Тема 16. Молодість

1. Молодість як соціально-історична категорія. Границі віку.

Молодість окреслюють на відрізку від 18-20 до 30 років. Саме із цим періодом життя пов’язують становлення самостійності й відповідальності людини за свої вчинки, здатність приймати «смисложиттєві» рішення, закріплення світоглядних орієнтацій, побудову стійкого «образу світу», визначення перспектив і цілей життя й т.д.

Цікаво, що самими представниками молодого покоління вік часто сприймається як перехідний: 1) своєрідний «аванс» життя на майбутнє; 2) як право на помилки; 3) як вік, що дозволяє помилки, і як наслідок, заниженість у ряду представників цього віку вимог до себе, нерозвинене почуття відповідальності за себе й свої вчинки, а тим більше — небажання приймати відповідальність за інших (наприклад, за сексуального партнера й дітей).

У цих чисто емоційних оцінках розкривається одна примітна особливість молодості — її суперечливість, амбівалентність, її перехідний характер, «очікування дорослості».

Що ж стосується вивчення специфічних закономірностей саме для молодості, то в цьому плані в сучасній психології даних дуже мало. Показово навіть те, що на відміну від дитячої психології або геронтопсихології в психології молодості немає загальноприйнятого «імені», а в суспільній думці взагалі існує занадто розширене розуміння молодості (до 40 років), коли до неї відносять й «молодого вченого» за тридцять, і «молодого поета» за сорок, і навіть «молодого режисера» за п'ятдесят. Проте період від 18-20 до 30 років вивчається останнім часом більш інтенсивно, оскільки це - один із продуктивних і смислонасичених періодів життя людини.

Бажаючи точно окреслити хронологічні рамки періоду молодості, ми зіштовхуємося із труднощами його відокремлення, з одного боку, від юності, а з іншого боку - від дорослості.

Так, ряд авторів вважає, що молодість є однією із трьох фаз перехідного періоду між дитинством і дорослістю, що включає отроцтво, юність і молодість; молодість не йде за юністю, а починається з неї, включаючи її як етап. Зокрема, в англомовній літературі виділення молодості практично дотепер відсутнє: перехідний період від дитинства до дорослості, що пов’язується із хронологічними рамками від 10—12 до 23—25 років, позначається одним терміном — adolescence. Незважаючи на те, що на перший погляд це здається лише термінологічною неясністю, по суті тут відбивається положення юності між підлітковим віком і молодістю як ранньою дорослістю. Юність можна назвати «другим перехідним» віком між дитинством і молодістю (ранньою дорослістю), причому, якщо перший перехідний вік (отроцтво) явно тяжіє до дитинства й про нього частіше говорять під час обговорення проблем дитини, то другий - юність - явно ближче до дорослості, і саме в цьому зв'язку здається логічним обговорювати її проблеми.

Не випадково молодість часто називають ранньою дорослістю, підкреслюючи її подвійний характер: маючи всю сукупність прав вести доросле життя (за що боролася юність), молода людина далеко не завжди здатна знайти й реалізувати в ній себе. Прикладами можуть служити молодіжні шлюби, які часто замішані на протиріччі між потребою бути разом з коханою людиною й нездатністю забезпечити незалежне від батьківської підтримки життя. Інший приклад. Приходячи в професію, багато молодих фахівців має прагнення заявити про себе, але разом з тим оптимізм й «максималізм» часто не підкріплені знаннями, досвідом, уміннями, статусними позиціями, орієнтаціями на реалії навколишнього життя, що змушує їх жити життям учня (яка в їхній свідомості невіддільна від ролі школяра й якої вони хотіли б позбутися).

Подвійність збільшується вираженим інфантилізмом молоді, що складається з рис характеру, властивих дітям і підліткам. Мова йде не про збереження дитячих почуттів, а про розповсюджену незрілість молодої людини. Як проблема вони усвідомлюються тоді, коли закріплюються й перетворюються у внутрішню позицію особистості. У такій формі інфантилізм молоді перетворюється в соціальне явище з усіма своїми наслідками.

