Тема 15. Юнацький вік

1. Юність у контексті життєвого шляху особистості, завдання віку

У якому віці людина з підлітка перетворюється в юнака? Які рушійні сили й етапи цього переходу? Що робить людину дорослою? Відповісти на ці питання досить складно.

Юність не так давно виділилася в самостійний період життя людини. Якщо у тварин настання дорослості досить тісно пов'язане з можливістю самостійного існування й народження потомства, то в людському суспільстві критерієм дорослішання стає не просто фізичне змужніння, а оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці.

Усередині переходу від дитинства до дорослості границі між підлітковим й юнацьким віком умовні й часто перетинаються. Ніхто не назве 11-13-літнього хлопчика юнаком, а 18-19-річного - підлітком, але вік між 14-15 й 16-17 роками не має такої визначеності й в одних випадках відноситься до юності, а в іншому - до кінця підліткового віку.

У сучасній психологічній схемі періодизації онтогенезу границі юнацького віку позначені між 17-21 роком для юнаків й 16-20 роками для дівчат. Однак у фізіології його верхню границю часто відсувають до 22-23 років у юнаків й 19-20 рокам у дівчат. В. Даль визначав «юнака» як «молодого», «малого», «хлопця від 15 до 20 років»; у трилогії Л. М. Толстого юнацтво пов'язується з віком 15 років, а героєві роману Ф. М. Достоєвського «Підліток» уже 20 років.

Жоден дослідник розвитку не пройшов повз проблеми підліткового і юнацького віку. З відомим спрощенням можна виділити три головні підходи до юнацького віку: біогенетичний, соціогенетичний і психогенетичний.

I. Біогенетичний підхід. Не розділяючи підлітковий й юнацький вік, С. Холл співвідніс період від 12-13 до 22-25 років з історичним періодом романтизму, «бурі й натиску». Інший варіант біогенетичної концепції представлений роботами Е. Кречмера й Е. Йенша, ідеї яких розвивав Е. Конрад. Останній припустив, що виділені Е. Кречмером характеристики можуть бути застосовні до вікових стадій: перед підлітковий вік з його бурхливими спалахами є переважно «циклоїдним», а юність із її тягою до самоаналізу - типово «шизоїдним» періодом. Наскільки важкою і хворобливою буде юність, залежить від ступеня збігу біологічно заданих особистісних властивостей і властивостей відповідної фази розвитку. Юність щизоїдної особистості проходить складно й болісно, оскільки вікові властивості її збільшуються індивідуально-типологічними, а циклоїдна особистість переживає юнацькі тривоги в м'якій, ослабленій формі; властивості віку врівноважуються її типологічними властивостями. У більшості теорій «чистий» біогенетичний підхід поєднується з деякими іншими положеннями. Так, А. Гезелл вважав, що в 16 років наступає рівновага: бунтівливість поступається місцем життєрадісності; значно збільшуються внутрішня самостійність, емоційна врівноваженість, товариськість, спрямованість у майбутнє.

II. Соціогенетичний підхід акцентує увагу на соціальних факторах розвитку, процесах соціалізації. Так, наприклад, теорія К. Левіна пов'язує проблеми юнацтва з факторами навколишнього середовища, вважаючи поведінку людини одночасно функцією особистості і її середовища. Новими процесами віку К. Левін вважає розширення життєвого світу особистості, кола її спілкування, групової приналежності й типу людей, на яких вона орієнтується. Поведінка юнака відрізняється маргінальністю: він уже не дитина, але ще й не дорослий, що створює внутрішні протиріччя, невизначеність внутрішніх домагань, підвищену сором'язливість й одночасно агресивність, схильність приймати крайні позиції й точки зору,

III. Психогенетичний підхід пов'язаний з аналізом психологічних процесів, які відбуваються на кожному етапі. У цьому підході можна виділити три різні течії. Концепції, які пояснюють поведінку в термінах емоцій, потягів й інших позараціональних компонентів психіки, називають психодинамічними, концепції, які пояснюють зміни в психіці за допомогою когнітивних структур, прийнято називати когнітивістськими або когнітивно-генетичними; концепції, які виходять із самої особистості, називають персонологічними. Нам уже знайомі представники всіх трьох течій: зокрема, психодинамічний напрямок представляють теорії 3. Фрейда й Е. Еріксона; персонологічний напрямок пов'язаний з роботами Е. Шпрангера, Ш. Бюлер; когнітивістську орієнтацію втілюють праці школи Ж. Піаже, Л. Кольберга.

Основи комплексного вивчення юності, як й інших етапів життєвого шляху людини, пов'язані з ім'ям Л. С. Виготського. Становлення людини як індивіда й особистості припускає діалектичну взаємодію натурального й соціального рядів розвитку. Натуральний ряд представляють процеси фізичного дозрівання, соціальний - процеси соціалізації.

Процеси натурального ряду відбуваються вкрай нерівномірно й неодночасно, і ця гетерохронність проявляється на міжіндивідуальному рівні в тому, що, приміром, хлопчик 14-15 років може бути постпубертатним юнаком, інший — пуберататним підлітком, а третій — допубертатною дитиною; на внутршньоііндивідуальному рівні — у тому, що різні біологічні системи дозрівають неодночасно.

Процеси соціального ряду описують соціалізацію індивіда, етапи його залучення до культури, оволодіння суспільно необхідними нормами, знаннями, цінностями й включення в суспільно-виробничу діяльність. Сучасний етап історичного розвитку відсуває цю можливість досить далеко: якщо в 1906 р. до 16 років майже третина представників юнацького віку вже працювала, а до 20 років трудилися практично всі, то в наш час молоді люди до 22-25 років тільки закінчують освіту. Це пов’язано як з ускладненням самого характеру сучасної праці, так і з розширенням сфери індивідуального самовизначення. Більша свобода вибору й менша соціальна скутість сприяють формуванню більш гнучкого соціального характеру й забезпечують велику розмаїтість індивідуальних варіантів розвитку.

Але зворотною стороною цього процесу є психологічне ускладнення процесу самовизначення. Продовження періоду «примірювання» соціальних ролей означає подовження первинної соціалізації. Чим вищий рівень освіти, тим пізніше особистість знаходить почуття соціальної дорослості. Бьянка Заззо, яка вивчала групу дорослих французів, виявила, що робітники й середні службовці вважають закінчення юності в 18 років, інженерно-технічні працівники відносять її кінець до 19 рокам, а підприємці й особи вільних професій - до 20 рокам.

Намагаючись задати єдиний критерій зрілості, багато дослідників співвідносять його з початком трудової діяльності, економічною самостійністю, придбанням стабільної професії й т.д. Але ці процеси досить варіативні. Так, раніше починає трудитися сільська молодь, потім - робітнича, а потім – студенти, які, навіть почавши трудитися, не знаходять фінансової й матеріальної самостійності.

В одній із найзнаменитіших книг про юність Л. Коула й Дж. Холла «Психологія юності» перераховані проблеми, які повинні вирішити юнацтво, перш ніж потрапить в «рай дорослого буття». Мова йде про наступні дев'ять пунктів: 1) загальна емоційна зрілість; 2) пробудження гетеросексуального інтересу; 3) загальна соціальна зрілість; 4) емансипація від рідного дому; 5) інтелектуальна зрілість; б) вибір професії; 7) навички поведінки з вільним часом; 8) побудова життя, заснованого на поведінці, що базується на совісті й свідомості обов’язку; 9) ідентифікація «Я». Досягнення дорослого буття і є кінцевою метою юності.