3.2. Принципи та завдання землеустрою

Зміни земельних відносин, нові соціально-економічні та при­родоохоронні проблеми у використанні землі визначили новий ха­рактер землеустрою. У нових умовах землеустрій повинен базу­ватись на визначених принципах, які випливають з ролі землі в суспільному виробництві, зміцненні конституційних гарантій прав громадян на землю та особливої охорони державою землі як ос­новного національного багатства.

Враховуючи, що в процесі землеустрою земля задіяна як при­родний ресурс, головний засіб виробництва й об'єкт соціально- економічних зв'язків і відносин, землеустрій базується на певних принципах [25]. Основними принципами є:

1. Першочергове вирішення природоохоронних завдань, що вимагає виключення із розгляду будь-якого варіанту перероз­поділу земель і організації території, які наносять збитки навко­лишньому природному середовищу.

2. Максимальний облік природних, еколого-господарських властивостей території та екологічної стійкості окремих її частин при реорганізації землеволодінь, землекористувань і терито­ріальному розміщенні виробництва та його галузей, що обумов­лює адаптивний характер землеустрою, його ефективність.

3. Пріоритет природоохоронного і сільськогосподарсько­го землеволодіння і землекористування при перерозподілі зе­мель між категоріями земельного фонду, земельними власника­ми, користувачами та орендарями, а також окремими видами угідь, що викликає необхідність обґрунтування при землеустрої рівня інтенсивності використання землі, захисту сільськогосподарських угідь від вилучення для несільськогосподарських цілей, консер­вації порушених земель.

4. Дотримання при землеустрої вимог законодавства, що викликає необхідність встановлення при землеустрої визначено­го правового режиму і умов господарювання, суворого дотриман­ня землевпорядного процесу, створення організаційно-територі­альних умов для регулювання земельних відносин.

5. Комплексний характер організації території та виробниц­тва, що визначає необхідність забезпечення пропорційності та збалансованості між землею, яка виділяється (з її кількісними і якісними характеристиками) і фондоозброєністю, працезабезпе- ченістю та іншими параметрами підприємств, а також своєчасно­го й обов'язкового створення необхідної виробничої та соціаль­ної інфраструктури для забезпечення процесу виробництва.

6. Екологічна, економічна і соціальна ефективність органі­зації території, що вимагає обґрунтування всіх заходів із вдоско­налення землекористування і землеустрою.

7. Забезпечення стабільності землекористування і збере­ження стійких елементів організації території (доріг, лісосмуг, сівозмін тощо), що обумовлює пристосування організації вироб­ництва і праці при землеустрої до організаційно-територіального каркасу, який склався.

8. Забезпечення інтересів суб'єктів права на землю для на­селення, що проживає на території, яка підлягає землеустрою.

9. Врахування перспектив і комплексності розвитку тери­торії.

Виходячи із викладених принципів, перед землеустроєм постав­лені нові завдання. Так, згідно статті 183 Земельного кодексу Ук­раїни основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково-обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи земле­володінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно стійких ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного, еко­логічного і містобудівного механізму регулювання земельних відно­син на національному, регіональному, локальному, господарсь­кому рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особ­ливого режиму й умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територі альних утворень, територій з особливим природоохоронним, рек реаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів,

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування, органі­зації раціонального використання і охорони земель на національ­ному, локальному та господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-еконо- мічну оптимізацію використання і охорони земель сільськогоспо­дарського призначення, впровадження прогресивних форм орга­нізації управління землекористуванням, удосконалення співвідно­шення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопро­дуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушен- ня, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, заб­руднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, щодо консервації деградованих і мало­продуктивних земель, попередження інших негативних явищ;

е) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного зем­лекористування та формування обмежень і обтяжень у викорис­танні земель.

