4. Специфіка організації досліджень у віковій психології

Дослідження в галузі вікової психології – це накопичення знань про особливості розвитку людини протягом її життя, а також засіб перевірки соціальних і педагогічних впливів. Системний підхід до психічного розвитку людини передбачає багатокомплексність досліджень, а також використання специфічних методів дослідження.

Зупинимося детальніше на особливостях організації дослідження у віковій психології.

Вибір умов дослідження

Дослідження у віковій психології можуть бути проведені в лабораторних умовах чи в природній для піддослідного обстановці. Вибір умов дослідження залежить від завдань, які ставить перед собою дослідник.

Дослідження, які проводяться в природних умовах, допускають значно менший контроль. Мінливість незалежних змінних досягається виключно за рахунок їх вибору, а не маніпулювання ними. Якщо дослідження, які проводяться в природних умовах, критикуються за безконтрольність і неточність, то лабораторні умови можуть розцінюватися як штучні і вузьконаправлені. Американський вчений Урі Бронфербреннер характеризував американську психологію розвитку як науку про дивну поведінку дитини в дивній ситуації із дивним дорослим в дуже короткий період часу. Тому останнім часом намагаються поєднувати точність лабораторних умов із екологічною валідністю дослідження в природних умовах. Під екологічною валідністю розуміють врахування якомога більшого числа змінних середовища, які впливають на поведінку людини.

Вибір методів організації дослідження.

Дослідження у віковій психології зосереджені на виявленні змін, які відбуваються в психічному розвитку людини з плином часу. Тому організація досліджень у віковій психології має свою специфіку. Вона полягає у використанні спеціальних організаційних методів: подовжених зрізів (лонгітюдний метод), поперечних зрізів і комбінованого методу (когортно-послідовний план).

За допомогою лонгітюдного методу вивчають одних і тих же піддослідних у різні моменти життя. Виміри повторюються через значні проміжки. Цей метод дає можливість виявити зв’язки між різними фазами життя, діапазон вікової мінливості, індивідуальної варіативності життєвого циклу. Лонгітюдний метод передбачає створення довгострокової програми, яка розрахована на роки, і регулярне, багаторазове і систематичне обстеження з використанням різних методів збору даних. Оскільки піддослідні порівнюються самі із собою в різні моменти життя, їх не потрібно порівнювати за іншими параметрами, крім віку. Деякі процеси розвитку можуть відбуватися досить інтенсивно, тоді спостереження проводиться раз на тиждень чи навіть щодня. Наприклад, при вивченні мовленнєвого розвитку дитини на 2-му чи 3-му році життя спостереження проводиться раз на тиждень чи щодня, щоб виявити детальну картину становлення мовлення в цей період.

Але в лонгітюдних досліджень є і негативні сторони: цей метод трудомісткий, вимагає значних часових витрат як з боку вчених, так і з боку досліджуваних, важко зберегти вибірку, при такому дослідженні відбувається адаптація піддослідного до умов досліду.

Метод поперечних зрізів (або порівняльно-віковий метод) передбачає одночасне дослідження широкого вікового діапазону. Групи піддослідних різного віку досліджуються одночасно.

Переваги цього виду організації дослідження, порівняно з лонгітюдним, полягають у тому, що таке дослідження коротше, дешевше й краще піддається керуванню. Щоб забезпечити розумну порівнянність різновікових груп, метод поперечних зрізів висуває вимоги до формування вибірки. Наприклад, при вивченні дорослих людей, які значно різняться за віком, часто важко сформувати вибірку за такими змінними, як стан здоров'я, рівень освіти, належність до певної соціальної групи. Наприклад, дослідження інтелекту дорослих може мати серйозну проблему порівняності вибірок. Чи можна вважати, наприклад, що вибірка 60-літніх людей за станом здоров'я, рівнем освіти, соціально-економічним статусом практично не відрізняється від вибірки 40-літніх людей? Нарешті, як у лонгітюдних дослідженнях, так і в дослідженнях методом поперечних зрізів, важко відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів того історичного періоду, у якому живуть люди. Адже історичні події мають значний вплив на індивідуальний розвиток.

Комбінований метод або когортно-послідовний метод – це об'єднання методу поперечних зрізів і лонгітюдного методу в один комбінований метод, при якому люди, які належать до декількох вікових груп (когорт), досліджуються періодично протягом тривалого періоду. Такий комбінований метод необхідний, якщо потрібно відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів конкретного соціально-історичного періоду.

Проілюструємо цей метод на прикладі дослідження американської вченої Уітбурн. У 1968, а потім у 1976 і 1983 роках вона вивчала Я-образи, соціальні відносини і життєві цінності студентів старших курсів коледжів. У 1990 році вона повторила це дослідження з новими групами старшокурсників; крім того, вона знову обстежувала тих, хто раніше брав у ньому участь. Кожна з цих груп розглядалася як вікова когорта. Таким чином, перша вікова когорта до кінця дослідження була обстежена 4 рази. Отже, у цій групі можна було проаналізувати вікові зміни тим же способом, що і при лонгітюдному дослідженні. Як змінилися ці люди після того, як стали працювати самостійно, вступили в шлюб в середині 70-х, коли на початку 80-х народили дітей, і після досягнення 40-літнього віку? Крім того, цю групу можна порівняти з трьома іншими на кожному віковому рівні. Дослідниця виявила, що на рівні студентських років ця перша група багато в чому відрізняється від 3-х інших у своїх установках і цінностях. Усі вікові когорти в цьому дослідженні виявили високу зацікавленість у влаштуванні самостійного життя при другому обстеженні, коли їм було за 20 років. Імовірно, це — вікова роль, властива як чоловікам, так і жінкам, коли вони вступають у самостійну трудову діяльність.