Щоб зрозуміти це, необхідно ще раз згадати про закон гетерохронності розвитку, згідно якого різні сторони особистості розвиваються нерівномірно. У свій час Л. С. Виготський вважав, що проблемою підліткового віку є факт розбіжності в часі трьох сторін розвитку підлітка: інтелектуального, статевого й соціального. Б. Г. Ананьєв указував на розбіжність у часі настання зрілості людини як індивіда (фізичної зрілості), як особистості (громадської зрілості), як суб'єкта пізнання й праці (розумова зрілість і працездатність). Проте цікаво, що, як показують сучасні дослідження, саме в молодості відбувається відоме вирівнювання темпів розвитку окремих сторін особистості (до старості їх різночасність буде виражена сильніше), оскільки здійснювати повноцінне життя людина не може, розвиваючись тільки в одному якомусь напрямку: і в молодості, і дорослості їй будуть потрібні всі ресурси особистості.

Від попереднього юнацького періоду молодість відрізняється тим, що в ній закінчується загальний соматичний розвиток, досягають свого оптимуму фізичне й статеве дозрівання. Так, дослідження О. Ф. Рибалко показали, що оптимум колірної чутливості, гостроти зору, багатьох моторних реакцій (мимовільних і довільних, рухових, мовних, простих реакцій і реакцій вибору на різні сигнали) і т.д. спостерігається близько 20-25 років. Побічно про це ж свідчать вікові характеристики спортивних рекордів (віковий діапазон - від 24 до 35 років) і вік переможців Олімпійських ігор (для жінок це 23,6 років, для чоловіків - 25,3). Б. Г. Ананьєв установив, що з 20 до 40 років активно прогресують інтелектуальні й вербальні функції, навіть після того, як перцептивні функції знижують свій функціональний рівень.

У багатьох країнах вік в 21 рік (повноліття) вважається віком знаходження самостійності й відповідальності за себе й власні вчинки. Багато авторів відзначають, що юність, молодість і дорослість поступово проникають одне в одного: якщо спочатку в молодості переважають юнацькі риси, то до 30 років вони замінюються характеристиками дорослості.

2. Розвиток особистості в молодості. Вибудовування системи життєвих цінностей і смисложиттєвих орієнтації. Становлення індивідуального життєвого стилю.

Початок дорослого буття внутрішньо сприймається як позитивне й ціннісне почуття, зникають сумніви й переживання тимчасовості юності; людина починає осмислено будувати майбутнє, орієнтуючись на всю вікову перспективу в цілому, а не тільки на оволодіння цінностями й цілями найближчого вікового періоду (як це було на всіх попередніх щаблях розвитку). У всіх сферах життя (професійної, емоційної, особистісної, соціальної) проявляється сильне прагнення до особистісної експансії, до самовираження. У першу чергу ці тенденції чітко проявляються у виборі професії, здійсненні професійного самовизначення й початку самостійної професійної кар'єри. Для чоловіків підстава життєвого співтовариства й початок професійної кар'єри — найголовніші завдання віку. Для жінок на перше місце часто виходить відповідальність за створення власного оточення — партнера, родини, дітей, кар'єрні устремління. Це потребує від віку розвитку в собі творчих здібностей.

Пошук партнера для життя, відділення від батьківської родини, придбання професії й початок власного професійного й особистісного життя — умови для вироблення власного індивідуального життєвого стилю. Одночасно це дає можливість знайти й реалізувати індивідуальні смисли життя. Здатність особистості вирішувати внутрішні протиріччя, вибудовувати власну систему цінностей, створювати життєву перспективу й визначати стратегічні цілі є мірилом її людської зрілості.

Смисл життя — одна з основних категорій, якими оперує молодість. Під смислом життя мають на увазі внутрішньо мотивоване, індивідуальне значення для суб'єкта своїх власних дій, учинків, узятих як ціле й пережитих як ціннісне. Звичайно переживання, пов'язані зі становленням і знаходженням індивідуальних смисложиттєвих орієнтації, виділяються у формулу «бути самим собою», «самореалізуватися», «усвідомлювати себе як цінність» і багато в чому орієнтовані на інших людей.