У системі перетворень, які повинні повернути економіку Украї­ни на історично обґрунтовану траєкторію розвитку, на перше і єдине місце поставлені заходи з радикального реформування суспільних відносин, в тому числі земельних, їх форсованому перетворенню із соціалістичних планових в капіталістичні рин­кові Модернізація ж виробничих сил залишена поза увагою, ви­ведена "за дужки" як дещо вторинне, похідне від процесу перебу­дови виробничих відносин. Передбачається, що із введенням приватної власності на землю і майно, розробкою і прийняттям необ­хідних юридичних норм і створенням ринкової інфраструктури всі накопичені деформації та проблеми української аграрної еконо­міки будуть вирішені самі собою, в результаті ініціативи та енту­зіазму господарюючих суб'єктів. І це для економіки України, яка відстала по рівню розвитку продуктивних сил аграрного сектору на 15-25 років від прогресивних світових стандартів!

Погодитись з таким підходом означає знову поставити під удар економічну реформу взагалі та земельну зокрема. Необхідно пе­ребороти цей стереотип думок, знайти вірне, збалансоване рішен­ня проблем економічного переходу в цілому. Зробити це можна виключно на основі детально розробленої, системно обґрунтова­ної комплексної цільової програми формування багатоукладного земельного ладу.

Основною ланкою земельних перетворень виступає землеустрій, завдання якого на сучасному етапі реформування землекористу­вання викладені на рис. 3.1. Структура завдань землеустрою в межах проблемної ситуації будується на перетині наступних фун­даментальних, структуроутворюючих універсальних баз:

1. масштаб і глибина їх аналітичної розробки,

2. цільові завдання в залежності від аналізу проблемної ситу­ації;

3. диференціація землекористування в розрізі характерного цільового призначення;

4. диференціація по категоріях типових регіональних територі- ально-міжгалузевих комплексів;

5. диференціація регіональних землекористувань по ступеню антропогенного навантаження та допустимому режиму госпо­дарської дії.

Цільові завдання, в залежності від аналізу проблемної ситу­ації, містять такі проблемні блоки:

Особливі, поодинокі

Масштаб аналізу проблемної ситуації

Особливі, поодинокі

Загальні

Диференціація землекористування за цільовим призначенням

Сільськогосподарське

Цільові завдання в залежності від аналізу проблемної ситуації

Суб'єкти регіонів у цілому

Диференціація по категоріях регіонально-міжгалузевих компонентів

Містобудівне

Природо-заповідне та природоохоронне

Орієнтація ідеології землеустрою щодо реформування землекористування на відтворення реальних мотивацій ефективної економічної поведінки товаровиробників

Селища і села

Рекреаційно-туристичне та санаторно-курортне

Переорієнтація практики приватизації земель на поетапне відновлення загальних умов ефективної організації екологічного землекористування та економічного процесу

Середні та малі міста

Лісогосподарське

Опора на створення ефективних землеволодінь і землекористувань нового типу та активне освоєння інноваційних факторів економічного росту

Крупні і великі міста, в тому числі Київ та Севастополь

Промислове

Формування системи і механізмів ефективного управління землекористуванням на етапі переходу до ринкових земельних відносин і багатоукладного земельного ладу

Диференціація земель по ступеню деградації та допустимому режиму господарської дії

Без обмежень

При обмеженнях

З унікальними ландшафтами та ічторико-культурними об’єктами

Рис.3.1. Структура завдань землеустрою на сучасному етапі реформування землекористування

1. підвищення мотиваційного ефекту в перетвореннях земле­користування шляхом пропозиції ефективних землевпорядних заходів;

2. освоєння стимулюючого потенціалу приватизаційного про­цесу на основі коректування його змісту, форм і механізмів,

3. орієнтація земельних перетворень на освоєння інновацій­них факторів економічного росту;

4. удосконалення інституційної основи і механізму регулюван­ня процесу переходу до багатоукладного земельного ладу.

Масштаб аналізу проблемної ситуації означає виділення про­блем трьох рівнів:

• загальні - відіграють ключову роль у формуванні ефектив­ного сільськогосподарського землекористування і в рівній мірі характерні для територіального землеустрою на всій території України;

• фособливі - існують для різних категорій землекористувань, що відділені між собою на регіональному або місцевому рівні;

• одиничні - властиві, виключно, конкретному типу землеко­ристування.

