Передмова

Земельні перетворення в Україні визвали значні зміни земель­них відносин, організаційно-правових і організаційно-територіапь- них форм землекористування і власності на землю. На першому етапі земельної реформи ліквідована монополія державної влас­ності на землю.

Перерозподіл земель, поява різних форм власності і господа­рювання дозволили сформулювати основу нового земельного ладу.

Разом з тим реформування існуючої системи землекористу­вання, Перерозподіл земель привели до виникнення негативних явищу землекористуванні. Виникли черезсмужжя, викривленість і неправильне розміщення меж, далекоземелля тощо. Не прове­дено розмежування земель державної і комунальної власності. Не виділені землі з особливим правовим режимом користування. Не здійснюються заходи з охорони земель.

Перед суспільством стоїть складне завдання: так організувати використання земель, щоб, з одного боку, зупинити процес дегра­дації земель, їх продуктивності, здійснити їх відновлення і по­ліпшення, а з другого - домогтися підвищення ефективності ви­робництва за рахунок організації раціонального землеволодіння і землекористування.

Досвід розвитку зарубіжних країн і України показує, що тільки землеустрій може бути реальним механізмом наведення порядку у використанні земель, повторному землевпорядкуванні території та регулюванні земельних відносин. Перехід до нового земельного ладу з новими ринковими формами господарювання, землеволо­діння і землекористування здійснюється шляхом землеустрою.

У широкому розумінні землеустрій являє собою соціально-еко-номічний процес цілеспрямованої організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов'язані з землею, а також який проходить під дією наявних виробничих сил і виробничих відно­син. У вузькому розумінні землеустрій - це дії та заходи, які здійснюються державою, землеволодільцями і землекористува­чами з наведення порядку у використанні земель.

У будь-якому суспільстві землеустрій має державний харак­тер. Він є важливим інструментом держави у перетворенні в жит­тя її земельної політики, управління земельною власністю і зем­лекористуванням, регулюванню земельних відносин. Шляхом зем­леустрою проходить розподіл земель між власниками і користу­вачами, галузями (промисловістю, сільським, лісовим, міським гос­подарством, транспортом, енергетикою і ін.);надання земельних ділянок підприємствам, закладам, громадянам і їх вилучення, перерозподіл між землеволодільцями і землекористувачами.

Землеустрій носить об'єктивний характер. Зокрема, землевпо- рядковані сільськогосподарські підприємства не залежать від еко­номіки і природних умов, які складаються, а за рахунок правильної організації території і кращого використання земель мають більш високі показники економічного розвитку порівняно з іншими.

Перед землеустроєм стоять складні завдання. Вони залежать від природних і економічних умов, особливостей території, яка впорядковується. Відповідно розрізняється склад і зміст проектів землеустрою, методи і методика їх складання й обґрунтування.

Землевпорядні дії здійснюються в певному, встановленому за­коном порядку і послідовності. Цей порядок включає: підготовчі роботи, складання, розгляд і затвердження проектів, перенесен­ня їх в натуру (на місцевість) і видача документів, авторський на­гляд. Складання проектів займає ключове місце. Це найбільш громіздка, складна і відповідальна робота.

Складність і різноманітність питань, які вирішуються при роз­робці проектів землеустрою, привели до виникнення і розвитку спеціальної наукової дисципліни землевпорядне проектування Спочатку вона охоплювала весь землеустрій: його теорію, методологію, історію, економіку, техніку, організацію. Проте з розвит­ком землевпорядної науки та її диференціації дана дисципліна виділилась у відносно самостійну.

Паралельно стали розвиватися такі дисципліни, як наукові основи землеустрою, економіко-математичні методи і моделювання в землеустрої, історія землеустрою,організація та планування землевпорядних робіт і інші. До кінця 80-х років дисципліна землевпорядне проектування сформувалась повністю. Були чітко визначені теоретичні основи землевпорядного проектування, а і також його предмет, метод, принцип, класифікація проектів земле­устрою та їх зміст. Проте подальші земельні перетворення вияви­ли значні прогалини в теорії і методах землеустрою та землевпорядного проектування як головної складової його частини.

Суттєві зміни земельного законодавства, різноманітність форм земельної власності, вільний вибір форм господарюван­ня, поява земельних відносин ринкового типу і включення землі і в товарний оборот суттєво розширили зміст землеустрою. Крім того, статтею 185 Земельного Кодексу України (2001 р. ) перед­бачено, що землеустрій здійснюється відповідно закону, і все це вимагає подальшого розвитку теорії і методів землеустрою, що знайшло відображення в першому українському по­сібнику "Наукові основи землеустрою". У ньому, вперше за всю історію землевпорядної освіти, з'явилась можливість ув'язати в часі технології виробництва і систему підготовки землевпоряд­них кадрів. Це дозволяє розглядати в єдиному ключі теоретичні, історичні та практичні питання землеустрою, а також зберегти спадкоємність наукових шкіл.

Пропозиції щодо поліпшення структури і змісту книги будуть із вдячністю сприйняті та враховані при перевиданні.