5. Соціальне життя в молодшому шкільному віці: спілкування з вчителем і однолітками

Чим молодше школярі, тим слабкіше їх уміння діяти самостійно і тим сильніше елемент наслідування в поведінці. Якщо попросити першокласників навести приклади в підтвердження якого-небудь правила, то багато хто називає приклади, вже висловлені іншими чи дуже схожі. Діти наслідують з однаковою легкістю і гарному, і поганому, тому дорослі повинні бути особливо вимогливі до себе, подаючи приклад у поведінці й спілкуванні з іншими.

Чим більше дорослий довіряє дитині, розширює її волю в межах дозволеного, тим швидше дитина привчається діяти самостійно, розраховувати на свої сили. І навпаки, опіка завжди загальмовує розвиток волі, формує установку на те, що є зовнішній контролер, який взяв на себе всю відповідальність за дії дитини.

Молодші школярі в більшості випадків охоче підкоряються вимогам дорослих, і вчителя зокрема. І якщо діти спочатку порушують правила поведінки, то найчастіше не свідомо, а в силу імпульсивності своєї поведінки. Але вже в середині першого шкільного року в класі можна знайти дітей, які взяли на себе функції по організації поведінки інших дітей у плані їх стримування. Такі діти відпускають репліки типу «Тихіше!», «Сказано: руки на стіл, дістати палички!» і т.п. Це діти, які переходять на внутрішній контроль, які навчаються стримувати свої безпосередні реакції. Психологи знайшли, що дівчатка раніш опановують своєю поведінкою, ніж хлопчики. Пояснюється це як більшою замученістю дівчаток у правила життя родини, так і меншою напруженістю і тривожністю у ставленні до вчителя (вчителі молодших класів в основному жінки).

До 3 класу формуються наполегливість і завзятість у досягненні поставлених цілей. Наполегливість варто відрізняти від упертості: перша пов'язана з мотивацією досягнення соціально схвалюваної чи цінної для дитини мети, а друге переслідує задоволення особистих потреб, де метою стає саме її досягнення, незалежно від її цінності і необхідності. Більшість дітей, щоправда, не проводять цю межу, вважаючи себе наполегливими, але не впертими.

Упертість у молодшому шкільному віці може виявлятися як протестна чи захисна реакція, особливо в тих випадках, якщо вчитель слабко мотивує свої оцінки і думки, спирається не на досягненнях і позитивних якостях дитини, а на її неуспіхах, прорахунках, негативних рисах характеру.

У принципі, ставлення молодшого школяра до вчителя мало відрізняється від його ставлення до батьків. Діти готові підкоритися його вимогам, приймають його оцінки і думки, вислуховують повчання, наслідують поведінку, манеру міркувати, інтонації. І від вчителя чекають майже «материнського» ставлення. Деякі діти спочатку лагідно ставляться до вчителя, намагаються доторкнутися до нього, розпитують його, діляться деякими інтимними повідомленнями, розглядають вчителя як суддю й арбітра у сварках і образах. У ряді випадків, якщо відносини в родині дитини не відрізняються благополуччям, роль вчителя зростає, і його думки і побажання приймаються дитиною з більшою готовністю, ніж батьківські. Суспільний же статус і авторитет вчителя в очах дитини взагалі часто буває вище за батьківського.

Міняються і відносини дитини з однолітками. Психологи відзначають зменшення колективних зв'язків і відносин між дітьми порівняно з підготовчою групою дитячого саду.

Взаємини першокласників багато в чому визначаються вчителем через організацію навчальної діяльності, він сприяє формуванню статусів і міжособистісних відносин у класі. Тому при проведенні соціометричних вимірів можна знайти, що серед популярних часто виявляються діти, які добре вчаться, яких хвалить і виділяє вчитель.

До II і III класу особистість вчителя стає менш значимою, але зате зв'язки з однокласниками стають більш тісними і диференційованими. Звичайно діти починають поєднуватися по симпатіях і спільності яких-небудь інтересів; чималу роль грає і близькість їхнього місця проживання, і статева ознака. На перших етапах міжособистісної орієнтації в деяких дітей загострено виявляються в загальному не властиві їм риси характеру (в одних — надмірна сором'язливість, в інших — розв'язність). Але в міру встановлення і стабілізації відносин з іншими діти виявляють справжні індивідуальні особливості.

Характерна риса взаємин молодших школярів полягає в тому, що їх дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів: наприклад, вони сидять за однією партою, поруч живуть, цікавляться читанням чи малюванням. Свідомість молодших школярів ще не досягає того рівня, щоб вибирати друзів по яких-небудь істотних якостях особистості, але в цілому діти III-IV класів глибше усвідомлюють ті чи інші якості особистості, характеру. І вже в III класі при необхідності вибрати однокласників для спільної діяльності близько 75% учнів мотивують вибір моральними якостями інших дітей.

Вже в молодших класах виявляється розподіл класу на неформальні групи, що іноді стають більш значимими, ніж офіційні шкільні об'єднання. У них можуть складатися власні норми поведінки, цінності, інтереси, багато в чому пов'язані з лідером. Далеко не завжди ці групи антагоністичні всьому класу, але в ряді випадків може сформуватися значеннєвий бар'єр. У більшості випадків діти, що входять у ці групи, маючи які-небудь інтереси (спортивні, ігрові, захоплення і т.д.), не перестають бути активними членами всього колективу.

У молодшому шкільному віці особливою значимістю володіє стиль, що вибирає вчитель для спілкування з дитиною і управління класом. Цей стиль легко асимілюється дітьми, впливає на їх особистість, активність, спілкування з однолітками.

Питання для самоконтролю

1. Як диференціюється у школі система «дитина-дорослий»?

2. Яка діяльність стає провідною в молодшому шкільному віці у ому її сутність?

4. Які основні вікові новоутворення формуються у навчальній діяльності?

5. Яка друга за значенням діяльність молодшого школяра?

6. Яких змін зазнають пізнавальні процеси?

7. Який механізм становлення особистості молодшого школяра? Що нового з’являється в структурі особистості?