Третій і четвертий блоки структури завдань землеустрою 1 це диференціація землекористування за основними видами цільо­вого призначення і характерними типами територіально-міжгалу­зевих комплексів.

Із цих позицій визначальними факторами розподілу земле­користування за цільовомим використанням є наступне:

1) місце і роль земельного ресурсу в складі компонентів галу­зевого комплексу та факторів його функціонування (предмет і засіб виробництва, просторовий базис ландшафтного різноманіття, рекреаційних, туристичних, бальнеологічних ресурсів, носій ко­рисних копалин і ін );

2. стан галузі, її збалансованість із суміжними галузями, рівень власної внутрішньої модернізації;

3. наявність земель, придатних для ефективного використан­ня в галузі, об'єктивні можливості та фактична ступінь адаптації до умов ринку і, в першу чергу, до ринкової конкуренції;

4. державна економічна політика підтримки галузі та регулю­вання економічного розвитку;

5. специфіка загальних умов функціонування галузі на конку­рентному етапі економічного розвитку (платоспроможний попит на продукцію галузі, податки, інвестиції, конкуренція, ринок, ступінь і зміст державного втручання тощо).

Щодо вказаних факторах виділяються напрями землеустрою та категорії формування землекористування:

1. сільськогосподарська;

2. містобудівна;

3. природно-заповідна та природоохоронна;

4. рекреаційно-туристична та санаторно-курортна;

5. ґ) лісогосподарська;

6. лінійні комунікаційні системи;

7. надрокористування;

8. промислова.

Поєднуючи наведену класифікацію функціонально-галузевого землекористування з розподілом їх по категоріях в залежності від ступеню антропогенного навантаження і допустимого режиму господарського використання, одержуємо відносно повний, тео­ретичний набір ситуацій для визначення завдань землеустрою.

Розмежування територіально-міжгалузевих комплексів на типові їх категорії для врахування ситуацій у процесі земле­устрою здійснюється по сукупності ознак, у склад яких входять усі групи, які взаємоперетинаються. їх можна розподілити за типологічними ознаками:

1. адміністративно-територіальний статус і ієрархічний рівень конкретного територіально-міжгалузевого комплексу (для сільсько­го господарства - зерновий, тваринницький тощо);

2. специфіка складу, стану і умов функціонування територіаль­но-міжгалузевих комплексів відповідного рівня адміністративно- територіальної ієрархії.

До першої групи відноситься землекористування на рівні дер­жави (Української академії аграрних наук, Міністерства аграрної політики тощо); в зонах крупних і великих міст, в т.ч. Києва та Севастополя; в зонах середніх і малих міст; в зонах селищ і сіл.

По другій групі диференціюючих факторів комплекси поділя­ються в залежності від:

І наявного в регіоні ресурсного потенціалу, його складу, ве­личини, якісних характеристик, ступеня освоєння і розміру невикористовуваних ресурсів;

• розміру землезабезпеченості населення, особливостей і стійких традицій історико-культурного розвитку;

• галузевої спеціалізації регіонального міжгалузевого госпо­дарського комплексу (аграрний, аграрно-індустріальний, індустріально-аграрний, індустріальний, рекреаційно-ку­рортний, туристичний і т.п.);

• загальних умов господарської діяльності в регіоні (ступінь екстремальності природнокліматичної, соціально-економіч- ної, екологічної, демографічної, податкової, інвестиційної, бюджетної, фінансово-кредитної та іншої політики);

• стану виробничого потенціалу і економічного простору ре­гіону в цілому (кризовий, депресивний, відносно стійкий роз­виток, інтенсивно розвивається).

Поєднуючи визначені дві групи типологічних ознак регіональ­них міжгалузевих землекористувань, виділяємо узагальнені їх таксони для визначення напрямів і завдань землеустрою.