Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій з віковой психології.doc
Скачиваний:
471
Добавлен:
02.10.2016
Размер:
1.32 Mб
Скачать

7. Криза 3 років

По мірі розвитку дитини відбувається поступова зміна тієї соціальної ситуації розвитку, яка була на початку віку. І раз дитина стає іншою, стара соціальна ситуація знищується і повинен початися новий віковий період, до якого дитина переходить через кризу 3 років.

Його прояви уперше були описані Е. Келер у роботі «Про особистість трирічної дитини». Ми ж наведемо опис кризи 3-х років, яку дав у свій час Л.С. Виготський.

1. Негативізм — тенденція дитини йти врозріз із усім тим, що вимагає і пропонує дорослий. Хоча зовні він нагадує звичайну неслухняність, внутрішня психологічна природа його інша: дитина відмовляється робити щось не тому, що не хоче, а тільки тому, що цього вимагає дорослий. Це реакція не на зміст дії, а на саме пропозицію, що йде від дорослого. Відбувається своєрідне зрушення мотивування, і дитина демонстративно негативістична: іноді не виконує навіть те, що хочеться, тільки тому, що це пропозиція дорослого. Тобто негативізм змушує дитину чинити іноді усупереч своєму афективному бажанню, аби протиставити свою самостійність, незалежність вимогам дорослих. При крайній формі негативізму справа доходить до того, що можна одержати протилежну відповідь на будь-яку конструктивну пропозицію, висловлену авторитарним тоном. Негативізм відрізняється від неслухняності в двох аспектах.

По-перше, на першому місці тут виявляється соціальне ставлення до іншої людини. Реакція дитини мотивується не змістом ситуації, а актом соціального порядку: вона адресована людині, а не змісту того, про що дитину просять.

По-друге, дитина, що вступила в кризу 3 років, по-новому ставиться до себе і до власних переживань: вона не діє безпосередньо під впливом емоції, а родить усупереч своїй тенденції. Якщо до кризи спостерігається єдність емоції і діяльності, то зараз з'являється мотивація поза конкретною ситуацією — у ставленні до інших людей. Негативізм — така реакція, тенденція, де мотив знаходиться поза даною ситуацією.

2. Упертість, яку треба відрізняти від наполегливості: при наполегливості дитина домагається того, чого дійсно хочеться; упертість же — реакція, коли дитина наполягає на чому-небудь не тому, що цього сильно хочеться, а тому, що вона цього зажадала, і вона наполягає на своїй вимозі. Мотивом упертості є те, що дитина пов’язана своїм первісним вирішенням робити чи не робити що-небудь, вимагати чи не вимагати чогось. По Л. С. Виготському, два моменти відрізняють упертість від звичайної наполегливості.

Перший, спільний із негативізмом, має відношення до мотивування: якщо дитина наполягає на бажаному — це не впертість, але якщо вона наполягає заради того, щоб продемонструвати вірність прийнятому самостійно рішенню, — вона впирається.

Другий момент: якщо для негативізму характерна соціальна тенденція, тобто дитина чинить навпаки до вимоги дорослих, то при впертості характерна та ж тенденція стосовно себе — вона так сказала, цього і тримається.

3. Норовистість — цей симптом настільки характерний для віку 3 років, що весь вік іноді називають «віком норовистості». Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Якщо негативізм спрямований проти дорослого, то норовистість, скоріше, — проти норм виховання, встановлених для дитини взагалі, проти способу життя, який нав'язується. Вона виражається у своєрідному дитячому невдоволенні, зневазі до того, що пропонують і роблять. Від упертості норовистість відрізняється спрямованістю зовні, прагненням будь-що-будь настояти на своєму в усьому: стосовно іграшок, одягу, їжі, дій і т.д. Саме цей симптом звичайно різко впадає в око: ласкава, слухняна дитина раптом стає всім незадоволеною, некерованою істотою. Від звичайної непіддатливості дитини норовистість відрізняється тенденційністю, дитина демонстративно незадоволена, бунтує проти всього того, чому підкорялася раніше.

