3. Вікова психологія: зв’язок теорії і практики

Вікова психологія є фундаментальною теоретичною дисципліною, але отримані в ній знання і вироблені методи використовуються в прикладних сферах. Л. Монтада пропонує виділяти 6 основних практичних завдань, які відносяться до сфери застосування вікової психології на практиці¹ .

1. Орієнтація в життєвому шляху. Це завдання припускає відповідь на питання «що маємо?», тобто визначення рівня розвитку. Послідовність вікових змін розвитку є класичним питанням вікової психології. На цій основі вибудовуються статистичні вікові норми розвитку, завдяки яким можна дати загальну оцінку ходу розвитку як в індивідуальних випадках, так і стосовно різних навчальних і виховних питань. Так, наприклад, знаючи, які задачі самостійно вирішують діти семи років, можна визначити, чи знаходиться конкретна дитина нижче чи вище рівня норми. Одночасно можна визначити, чи відповідають навчальні і виховні вимоги даній віковій нормі.

2. Визначення умов розвитку. Ця завдання припускає відповідь на питання «як це виникло?», тобто які причини й умови, призвели до даного рівня розвитку. Пояснювальні моделі вікової психології орієнтовані, насамперед, на аналіз онтогенезу властивостей особистості і його порушень з урахуванням середовища, взаємодії з вихователями, особливих подій, а також — як ідеальний випадок — взаємодії всіх цих перемінних. При цьому психологів цікавлять не стільки короткочасні, скільки довгострокові впливи факторів розвитку. Знання умов дозволяє затримати порушення розвитку (профілактика) і прийняти відповідні рішення для оптимізації ходу розвитку. Особливе значення для одержання необхідного ефекту має визначення відповідності умов розвитку наявному рівню розвитку індивіда.

3. Прогноз стабільності і мінливості властивостей особистості. Дане завдання припускає відповідь на питання «що буде, якщо..?», тобто прогноз не тільки ходу розвитку, але й розпочатих мір утручання. Багато заходів у практиці навчальної і виховної роботи — явно чи неявно — припускають прогноз подальшого розвитку. Так, наприклад, право турботи про дитину після розлучення батьків зберігається за матір'ю тільки в тому випадку, якщо вважається, що так буде найкраще для подальшого розвитку дитини. Щоб робити такі прогнози, необхідні знання про стабільність чи нестабільність властивостей особистості й умов розвитку як самої особистості, так і особистості в групі.

4. Пояснення цілей розвитку і корекції. Ця завдання припускає відповідь на питання «як повинно бути?», тобто визначає, що є можливим, реальним, а що повинно бути виключене. Як емпірична наука, вікова психологія, на відміну від педагогіки, нейтральна стосовно соціального замовлення, суспільній і особистій думці. Тому вона здатна і зобов'язана їм протистояти, якщо це суперечить фактам і закономірностям розвитку індивіда. Разом з тим, вона виконує функцію обґрунтування тих чи інших пропозицій і проектів, якщо вони узгоджуються з її знаннями. І нарешті, вона виступає ініціатором корекції вже прийнятих рішень, якщо дослідження показують їх необґрунтованість.

5. Планування корекційних заходів. Це завдання припускає відповідь на питання «як можуть бути досягнуті цілі?», тобто, що потрібно зробити, щоб одержати від втручання очікуваний ефект. Отже, корекційні заходи потрібні тільки в тому випадку, якщо не досягнуті поставлені цілі розвитку, якщо умови розвитку ведуть до небажаного його ходу.

6. Оцінка корекції розвитку. Ця завдання припускає відповідь на питання «до чого це привело?», тобто, що дали корекційні заходи. Сучасна вікова психологія утримується від швидкої оцінки ефективності тих чи інших корекційних впливів. Вона вважає, що оцінка може бути отримана тільки в результаті тривалого спостереження за індивідом, у ході якого повинні бути встановлені як позитивний ефект, так і побічні впливи. Вважається також, що оцінка ефективності багато в чому визначається тією науковою парадигмою, якої дотримується психолог.