5. Психосоціальний розвиток у юнацькому віці

Юнацьке ставлення до світу має здебільшого особистісне забарвлення. Явища дійсності цікавлять юнака не самі по собі, а у зв'язку з його власним ставленням до них. Читаючи книги, багато старшокласників виписують думки, які сподобалися їм, роблять на полях позначки типу «От це правильно », «Я так і думав» і т.д. Світоглядний пошук включає соціальну орієнтацію особистості, усвідомлення себе як елемента соціальної спільноти (соціальної групи, нації й т.д.), вибір свого майбутнього соціального стану й способів його досягнення.

Фокусом всіх світоглядних проблем стає проблема сенсу життя («Для чого я живу?», «Чи правильно я живу?», «Навіщо мені дане життя?», «Як жити?»), причому юнацтво шукає якесь загальне, глобальне й універсальне формулювання («служити людям», «світити завжди, світити скрізь», «приносити користь»). Крім того, юнака цікавить не стільки питання, «ким бути?», скільки питання «яким бути?», і в цей час багатьох з них цікавлять гуманістичні цінності (вони готові працювати в хоспісах і системі соціального захисту), суспільна спрямованість особистого життя («Грінпіс», боротьба з наркоманією й т.п.), широка соціальна добродійність, ідеал служіння.

Цьому віку значною мірою властиві рефлексія й самоаналіз, причому їм важко поєднати ближню й далеку перспективу життя. Їх захоплюють далекі перспективи, глобальні цілі, що з'являються як результат розширення часової перспективи в юнацтві, а поточне життя здається «прелюдією», «увертюрою» до життя.

Характерною рисою юнацтва є формування життєвих планів і самовизначення, які виникають як результат узагальнення й укрупнення цілей, які ставить перед собою юнак, як результат інтеграції й диференціації мотивів і ціннісних орієнтації.

Деякі особливості емоційних реакцій юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Зокрема, юність характеризується підвищеною емоційною збудливістю, реактивністю. Це проявляється в неврівноваженості, дратівливості, спалахах то гарного, то поганого настрою й т.п. Фізіологи пов'язують юнацьку неврівноваженість, різкі зміни настрою, часті депресії й екзальтації, конфліктність і загальну негнучкість емоційних реакцій з наростанням у цьому віці загального збудження й ослабленням всіх видів умовного гальмування.

Але оскільки пік емоційної напруженості, тривожності більшість психологів відносять до 12-14 років, то частіше емоційні зрушення юнацтва пояснюють соціальними факторами, причому індивідуально-типологічними. Зокрема, це - суперечливість рівня домагань і самооцінки, суперечливість образу «Я», суперечливість внутрішнього світу й т.д.

Виявлено, що по цілому ряду психологічних тестів норми психічного здоров'я для юнаків значно відрізняються від тих же норм для дорослих. Цілком нормальні юнаки й дівчата дають більш високі показники по шкалах «психопатія», «шизофренія» й «гіпоманія», ніж дорослі (за MMPI). Це значить, що емоційні реакції, які в дорослих вважалися б відхиленням від норми, ознаками хвороби, у юнаків є статистичною нормою. Проективні методики (тест Роршаха й ТАТ) показують зростання рівня тривожності до юнацького віку. Дуже часто в цей час зустрічається синдром дисморфофобії (приписування фізичної вади) і зростає число особистісних розладів, зокрема випадків деперсоналізації.

Максимум емоційних реакцій (у тому числі й тривожності) юнакі проявляють відносно своїх однолітків, близьких, друзів і мінімум — у відносинах зі сторонніми дорослими й викладачами.

У юнацькому віці значно розширюється коло факторів, здатних викликати емоційний відгук; способи вираження емоцій стають більше гнучкими і різноманітними; збільшується тривалість емоційних реакцій і т.д. У юнацтві закінчується формування механізмів внутрішнього емоційного гальмування й вибіркового реагування на зовнішні впливи. Чим старше юнак, тим краще виражені ці процеси.

Але потрібно мати на увазі, що низький рівень емоційного реагування в юнацтві - ознака психологічно несприятлива. Зовні це виглядає як підвищене занепокоєння, дратівливість, нестійкість, однотипність або неадекватність емоційного реагування. Юнаки в цьому випадку неспритні, нерішучі, нетовариські, емоційно скуті й часто неадекватні, до 30 років після важкої адаптації до середовища, роботи, професії вони частіше проявляють невротичні симптоми.

У цілому ж, чим старше юнак, тим сильніше виражене поліпшення комунікативності й загального емоційного самопочуття.

Ми знаємо, що до підліткового віку закінчують формування основні структури темпераменту; юнацький вік підсилює здатність управляти власними емоційними реакціями. І, починаючи з 17 років, поліпшуються такі показники (за тестом Кеттелла), як товариськість, контактність, домінантність, а загальна збудливість із віком знижується. У юнаків знижуються показники по факторах чутливості, м'якості характеру, почуття залежності, потреби в опіці; зменшуються непевність у собі, внутрішнє занепокоєння й тривога, тобто в цілому розвиток іде убік більшої врівноваженості.

У цілому юнацький вік характеризується більшою, порівняно з підлітковим, диференційованістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю й саморегуляції. Юнацькі настрої й емоційні відносини більше стійкі й усвідомлені, ніж у підлітків, і співвідносяться з більш широким колом соціальних умов.

Дослідження соціальної перцепції показують, що в юнацькому віці посилюється увага до особистісних, внутрішніх, власне психологічних якостей людей, а увага до зовнішності, одягу, манер, що так властиво підліткам, знижується.

У цей же час формуються стійкі прагнення прогнозувати інтелектуальні й вольові якості інших, властивості їх характеру, життєві плани й мрії з опорою на зразок, ідеал. Багато юнаків вважають себе досить проникливими в цьому плані й схильні до висновків на основі лише власних вражень, атрибуції.

У цей час відзначається тенденція підкреслити власну індивідуальність, несхожість на інших. У юнаків формується власна модель особистості, за допомогою якої вони визначають своє ставлення до себе й інших.