються зовсім, або переводяться в наочно-дійовий план.

Розвиток символічної функції свідомості

Одним із найістотніших надбань дитини стає знаково-символічна функція свідомості. У ранньому дитинстві дитина вперше починає розуміти, що одні речі і дії можуть використовуватися для позначення інших, служити їх замінниками.

Це новоутворення проходить тривалий шлях у своєму розвитку, що починається в ранньому дитинстві і завершується в дорослості.

У ранньому дитинстві загальне правило полягає в тому, що спочатку дитина починає користуватися замінниками предметів і дій практично і тільки на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначенням і тим, що воно позначає.

У ході розвитку предметних дій формуються 2 типи переносу. В одних випадках має місце перенос дії з предметом, засвоєній в одних умовах, в інші умови.. Наприклад, дорослий навчив дитину зачісуватися гребінцем, і дитина, освоївши дію, починає зачісувати ляльку, ведмежа, шубу матері і т.д. В інших випадках має місце здійснення тієї ж дії, але предметом-замінником. Наприклад, дія причісування дитина здійснює не гребінцем, а паличкою. В обох типах здійснюється, з одного боку, узагальнення дій, з іншого - відділення схеми дій від предмета.

Уперше дія заміщення виникає при необхідності доповнити звичну ситуацію відсутнім предметом, якого немає під рукою. На початкових етапах це заміщення здійснюється власними руками. Так, наприклад, 2-річна дитина підносить кулачок до рота ляльки, «годуючи» її і приказуючи: «Їж цукерку». До цього ж віку дитина називає в іграх уявлювану їжу (годуючи ляльку з порожнього горщика, 2-річна дитина говорить: «Це кисіль, їж»), уявлювані стани ляльки («лялечка занедужала»), властивості предметів («суп гарячий», «штанці мокрі»). Усе це — перші проблиски створення ігрової ситуації.

У становленні символічної дії спостерігаються 2 етапи: на першому дитина якось називає ці предмети тільки після того, як це зробить дорослий (наприклад, камінчики=цукерки, кубик=мило в грі і т.д.). Пізніше, на другому етапі дитина називає нейтральний предмет після виконання з ним певної дії. Але самостійного називання заміщених предметів до залучення їх у гру і здійснення з ними дій ще немає. Це з'явиться пізніше, у дошкільному віці.

Використання в грі предметів-замінників у ранньому віці має ряд особливостей.

По-перше, це мінімальні вимоги до подібності замінника з зображуваним предметом. Той самий предмет може бути чим завгодно (наприклад, маленька паличка може бути термометром, ложкою, олівцем, шприцом, ножем і т.д.) і в той же час у рамках однієї гри кілька разів змінювати своє значення (наприклад, паличка, якою тільки що зробили укол, через хвилину перетворюється в ложку, якою лялька їсть суп).

По-друге, для зображення того самого предмета дитина може використовувати різні, зовсім несхожі ні один на одного, ні на реальний предмет замінники (наприклад, все, чим можна терти ляльку, — камінчики, кубики і т.п. — використовується в якості мила). Зміст тут у тому, щоб із предметом можна було робити визначена дія, що звичайно виробляється з дійсним предметом. Подібність у кольорі, величині, формі, фактурі не потрібно.

По-третє, типовим для вживання предметів-замінників у грі є те, що неоформлені предмети (палички, камінчики і т.п.) вносяться в гру як додатковий матеріал до сюжетних іграшок і виступають як засіб виконання тієї чи іншої дії з основними сюжетними іграшками.

Розвиток символічної функції проявляється у графічних діях і малюнках дітей. Так, на 2-му році життя з'являються карлючки — графічні побудови, які ще не несуть у собі образотворчого задуму і не мають знакового змісту.

Від хаотичних рухів олівцем на папері дитина поступово переходить до більш диференційованих навмисних рухів. Організуюче начало — руховий ритм, тому перші малюнки — це пучки дугоподібних штрихів, які відповідають розмаху руки дитини. До 3-х років дитина навчається ставити крапки і короткі штрихи, освоює обертальні рухи (одержувані «пучки» і «мотки» спочатку мають подовжену форму, але поступово закруглюються, перетворюючись у спіралі). До цього віку лінії малюнка стають і більш різноманітними — закруглюються, ламаються під кутом, з'являються зиґзаґи, перехрещені лінії, замкнуті округлі лінії (овали).

Після півтора років ставлення до власних карлючок стають осмисленим: діти починають приписувати їм який-небудь зміст, причому спочатку карлючки позначають і людину, і собаку, і будиночок, і машину. В окремих випадках діти починають заздалегідь повідомляти про те, що саме вони зараз намалюють, і виконують графічні побудови відповідно до найменування, наприклад, «буду малювати ціпка (пташку, травичку, дядька, кицьку)». Але програмування дій зображення не стає постійною діяльністю дитини, її як і раніше більше зацікавлює малювання саме по собі.

До кінця 2-го року дитина починає більш виразно засвоювати образотворчу функцію малювання: шукає у власних карлючках подібність з реальними об'єктами чи графічними зразками, пропонованими дорослим. Дитина впізнає об'єкт у поєднанні ліній і плям, що мають з ними часто дуже віддалену подібність. Бажання побачити настільки сильно, що іноді дитина в тому самому малюнку вбачає відразу кілька зображень.

На дитяче малювання впливає досвід дитини в цілому і, у першу чергу, розвиток розуміння графічних зображень. Спочатку дитина разом з дорослим розглядає і впізнає малюнки в дитячих книжках. Дорослий спеціально навчає дитину розумінню малюнків як зображень реальних предметів. Вплив дорослого підводить дитину до відкриття того факту, що малюнок — це не сам об'єкт, а його зображення, знак. І це дає імпульс для розвитку знакової функції (приблизно в цей же час до цього спонукає й гра, про що мова піде далі).

У малювання дитина привносить весь свій досвід і намагається перенести в зображення процес своїх дій з реальними предметами. Поки дитина не засвоїла образотворчих норм, вона нерідко намагається передати в малюнку «поза зорові» враження (запах, смак), і ця тенденція зберігається надовго.

Після 2-х років дитина вчиться довільно відтворювати власні зображення, а пізніше — зразок дорослого. Розвиток наслідування йде не в напрямку деталізації при відтворенні окремих ліній, а відтворює структуру зразка в цілому. До 3-х років з'являються перші головоноги. У процесі малювання графічні побудови виступають як замінники реальних предметів. Це своєрідні знаки, зміст яких залежить як від можливостей самого знаряддя, яким ці знаки створюються (олівці, фломастери, фарби), так і від оволодіння образотворчими знаками (графічними побудовами) як способами передачі деяких властивостей предмета, що піддаються зображенню.