9.5. Правове забезпечення землеустрою

У системі державного управління землеустроєм важливе місце займає його правове забезпечення. Правове регулювання здійснюється на основі Конституції України, земельного кодексу України, других нормативно-правових актів України та органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Нормативні правові акти в цій сфері поділяються на закони і підзаконні акти.

Закон - це нормативний правовий акт, прийнятий Верховною Радою України і який регулює найбільш важливі суспільні (в тому числі земельні) відносини Закон має вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів, яка виражається в слідуючому:

• усі підзаконні нормативні акти (укази, постанови, розпоряд­ження, накази і ін.) повинні точно відповідати існуючим за­конам;

• закон може бути відмінений тільки вищим законодавчим ор­ганом, а будь-який інший правовий акт може бути змінений законом;

• діяльність усіх органів з регулювання земельних відносин, реалізації прав громадян і юридичних осіб у цій сфері здійснюється у відповідності з законами країни.

Підзаконний акт - це нормативний правовий документ, вида­ний на основі та на виконання діючих законів іншими державни­ми органами. До них відносяться Укази Президента України, по­станови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, вка­зівки, поради, положення, інструкції, листи міністерств і відомств, місцевих органів влади з питань, які віднесені до їх компетенції та зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Усі нормативні правові документи, які визначають правові ос­нови, які здійснюють регулювання у сфері землеустрою, умовно можна поділити на п'ять груп:

1. Конституція України;

2. Закони України;

3. Укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України;

4. відомчі нормативні акти;

5. нормативні правові акти органів місцевого самоврядування і виконавчої влади.

До основних земельних законів у сфері землеустрою спід відне­сти, крім Земельного кодексу України, ще Закони України „Про землеустрій", „Про охорону земель", «Про державний земельний кадастр», «Про оренду землі».

Окремі землевпорядні дії регламентуються рядом інших законів: Цивільним, Лісовим і Водним кодексами, Законами України „Про селянське (фермерське) господарство", „Про плату за землю", "Про природно-заповідний фонд України", "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чор­нобильської катастрофи", „Про основи містобудування", „Про пла­нування територій" і т. ін.

Основними питаннями, що повинні регулюватися підзаконними актами, є:

• порядок встановлення (відновлення) меж адміністратив­но-територіальних утворень;

• порядок вилучення і надання земельних ділянок для державних і комунальних потреб та порядок відчуження зе­мельних ділянок приватної власності;

• порядок зміни цільового призначення та функціонального (господарського) використання земельних ділянок приват­ної власності;

• склад, зміст і порядок установлення публічних та приват­них сервітутів, обмежень у використанні земель;

• порядок розробки довгострокових програм і планів вико­ристання і охорони земель;

• правила, що регламентують землеустрій у зонах особли­вого регулювання містобудівної діяльності;

• порядок землевпорядного супроводу земельної реформи;

• порядок розмежування земель (проведення кадастрового землеустрою);

• стандарти (положення) землеустрою в умовах деградації та техногенного забруднення земель тощо.

Зазначений перелік не обмежує розробку і прийняття інших підзаконних актів, пов'язаних зі встановленням порядку органі­зації та виконання землевпорядних робіт, складу і змісту земле­впорядного процесу, вимог до них.

Нормативні акти розробляються центральним органом вико­навчої влади по земельним ресурсам та Інститутом землеустрою УААН.

Нормативно-правові акти обов'язкові для виконання і викорис­тання учасниками відносин, які виникають при проведені земле­устрою та є основою для державної землевпорядної експертизи, здійснення державного контролю за проведенням землеустрою та землевпорядними заходами з раціонального використання та охорони земель.

Правовою основою організації та проведення робіт по стан­дартизації та нормуванню в галузі землеустрою в системі Інсти­туту землеустрою УААН є Закон України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 року, № 2408, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, керівні документи Держстандарту України, По­ложення про службу стандартизації УААН, накази та норматив­но-технічні документи Президії УААН.

Необхідність запровадження системи стандартизації в галузі землеустрою передбачено також вимогами Земельного кодексу України та проектом Закону України "Про землеустрій".

