Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій з віковой психології.doc
Скачиваний:
471
Добавлен:
02.10.2016
Размер:
1.32 Mб
Скачать

5. Основні новоутворення віку. Розвиток форм спілкування дитини. Шпиталізм.

Для нової активності дитини відкритий тільки один шлях до зовнішнього світу — шлях, який пролягає через дорослу людину. Якщо фізично дитина відокремлюється від матері в момент пологів, то біологічно вона залежить від неї до самого кінця немовлячого періоду, поки не навчиться самостійно ходити, а її психологічна емансипація від матері наступить узагалі тільки в ранньому дитинстві. Тому основне новоутворення немовлячого віку — це первісна свідомість психічної спільності з дорослим, з матір'ю, що передує виділенню власного «Я».

Спочатку необхідність зв'язку дитини з дорослим приводить (при відсутності мови) до появи особливих, немовних форм їх спілкування. Першою формою такого спілкування є емоційна реакція дитини на дорослого в «комплексі пожвавлення» (початок дитинства). Вона створює основу для виникнення і розвитку інших форм спілкування, зокрема для виникнення наслідування звукам і розуміння мови навколишніх дорослих.

Уже на 1-му році життя формується вибіркове ставлення до різних дорослих. Сформована позитивна реакція переноситься і на предмети, тому предмети, що знаходяться в руках «приємного» дорослого, здобувають притягального характеру і починають самі по собі викликати в дитини позитивні реакції. Емоційна привабливість предметів для дитини є вторинною, тому що виникає через дорослого.

У немовлячому віці більшість емоційних реакцій дитини на дорослого умовно можна іменувати пасивними реакціями спілкування — вони викликаються активністю самих дорослих, а не дитини. В другому півріччі з'являються перші зворотні реакції: дитина починає робити спроби привернути до себе дорослого, «заграє» з ним, тягне ручки, кричить чи пхикає, якщо на неї не звертають уваги. Поява цих перших реакцій свідчить про зростаючу до кінця дитячого віку потреби в спілкуванні з дорослим.

З цього моменту спілкування буде розвиватися убік двостороннього контакту, і це потрібно підкріплювати. Чим частіше у відповідь на свої сигнали дитина буде одержувати доброзичливу реакцію дорослого, тим легше вона освоїть спосіб, який дозволяє викликати відповідні дії дорослих на свої потреби. Одночасно в такому контакті дитина пізнає себе і різноманітні дії з предметами.

Згідно даних М. І. Лисіної, до 2,5 міс. у дітей можна констатувати оформлення потреби в спілкуванні. Для того щоб будь-яка потреба розвивалася, вона повинна стимулюватися мотивами. Мотивом спілкування є партнер по спілкуванню, для дитини це — дорослий.

Спілкування, яке формується в першому півріччі життя дитини, М. І. Лисіна назвала ситуативно-особистісним. Воно з'являється, коли діти ще не опанували хватальними рухами цілеспрямованого характеру. Взаємодії з дорослим розвертаються в цей час на фоні своєрідної загальної життєдіяльності: дитина ще не володіє ніякими пристосувальними видами поведінки, усі її відносини з навколишнім світом опосередковані взаєминами з близькими дорослими, котрі забезпечують виживання дитини і задоволення всіх її первинних органічних потреб. Спілкування дитини з дорослими відбувається самостійно, поза якою-небудь іншою діяльністю і складає провідну діяльність цього віку.

До 6 міс. мотиви спілкування дитини з дорослим в основному особистісні. Пізнавальні мотиви займають другорядне місце; їх зміст визначається тим, що доросла людина служить для дитини основним об'єктом пізнання, а також фактором, який організує перші дослідницькі акти.

З розвитком хапання, маніпулювання предметами ситуативно-особистісне спілкування починає зживати себе. Дитина, яка вміє діяти з предметами, займає нову позицію в системі дитина-дорослий. З 6 міс. до формується ситуативно-діловий вид спілкування: практична взаємодія дитини і дорослого.

Якщо в цьому віці дитина буде позбавлена спілкування чи буде обмежена у контактах з дорослими, то розвивається глибока фізична і психічна відсталість – шпиталізм. Його проявами є спізнілий розвиток рухів, особливо ходьби, різке відставання в оволодінні мовою, емоційне збіднення, безглузді рухи нав'язливого характеру (розгойдування тіла і т.п.).

Виявлено, що причиною шпиталізму є незадоволення базових соціально-психічних потреб: у розмаїтості стимуляції, у пізнанні, у первинних соціально-емоційних зв'язках (особливо з матір'ю), у самоактуалізації. Шпиталізм виникає не тільки як результат ізоляції чи сепарації дитини, але й у ситуаціях емоційної байдужості до неї, відсутності доброзичливої уваги з боку близьких дорослих.

Це поняття ввійшло в практику після Другої світової війни і стосувалося дітей, які втратили батьків і виховувалися в лікарнях або дитячих будинках. Дослідження показують, що умови шпиталізму передусім негативно впливають на розвиток мовлення, формування пізнавальних функцій, емоційний розвиток. У дослідженнях Анни Фрейд установлено, що проблема шпиталізму виявляє себе навіть у підлітковому віці і проявляється в складнощах у встановленні стосунків з оточуючими і прагненням установити тісні стосунки „дитина – матір” з будь-ким із дорослих. Педіатр Елен Піклер описує, що ці діти справляють досить приємне враження, вони слухняні, легко дають себе одягати і роздягати, але у них відсутня вольова поведінка і власна ініціатива. Дослідження американського психолога Береса показали, що з 38 дорослих, що хворіли на шпиталізм, лише семеро змогли добре пристосуватися до життя, інші – мали різні психічні дефекти. Дослідженнями М.І.Лісіної було встановлено, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності до матері, а в організації спілкування, у формуванні специфічно людських потреб. Дослідженнями Кістяковської було встановлено, що подолати шпиталізм можна лише сформувавши у дітей емоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повноцінного психічного розвитку.

У Будапешті, в інституті Дому дитини були розроблені принципи роботи щодо подолання шпиталізму:

  • Стабільне особистісне спілкування. Один вихователь відповідає за 4 дітей із восьми, а другий – за інших чотирьох дітей.

  • Розуміння дитини: здатність розуміти знаки й сигнали, які йдуть від дитини, усе це сприяє встановленню стабільних стосунків між ними.

  • Постійне інформування дитини про всі дії, які виконує дорослий щодо неї (під час одягання, годування). При цьому потрібно терпляче чекати проявів зустрічної активності дитини (ложку треба підняти і чекати, поки дитина відкриє рота й потягнеться до ложки).

Ставлення до дитини як до розумного партнера в спілкуванні. Варто кожну дитину вважати розумним партнером, наприклад, беручи одну дитину для годування, іншій говорити: „Наступним будеш ти”.