У молодості вперше вибудовуються життєва стратегія, що опирається на рефлексію, і співвіднесення своїх індивідуальних здібностей, статусних, вікових й індивідуальних особливостей і домагань із вимогами суспільства. Ця стратегія опирається на часову життєву перспективу, що створювалася на етапі від дошкільного до юнацького віку. Життєвий шлях, намічений для себе особистістю, являє собою не просто набір фіксованих бажаних життєвих позицій, а деяку гнучку лінію, пов'язану з реалізацією своїх очікувань у часі, що співвідноситься з рефлексією наявних можливостей.

У молодості стратегії життя можуть бути різноманітними. Одна людина може відразу визначити свою життєву лінію й професійну перспективу й завзято реалізуватися в ній, інша воліє спробувати себе в різних якостях, намічаючи різні перспективи самореалізації, і тільки після цього визначить для себе найголовніші позиції. Один бачить свої перспективи тільки при забезпеченому «тилу» і намагається або довше не відриватися від батьківської родини, або відразу вирішити для себе завдання створення власної родини й народження дитини; інша може хотіти довше зберігати особисту свободу для того, щоб спочатку ствердити себе, подивитися світ, «встати на ноги» і т.п.

Уже в підлітковому і юнацькому життєвому планах видні ці розходження: одні бачать своє майбутнє в соціальних досягненнях (знання, посада, кар'єра, служіння Батьківщині й т.д.), інші — в особистому способі самовираження (дружба, цікаве спілкування, родина), треті — у творчості (мрії стати письменником, художником, композитором). Життєва стратегія молодості в загальному вигляді визначається як приведення у відповідність своєї особистості, характеру, індивідуальності з обраним способом самореалізації в суспільстві, серед інших людей. Вік дає для цього знання й розуміння самого себе, ведучі до усвідомлення того, що мистецтво життя складається не тільки в тому, щоб враховувати й реалізовувати свою індивідуальність, але й у тому, щоб індивідуальні можливості й досягнення ставали основою нового розвитку, відкриття в самому собі нових здібностей й якостей.

Це нове усвідомлення себе знижує рівень наслідування в молодості, порівняння й ідентифікації себе з іншими. Проте для частини молоді залишається характерним жити за чужими зразками (які розглядаються як соціальна норма), зберігати несамостійність, що приводить до не завжди адекватного життєвого вираження (через це, наприклад, молода людина під зовнішнім впливом робить необдумані вчинки, робить випадковий вибір - професії, партнера й т.д.). Знаходження й прийняття своєї індивідуальності створює можливість вироблення особистих цінностей і перетворення їх у принципи власного життя, особистісні установки.

В емоційному плані для молодої людини самоприйняття — найважливіша умова самореалізації. У молодості людина здатна поставитися до себе реалістично й критично, прийняти мінуси свого характеру, зовнішності, недостатню розвиненість яких-небудь здібностей й одночасно навчитися використовувати плюси й вигідні сторони своєї особистості й характеру, повернути їх на користь своєму розвитку.

Для молодості особливе значення має вибудовування системи особистих моральних, культурних, духовних цінностей — це дозволяє гостріше й повніше почувати себе, своє «Я». Тому віра, світогляд, ідеали здобувають у молодості стійку форму. І хоча більшість цих цінностей, звичайно, не створюється особистістю, а засвоюється як соціально-культурний досвід, їх розуміння й прийняття як індивідуальні цінності створюють у молодої людини відчуття свого достоїнства, «повноти життя», почуття власної значимості й приналежності до неї («щастя жити»). Потрібно відзначити, що, всупереч існуючим думкам, для молодості в цілому характерне прагнення до духовного, піднесеного, високого, неординарного, але це прагнення не романтичне, як у юності, а реалістичне - можливість досягти, змінити, стати, «зробити себе».

У тих випадках, коли об'єктивні умови життя не дають можливості дотягтися до необхідних «культурних висот», (матеріальна незабезпеченість, низький соціальний і культурний рівень батьків, побутове пияцтво, сімейна психопатизація й т.п.), молода людина шукає будь-який, навіть брутальний, спосіб вирватися з «неорганічного» середовища, оскільки сам вік припускає усвідомлення наявності можливостей життєствердження — «зробити життя самому», за власним сценарієм.