4. Свавілля. Воно пов’язано з наростаючим прагненням дитини до самостійності, емансипації від опіки дорослого; тепер дитина все хоче робити сама.

5—7. Три симптоми, що залишилися, для кризи мають другорядне значення. Це протест-бунт, який проявляється у постійній готовності дитини до сварки, у підвищеній дратівливості, високому рівні конфліктності, частій роздратованості. Створюється враження, що дитина воює з усім світом відразу, навіть з тими, кого раніш дуже любила. Сварки з батьками для трирічної дитини — звичайна справа.

З протестом-бунтом тісно пов’язаний симптом знецінювання тих вимог дорослих, котрі раніш беззаперечно виконувалися. Дитина лається, вживає брутальні слова, плюється, тупотить ногами і т.п. Характерна відмова від раніш привабливих іграшок, їжі. У лексиці з'являється багато слів і термінів, які позначають погане, негативне, котре дитина відносить до речей, нейтральних за змістом (одягу, взуттю, книжкам, іграшкам, їжі).

І нарешті, останній симптом кризи має двоїсту природу: у родині з єдиною дитиною вона проявляється як деспотизм, особливо стосовно матері. Дитина вишукує тисячу способів, щоб продемонструвати владу над навколишніми. Дитина начебто намагається повернути стан раннього дитинства, стати хазяїном положення, центром уваги. У родинах з декількома дітьми цей симптом проявляється як ревнощі.

Ці симптоми роблять дитину важковиховуваною, здається, що вона різко змінилася в гірший бік протягом короткого часу.

Але в кризі є конструктивний зміст: усі зазначені симптоми обертаються навколо осі «Я» дитини і її відносин з навколишніми і мають на меті емансипацію дитини від дорослого. Л. С. Виготський говорив, що в ранньому дитинстві дитина психологічно й соціально ще не відділена від навколишніх її людей, і кризою трьох років відкривається це відділення.

Криза 3 років — це перебудова соціальних відносин дитини, зміна її позиції стосовно навколишніх дорослих і насамперед до авторитету батьків — вона намагається встановити нові, більш високі форми стосунків із навколишніми.

Це також і криза особистості. За Д. Б. Ельконіним, криза 3 років — це криза соціальних відносин, криза виділення свого «Я». Феномен «Я сам» означає не тільки виникнення зовнішньої самостійності, але й одночасно відділення дитини від дорослого. Ця відокремленість готується всім психологічним змістом розвитку між немовлячим віком і раннім дитинством. Соціальна категоризація розмежовує оточення дитини на «ми» і «вони», «я» і «ти». У цей час дитина також починає користуватися категорією часу — світ поділяється на «зараз» і «не зараз». У результаті цих процесів дитина починає мислити себе як «дискретна» самостійна істота, використовувати займенник «я».

Д. Б. Ельконін припустив, що в дитини виникають і здобувають динаміку власні бажання. У дитинстві вона поводиться так, начебто хоче того, чого хоче дорослий. У ранньому віці дитина вже набагато частіше хоче сама, але як і раніше повинна хотіти те, чого від неї хоче дорослий. До кінця раннього віку бажання дитини стають узагальненими й афект (прояв кризи) тим сильніший, чим із більш узагальненими бажаннями він пов’язаний. У ранньому віці в дитини є тільки одиничні афекти, тому дітей у цьому віці насправді не так важко виховувати — досить лише переключати їх увагу.

Питання для самоконтролю

1. Який період охоплює раннє дитинство?

2. Які основні протиріччя, що переводять дитини на новий етап розвитку виникають у кризі першого року життя?

2. Який засіб спілкування і керування собою в ранньому дитинстві?

3. Як змінюються маніпуляції з предметами?

4. Які три важливі новоутворення раннього дитинства?

3. Що визначає поведінку дитини у ранньому дитинстві?

4. Чи є сприймання є провідною психічною функцією цього періоду?

5. Яка специфіка розвитку інших психічних функцій?

6. Яку форму приймає спілкування з дорослим в ранньому дитинстві?

7. Назвіть центральне новоутворенням віку.

8 Які основні симптоми і зміст кризи 3 років?