Організація, координація та проведення робіт у сфері стандар­тизації започаткована в системі інституту наказом "Про службу стандартизації мережі Інституту землеустрою УААН" від 12.03.2002 № 5 з метою проведення єдиної науково-технічної політики при виконанні науково-дослідних робіт і створенні конку­рентоспроможної науково-технічної продукції з землеустрою.

Цим наказом на службу стандартизації мережі інституту зем­леустрою УААН покладені основні обов'язки, а саме:

• надання підрозділам інституту та його філіалам (відділен­ню) методичної допомоги з питань стандартизації,

• підготовка відгуків до проектів стандартів, технічних умов і регламенту, інших нормативних документів стандартизації;

• створення інформаційно-довідкового фонду нормативних документів для забезпечення ними підрозділів інституту та його філіалів (відділення), а також інформування про на­явність і чинність дії стандартів та інших нормативно-пра­вових документів;

• проведення нормоконтролю проектно-вишукувальної доку­ментації та звітів про науково-дослідні роботи;

• організаційно-методичне забезпечення впровадження та дотримання нормативних і керівних документів із стандар­тизації;

• здійснення зв'язків з базовою організацією служби стандар­тизації УААН та організаціями Держстандарту України щодо вирішення питань у сфері стандартизації.

Визначені, також, права служби:

• розробляти та гармонізувати стандарти в галузі землеустрою;

• пропонувати підрозділам інституту та його філіалам (відділенню) вносити зміни до звітів про виконану науково- дослідну роботу та створену науково-технічну продукцію із землеустрою, якщо встановлена невідповідність їх чинним стандартам, технічним умовам та іншим нормативним до­кументам;

• контролювати роботу підрозділів інституту та філіалів (відділення) щодо впровадження та дотримання у роботі вимог стандартів, технічним умовам та іншим нормативним документам;

• отримувати від керівників підрозділів та філіалів (відділен­ня) інституту матеріали та звітні відомості, що необхідні для виконання функцій служби стандартизації.

Слід також відмітити, що відповідно до Закону України "Про стандартизацію" (стаття 6 "Суб'єкти стандартизації") базовою організацією служби стандартизації УААН, що визначена наказом Президента УААН з числа провідних наукових установ, для Інституту землеустрою УААН є Національний науковий центр "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського", в якому функціонує технічний комітет із стандартизації № 142 "Ґрун­тознавство".

У відповідності з Указом Президента України від 7 вересня 2001р. №805 приоритетними напрямами діяльності Національного нау­кового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського" визначено:

• розвиток наукових напрямів ґрунтознавства, агрохімії та охо­рони ґрунтів;

• наукове забезпечення раціонального використання земель­них ресурсів, збереження і підвищення родючості ґрунтів;

• наукове обґрунтування національних державних програм, концепцій, прогнозів, пропозицій і нормативної бази з ос­новних напрямів ґрунтознавства, агрохімії та охорони ґрунтів;

• методологічне, науково-методичне, стандартизаційне і мет­рологічне забезпечення наукових досліджень з ґрунтознав­ства та моніторингу ґрунтів;

• розроблення сучасних агротехнологій, видів добрив та меліорантів для відтворення і підвищення родючості грунтів.

Базова організація по закріплених за нею напрямках діяльності також:

• здійснює науково-технічне забезпечення створення норма­тивних документів згідно їх класифікації;

• організує проведення науково-дослідних, технологічних та експериментальних робіт, необхідних для створення та розвитку нормативної бази;

• розробляє проекти нормативних документів по стандарти­зації та нормуванню і готує пропозиції по їх своєчасному оновленню у встановленому порядку;

• проводить науково-технічну та правову експертизу проектів нормативних документів з метою перевірки їх відповідності діючому законодавству і сучасному рівню розвитку земле­устрою з урахуванням передового вітчизняного і міжнарод­ного досвіду тощо.

Згідно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схва­лює стандарти розрізняють:

• національні стандарти, кодекси усталеної практики та кла­сифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом ви­конавчої влади у сфері стандартизації, видані ним катало­ги та реєстри загальнодержавного застосування;

• стандарти і кодекси усталеної практики та технічні умови прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установле­ному законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріо­ритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт із стан­дартизації, яка включає перелік національних стандартів, прий­нятих до розроблення. Програма публікується один раз на 6 місяців в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та розміщується в інформаційних мережах.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб'єктами стан­дартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стан­дартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації відповідно до Закону. За резупьтатами перевірки технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації подають пропо­зиції про перегпяд, зміни чи скасування стандартів до центрапьного органу виконавчої впади у сфері стандартизації.

