2. Предметна й знарядійна діяльність

Маніпулятивна діяльність, властива дитині 1 року життя, починає змінюватися в ранньому дитинстві предметною і знарядійною діяльністю. Тим самим розвиток починає новий виток: це перехід від неспецифічних дій із предметами до дії, заснованій на оволодінні суспільно виробленого способу вживання предметів.

Розвиток дій із предметами проходить ряд стадій. Так, 7-8-місячні діти з будь-якими предметами діють однаково — постукують ними, розмахують, тягнуть до рота, кидають і т.д. Приблизно в 10—14 міс. діти можуть повторити з предметом ту дію, яку продемонструє дорослий (спочатку разом з ним, потім самостійно). Зміст таких дій звичайно дуже бідний і не виходить за рамки 2—3 освоєних маніпуляцій. Особливість перших специфічних маніпуляцій (колихати ляльку, годувати ведмежа, перегортати книжку і т.д.) полягає в тому, що вони закріплені за тими одиничними предметами, на яких були спочатку виконані разом з дорослими і засвоєні. Навіть на подібних предметах однорічні діти часто не в змозі повторити відомі способи дії. І тільки на 2-му році життя вони починають освоювати дії з предметами за їх призначенням.

Фіксований зміст предмета сам по собі дитині не відкриється, скільки б вона ні здійснювала дію з предметом, для цього потрібно спеціальне навчання з боку доросли із використанням мови як основного засобу спілкування дорослих з дитиною. Слова дорослого тепер не просто привертають увагу дитини до предмета, не тільки направляють і організують її дії, але і визначають їх зміст. Цю функцію мова дорослих виконує тому, що, по-перше, у ній для дитини формулюється завдання («принеси», «дай», «тримай», «намалюй»), а по-друге, вказується спосіб виконання дії («візьми цією ручкою», «тримай олівець ось так», «поклади сюди й ось так закрий» і т.п.). Мова вплітається дорослим у дію і виступає як носій досвіду дій — у ній цей досвід закріплений і через неї передається.

Предмети, що оточують дитину, розрізняються по зовнішньому вигляді, уживанню, але головне — по тому, яким образом і наскільки твердо закріплене за ними певне значення. Поступово дитина впізнає, що дії з різними предметами мають різний ступінь волі.

Деякі предмети по самих своїх властивостях вимагають строго певного способу дії (типу закривання коробка кришками, нанизування кілець пірамідки, складання матрьошок і т.д.). Дитина опановує також знарядійними діями, де спосіб дії строго фіксований суспільним призначенням предметів-знарядь (до них відносяться їжа ложкою, розчісування гребінцем, копання совочком, чищення зубів щіткою і т.д.). Оволодіння знарядійними діями істотно впливає на розвиток дитини. Кількість предметів-знарядь, які вона освоює в ранньому дитинстві, порівняно невелика, але психологічний зміст цього оволодіння величезний: саме вони формують у дитини установку на пошук у новому предметі-знарядді її специфічного призначення.

Еволюція самої предметної дії описується трьома фазами: на першій із предметом можуть виконуватися будь-які відомі дитині дії (маніпуляції). На другій фазі предмет вживається тільки за прямим призначенням. На третій фазі відбувається повернення до вільного вживання предмета, але на новому рівні, тому що тепер дитина знає основну функцію предмета і легко відриває дію від предмета-носія.

П. Я. Гальперін пояснював еволюцію предметної дії так: спочатку дитина діє з предметом так, як діє рукою — предмет стає простим подовженням чи придатком руки (такі дії він називав ручними). Але поступово рука починає підкорятися вимогам знарядійних прийомів: рухи перебудовуються в тій мірі, у якій вони суперечать логіці знаряддя. Саме в засвоєнні знарядійних операцій для дитини виникає і саме знаряддя як та нова дійсність, який можна опанувати. Саме такі дії П. Я. Гальперін назвав знарядійними.

Дії з тим самим предметом можуть бути в дитини раннього віку то ручними, то знарядійними. Це добре помітно, як дитина опановує діями з ложкою. Спочатку вона діє ложкою, як продовженням власного кулачка, тому що цю знарядійну дію дитина відразу освоїти не може. Ложка «улаштована» так, що, зачерпнувши їжу, ми повинні підняти її вертикально, не нахиляючи, і в такому положенні відправити до рота. Але «неозброєна» ложкою рука діє інакше — рухається по прямій лінії до рота, тому дитина захоплює ложку якнайближче до її робочого кінця і навіть залазить пальцями в її поглиблення, аби ця частина ложки по можливості зливалася з її кулачком. Зачерпнувши їжу, дитина різким рухом косо знизу нагору піднімає ложку до рота. Вся увага її зосереджена не на ложці, а на їжі, тому частина вмісту ложки вивалюється. Проста «логіка ложки» довго не виступає перед дитиною, і пройде чимало часу, поки дія не перебудується відповідно до неї. Але ще довго згодом вона буде намагатися взяти ложку кулачком нижче верхнього широкого краю ручки.

Процес оволодіння предметною дією описаний П. Я. Гальперіним у спеціальному дослідженні. П. Я. Гальперін виділив 4 стадії становлення предметної дії:

1) спочатку діти безупинно повторюють однотипні і малоефективні дії лопаткою; удалі прийоми випадкові і не закріплюються, хоча їх стає по ходу виконання задачі більше; відмінною рисою цієї фази є те, що дитина завзято «полює» за якою-небудь однією іграшкою, відкидаючи всі інші; звідси назва цієї стадії — стадія цілеспрямованих проб;

2) швидкі випадкові проби чергуються з уповільненим виконанням рухів зі сприятливим положенням лопатки; потім дитина починає «підстерігати» появу певних положень знаряддя — це стадія підстереження;

3) тепер дитина робить активні спроби створити вдалі положення предмета — не вичікує, а намагається відтворити його навмисно; але розуміння відношення знаряддя і предмета ще не повне, тому застосовані прийоми не завжди є найкращими, хоча дитина дуже завзята і наполеглива: мислення наполегливо втручається в процес пошуків, тому це стадія нав'язливого втручання;

4) тут нав'язливе застосування прийомів зникає, і дитина починає керуватися правилом: властивості знаряддя повинні відповідати матеріальним умовам задачі; ця стадія відрізняється як повнотою і точністю врахування об'єктивних відносин, так і оволодінням навичками у виконанні потрібних рухів; відповідно вона названа стадією об'єктивної регуляції.

У процесі оволодіння знарядійними діями в ранньому дитинстві відбувається і формування перших інтелектуальних операцій. Це відбувається, по-перше, тому, що знарядійні дії є більш певними і постійними, ніж інші види дій, а тому легше виділяються і фіксуються. По-друге, у знарядійних операціях набагато чіткіше виражений зв'язок знаряддя з предметами, на які спрямована дія знаряддя, і тим самим створюються оптимальні умови орієнтування саме на цей зв'язок.

Одночасно з засвоєнням предметних дій з їхнім суспільним змістом дитина опановує і правилами поведінки в суспільстві, пов'язаними з цими предметами. Наприклад, у пориві невдоволення дитина може жбурнути чашку на підлогу, але відразу ж на її обличчі відіб'ються переляк і каяття, тому що до цього часу вона розуміє, що порушилп правила поведінки з предметом, обов'язкові для усіх.