Часте прагнення змінитися, стати іншим, знайти нову якість виражається в різкій зміні способу життя, переїзді, зміні місця роботи й т.д., осмислюється як криза молодості.

3. Соціальна активність у молодості. Любов, шлюб, створення родини. Професійне самовизначення й знаходження нового соціального статусу.

У молодості особливе значення має самовідчуття, внутрішнє психічне життя, що здобуває виразні особисті форми.

Психологічний зміст стадії молодості становить прагнення організувати своє життя, що включає пошук партнера для життя, придбання житла, освоєння професії й початок професійного життя, прагнення к. визнанню в референтних групах і до близьких дружніх зв'язків з іншими людьми. Все разом це визначає характер соціальної активності в молодості. На цій віковій стадії молода людина не боїться втрати «Я» і знеособлювання. Досягнення попередньої стадії дозволяють йому, як пише Е. Еріксон, «охоче змішувати свою ідентичність із іншими».

Основою прагнення до зближення з навколишніми служить повне оволодіння головними модальностями поведінки. Уже не модус якогось органу диктує зміст розвитку, а всі модуси підлеглі новому, цілісному утворенню - его-ідентичності, що з'явилося на юнацькій стадії. Тіло й особистість (Ego), будучи повними хазяїнами ерогенних зон (organ modes), уже здатні перебороти страх втрати свого «Я» у ситуаціях, які вимагають самозаперечення: це ситуації повної групової солідарності або інтимної близькості, тісного товариства або прямого фізичного єдиноборства, переживання наснаги, викликані наставниками, або інтуїції від самозаглиблення у своє «Я».

Молода людина психологічно готова до близькості. Вона здатна віддати себе співробітництву з іншими в конкретних соціальних групах і має достатню етичну силу, щоб твердо дотримуватися такої групової приналежності, навіть якщо це вимагає значних жертв і компромісів. Молодість психологічно має потребу в іншій людині, у соціальній взаємності. Пошук партнера й вступ у шлюб - один із засобів її досягнення й одне з важливих завдань, розв'язуваних молодістю.

Запобігання переживань і контактів, що вимагають близькості, через тривожний страх втрати власного «Я» у молодості може привести до почуття ізоляції («десь там кипить життя, а я тут один, нікому не потрібний...»), глибокої самотності й стану повної самозаглибленості й дистанціювання від будь-яких спроб зблизитися ззовні. Замість почуття близькості й відкритості стосовно іншого виникає прагнення зберегти й подовжити дистанцію, не пускати інших на свою психологічну «територію», у свій внутрішній світ. На цій основі в молодості можуть формуватися порушення характеру, психопатології. Існує небезпека, що ці прагнення й виникаюча на їхній основі упередженість можуть перетворитися й в особистісні якості.

Перебороти ці негативні сторони ідентичності допомагає любов. У молодості особливе значення має еротична сторона любові, бажання повного злиття, з'єднання з однією людиною.

На етапі молодості може зберігатися як підлітково-юнацьке почуття любові, так і знаходитися зріле, мудре. Е. Фромм вказав на різницю між дитячою любов'ю й любов'ю зрілою. Незріла любов підлегла принципу «Я люблю, тому що мене люблять»; в основі зрілої любові лежить принцип «Мене люблять, тому що я люблю». Незріла любов говорить: «Я люблю тебе, тому що ти мені потрібний», зріла любов говорить: «Ти мені потрібний, тому що я люблю тебе».

Е. Фромм уважає, що на етапі молодості й дорослості людині відкривається також зміст братньої любові як почуття відповідальності, турботи, поваги, знання іншої людини, як бажання допомогти в житті; материнської (батьківської) любові; любові до самого себе —у формі дбайливого ставлення до власного життя, щастя, розвитку; любові до Бога як до життєвого принципу, поваги світового порядку й гармонії.