Припинення дії націонапьного стандарту здійснює централь­ний орган виконавчої впади у сфері стандартизації за поданням відповідного технічного комітету стандартизації або іншого су­б'єкту стандартизації.

Інформація про зміни, текст змін національних стандартів пуб­лікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.

Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламентів або інших нормативно-правових актів здійснюються в порядку, встановленому законодавством.

Право власності на національні стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та каталоги належать державі. Від імені держави права власника на ці документи здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Право власності на інші стандарти, створені іншими суб'єкта­ми стандартизації, належать тим суб'єктам, за кошти яких вони створені або яким воно передано в установпеному законом по­рядку.

Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражува­ти і розповсюджувати як офіційне видання будь які стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи, крім випадків, передбачених законом.

Суб'єкт стандартизації має право на відшкодування збитків завданих йому несанкціонованим розповсюдженням стандарту, кодексу усталеної практики, технічних умов відповідно до закону. Роботи зі стандартизації фінансуються замовниками цих робіт. Витрати підприємств, пов'язані з розробленням стандартів, відносяться до витрат на научно-технічне забезпечення їх госпо­дарської діяльності.

Витрати на роботи зі стандартизації бюджетних установ та організацій відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.

Замовниками робіт із стандартизації за кошти Державного бюд­жету України є центральні органи виконавчої влади, на які зако­нодавством покладено відповідальність за технічне регулювання у визначених сферах діяльності.

Замовлення робіт зі стандартизації за кошти Державного бюд­жету України здійснюється без проведення торгів (конкурсів, тен­дерів).

Стандартизація і нормування в галузі землеустрою повинні за­безпечити організацію і здійснення землеустрою в Україні на всіх його рівнях, сприяти в проведенні єдиної технічної політики, спря­мованої на створення конкурентно-спроможної науково-технічної продукції зі землеустрою.

Розробка Системи нормативних документів із землеустрою (СНДЗ) повинна також базуватися на Державній системі стандар­тизації і враховувати Правила і методи прийняття та застосуван­ня міжнародних і регіональних стандартів (ДСТУ 1.712001).

Положення Системи нормативних документів із землеустрою застосовують усі суб'єкти підприємницької діяльності, що діють в Україні, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання, які мають ліцензії (дозволи) і викону­ють роботи в галузі землеустрою.

Система нормативних документів із землеустрою повин­на містити такі розділи:

1. Основні положення. Класифікація нормативних документів.

2. Порядок розробки нормативних документів.

3. Зміст та оформлення нормативних документів.

4. Експертиза, узгодження та затвердження нормативних до­кументів.

5. Реєстрація, видання та скасування нормативних документів.

Слід відмітити, що назва Системи і наведені її основні розділи не є остаточними і в процесі землевпорядної діяльності можуть уточнюватись.

У першому розділі встановлюються основні положення Сис­теми нормативних документів із землеустрою, класифікація нор­мативних документів в галузі землеустрою, види нормативних до­кументів та основні вимоги до їх змісту. Класифікація норматив­них документів в галузі землеустрою проводиться по їх призна­ченню та змісту.

Відповідно рівню, організації та здійсненню землеустрою нор­мативні документи по призначенню поділяються на:

• єдині для всіх рівнів здійснення землеустрою;

• для здійснення землеустрою на національному рівні;

• для здійснення землеустрою на регіональному рівні,

• для здійснення землеустрою на базовому рівні.

По змісту нормативні документи класифікуються:

• загального призначення: організаційно-методичні норми, правила і стандарти;

• регламентуючі склад науково-технічної документації із зем­леустрою;

• технічні (технологічні) норми, правила, стандарти;

• інформаційні матеріали.

У другому розділі встановлюється порядок розробки, перегля­ду нормативних документів і внесення в них змін, правила побу­дови нормативних документів та їх викладу.

У третьому розділі - зміст і оформлення нормативних доку­ментів.

У четвертому - проведення експертизи, узгодження і затвер­дження нормативних документів.

У п'ятому - реєстрація і облік нормативних документів, їх ска­сування і видання.