2. Криза юнацького віку

У 17 років криза проходить не менш гостро, ніж у 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3-х років. Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато - на пошук роботи. Вища освіта їм необхідна, насамперед, для того щоб одержати професію, що дозволяє "жити гідно", "багато заробляти", "забезпечувати себе і сім'ю".

Криза юнацького віку нагадує кризи 1-го року (мовна регуляція поведінки) і 7-ми років (нормативна регуляція). У 17 років відбувається ціннісно-смислова саморегуляція поведінки. Якщо людина навчиться пояснювати, а отже, регулювати свої дії, то потреба пояснити свою поведінку "хочеш не хочеш" призводить до підпорядкування цих дій новим законодавчим схемам. У молодої людини спостерігається філософська інтоксикація свідомості, вона виявляється поверженою в сумніви, роздуми, що заважають її активній діяльній позиції. Іноді стан переходить в ціннісний релятивізм (відносність всіх цінностей). Криза юнацького віку з'являється зі вступом молодої людини до дорослого життя, коли загострюються внутрішні конфлікти, виникають питання, які здаються неможливими для розв'язання, життя стає складнішим.

Т. Титаренко експериментально доведено, що саме в юнацтві фіксуються найнижча задоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість у собі, переживання важкого стану невизначеності. Молода людина, яка опиняється на порозі нового, самостійного життя, відчуває незвичний тягар відповідальності за кожний свій крок, хоче зрозуміти своє призначення, відчути, куди саме слід рухатися, що робити.

Юнацький вік, згідно Е.Еріксону, позначений найбільш глибшою кризою - "кризою ідентичності"– особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості. Внутрішнє почуття ідентичності (Его-ідентичності), формування якого, за твердженням Е. Еріксона, є головним завданням та найважливішою проблемою юності допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Позитивним компонентом кризи ідентичності цього періоду є формування цілісної ідентичності. Негативний компонент - рольове змішування, в цьому випадку криза розв'язується незадовільно, відбувається "дифузія ідентичності", що, у свою чергу, призводить до утворення "синдрому патології ідентичності".

3. Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність у юнацькому віці

Юнакам і дівчатам необхідно вийти на шлях професійного навчання чи трудової діяльності, і визначити своє місце в суспільстві. У зв’язку з цим до них змінюються соціальні вимоги і умови, в яких відбувається їх особистісне формування: вони повинні бути підготовані до праці, саморозвитку та професійного навчання,сімейного життя, виконання громадянських обов’язків. Юність, зокрема для студентської молоді, – це час вибору життєвого шляху, навчання у ВУЗі, робота з обраної спеціальності, створення сім’ї.

Соціальна ситуація розвитку юнаків може розгортатися через три альтернативні (іноді поєднані) статуси - старшокласника, студента чи працюючого.

Навчання юнаків у старшій школі здебільшого позитивно впливає на їх психіку, так як вони знаходяться в звичному середовищі на позиції старших, мають можливість подовжити процес вибору професії.

Працюючі хлопці та дівчата отримують професійний досвід, певну матеріальну незалежність, однак цей статус не забезпечує найкращих надбань психічного розвитку, оскільки професійна діяльність зазвичай є малокваліфікованою і не престижною.

Оптимальним статусом представників цього віку є студентство (за умов успішної адаптації до вузівського навчання та правильного вибору майбутньої професії) - юнаки-студенти отримують загальну та професійну освіту, шліфують свій інтелект, накопичують комунікативний досвід. Високі амбіції та життєва активність частини юнаків дозволяє їм поєднувати навчання в кількох ВНЗ або працювати, отримуючи вищу освіту.

Залишається актуальним прагнення хлопців та дівчат перебувати у референтній групі, займати вагомий статус серед ровесників, що започаткувалось ще в підлітковому віці.

Соціалізація в юнацькому віці досягає етапу інтеграції, тобто молоді люди намагаються налагодити з ровесниками взаємини, що характеризуються глибокою психологічною близькістю.