Поява зрілого почуття любові й встановлення творчої атмосфери співробітництва в трудовій діяльності готують перехід на наступну стадію розвитку. Еріксонівська формула молодості звучить так: «Ми є тим, що ми любимо».

Прагнення належати іншій людині, жити з нею спільним життям може стати основою шлюбу й наступного створення родини. Молодість висуває власні вимоги до шлюбного партнера.

У будь-яких взаєминах виділяють два незалежних фактори — влада, тобто здатність змусити партнера робити, що ти хочеш, і статус — бажання партнера йти назустріч вимогам партнера. З погляду цих двох критеріїв Т. Кемпер виділяє 7 типів відносин у любовній парі:

1) романтична любов, у якій обидва члени пари володіють і статусом, і владою, оскільки кожний з них може «покарати» іншого позбавленням своєї любові;

2) братня любов, заснована на взаємно-високому статусі й низькою владою (при відсутності можливості до примусу);

3) харизматична любов, у якій тільки один партнер володіє і статусом, і владою, а інший — тільки статусом (модель «вчитель-учень»);

4) «зрада» — один партнер володіє і владою, і статусом, а інший — тільки владою (модель подружньої зради, коли партнер, який вступив у нові стосунки, зберігає владу, але вже не викликає бажання йти йому назустріч, тобто губить статус);

5) закоханість — один з партнерів володіє владою і статусом, інший — ні тим, ні іншим (модель «безмовної», однобічної любові);

6) «поклоніння» — один партнер має статус, не маючи владу; інший не володіє ні тим і ні іншим (модель закоханості в літературного героя, кіноактора, співака й т.п.);

7) любов між батьком і маленькою дитиною: високий статус і низька влада в дитини; низький статус і висока влада — у батька.

Широко відома нестабільність шлюбу в молодості. Кризу молодості часто співвідносять також і із кризою сімейних взаємин. Після перших років шлюбу в багатьох молодих людей зникають ілюзії, романтичний настрій, проявляється відмінність поглядів, частіше демонструються негативні емоції, партнери частіше вдаються до спекуляцій на взаємних почуттях і маніпулюванню один одним («якщо ти мене любиш, то...»).

Серед шлюбів, укладених у цей період, у середньому 60% розпадаються, причому цей відсоток більший в осіб з вищою освітою. Одночасно відзначається тенденція молодих жінок утримуватися від народження дітей у перші роки шлюбу, а іноді й пізніше через бажання реалізуватися як професіонал.

Період молодості з народженням дітей привносить у життя людини й нові соціальні ролі. Це не тільки вже освоєні професійні ролі, ролі чоловіка й дружини, сексуальних партнерів і т.д., а ще й ролі матері й батька.

Через це часто в молодості відзначаються рольові внутрішньоособистісні конфлікти: наприклад, молодий батько розривається між роллю батька й сім'янина й роллю професіонала, фахівця, або молода жінка повинна поєднати в собі роль дружини, матері й професіонала. Вибудовування особистісних рольових пріоритетів й ієрархій цінностей - особливе завдання молодості, пов'язане з переосмисленням власного «Я».

Таким чином, молодість для багатьох — це ще пора учнівства, час знаходження професії, початку трудової діяльності й пов'язаних із цим змін соціального статусу: початок самостійної трудової діяльності створює основу для економічного відділення від батьківської родини, а реалізація себе в обраній професії — можливість творчих досягнень.

Питання для самопідготовки:

1. На якому відрізку і умовно розташовують границі молодості та що є найбільш характерним для цього віку?

2. Із чим дослідники підкреслюють подвійний характер молодості?

3. Що можна сказати про У молодості закінчується загальний соматичний розвиток у період молодості?

4. Як будує своє життя людина в період молодості і на що саме вона орієнтується?

5. У чому в період молодості виявляється прагнення до особистісної експансії?

6. Що умовами для вироблення власного індивідуального життєвого стилю, знаходження й реалізації індивідуальних смислів життя в молодості?

7. Що є найважливішою умовою самореалізації?

8. Як відбувається вибудовування системи особистих цінностей?

9. Що проявляється в кризі молодості?

10. Що займає провідне місце у соціальному плані в період молодості?