Найповніше вони виявляються в юнацькій дружбі та коханні. Цьому сприяє і досягнення юнаками гетеросоціальності - вміння налагоджувати та підтримувати спілкування з людьми обох статей.

У психологічних періодизаціях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна акцент поставлений на зміні провідного типу діяльності, яка у юнацькому віці стає навчально-професійною діяльністю. Л. І. Божович визначає старший шкільний вік відносно розвитку мотиваційної сфери: юнацтво вона пов'язує з визначенням свого місця в житті й внутрішній позиції, формуванням світогляду, моральною свідомістю й самосвідомістю.

У соціології юнацький вік пов'язується зі зміною суспільного становища й соціальної діяльності особистості, причому акцент ставиться на властивостях юнацтва як соціально-демографічної групи.

У першу чергу мова йде про професійне визначення, що формує ставлення до викладачів як професіоналів і т.п. Якщо підлітки оцінюють викладача по зовнішніх факторах викладання, цікавості предмета навчання, то юнаки наголошують на його професійній компетентності й необхідності тих або інших знань й умінь для майбутньої професійної діяльності. У цілому юнацька установка на викладачів більш зріла, більш «доросла», але часто вона виливається в примітивний практицизм, що переноситься на відносини з викладачами. У юнаків критичне ставлення до людей взагалі й викладачів зокрема.

Важливим моментом цієї вікової стадії є вибір майбутньої професії. Рішення про вибір професії приймається протягом декількох років, проходить ряд стадій: 1) стадію фантастичного вибору (до 11 років), коли дитина, міркуючи про майбутнє, ще не вміє пов'язати засоби з цілями, не здатна раціонально мислити; 2) стадію пробного вибору (до 16—19 років): у міру інтелектуального розвитку юнак більше цікавиться умовами реальності, але ще не впевнений у своїх здібностях; поступово фокус його уваги зрушується із суб'єктивних факторів до реальних обставин; 3) стадію реалістичного вибору (після 19 років) — розвідування, обговорення з обізнаними особами, усвідомлення можливості конфлікту між здібностями, цінностями й об'єктивними умовами реального світу.

У психологічних періодизаціях Д.Б. Ельконіна і О.М. Леонтьєва провідною діяльністю в юності визнається навчально-професійна діяльність. Незважаючи на те, що у багатьох випадках юнак продовжує залишатися школярем, навчальна діяльність в старших класах повинна набути нової спрямованості і нового змісту, орієнтованого на майбутнє. Мова може йти про вибіркове ставлення до деяких навчальних предметів, пов'язаних з запланованою професійною діяльністю і необхідних для вступу до ВНЗ, про відвідання підготовчих курсів, про включення до реальної трудової діяльності в пробних формах. В інших випадках юнаки і дівчата ще більше наближаються до виробничої сфери: продовжують освіту в ПТУ, технікумах, коледжах, технічних ліцеях чи починають власне трудове життя, поєднуючи роботу з навчанням у вечірніх школах. Це змушує вважати, що соціальна зрілість припускає кілька критеріїв: завершення освіти, набуття стабільної професії, початок самостійної трудової діяльності, матеріальну незалежність від батьків, політичне й громадське повноліття, служба в армії (для чоловіків), вступ у шлюб, народження першої дитини й т.д. І тут також спостерігається гетерохронність: юнак може мати освіту й професію, бути досить зрілим у професійному плані й при цьому залишатися на підлітковому рівні в міжособистісних відносинах, у сфері культурних запитів і т.д.

Протягом багатьох років опитування старшокласників показують, що найбільшою привабливістю для більшості з них мають творчі професії й професії, пов'язані з розумовою працею. Понад 80% старшокласників на питання «Що ви збираєтеся робити після закінчення школи?» відповідають: «Учитися далі». Більшість пов'язують власне майбутнє зі здійсненням цікавої й захоплюючої роботи, яка вимагає глибокої професійної підготовки.