Функції права власності

Володіння − фактичне - володіння землею шляхом:

- відведення ді­лянки на місце­вості;

- перенесення в натуру проектів землеустрою;

- створення зон з особливими умо­вами викорис­тання;

- закладання ме­жових ліній, зна­ків, парканів;

- охорони від по­сягань на ділян­ку

Користування − ви­лучення із землі ко­рисних властивос­тей або доходу шля­хом:

- вільного господа­рювання;

- раціональної орга­нізації території;

- захисту земель від процесів руйнуван­ня, забруднення і за­раження шкідника­ми;

- використання наяв­них на ділянці за­гальнопоширених корисних копалин, торфу, води тощо.

Розпорядження − визначення юри­дичної частки ді­лянки шляхом:

- переведення з однієї категорії в іншу;

- встановлення певного порядку користування;

- забудови ділянки та інше;

- зміни складу осіб − власників і кори­стувачів ділянки;

відчуження;

- надання в орен­ду тощо.

Рис. 4.2. Структура права власності на землю

2. Користування - це використання об'єкту власності відповід­но його призначенню за бажанням користувача або власника. Володіння і користування можуть бути об'єднані в руках одного суб'єкта або поділені між різними суб'єктами.

3. Розпорядження - це все разом узагальнюючий, вищий спосіб реалізації відносин між об'єктом і суб'єктом власності, а саме - це право вирішувати, яким чином і ким може бути викори­стана земельна ділянка й одержаний від неї дохід.

У зарубіжній теорії та практиці поняття власності включає до­датково ще 8 елементів:

1. право на дохід, який дає реалізація користування і розпо­рядження землею;

2. право на відчуження, споживання, витрачання за власним бажанням;

3. гарантія від експропріації або право на безпеку;

4. право передавати земельні ділянки;

5. безстроковість володіння;

6. заборона використовувати землю на шкоду іншим людям,

7. можливість вилучення ділянки за оплату неповернутого боргу;

8. залишковий принцип, а саме - існування норм і правил, які забезпечують відновлення порушених прав

Таким чином, поняття власність перетворюється в комплекс прав. Разом з тим, в кожному конкретному випадку право власно­сті в Україні містить у собі далеко не всі названі компоненти, а лише деякі з них у визначених поєднаннях. У поняття власності включають, крім прав, ще інтереси і вигади, пов'язані з володін­ням землі. Отже, можливе існування біля 150 варіантів прав вла­сності, які необхідно враховувати при її віднесенні до приватної, комунальної, державної або спільної.

Усі функції власності на землю поділяються на основні і спеціальні, а саме властиві всім елементам відносин, і які мають специфі­чні особливості залежно від категорії земель і умов їх використання До основних загальних прав власників землі відноситься право здійс­нювати або не здійснювати певні дії у відношенні до земельної діля­нки. Права й обов'язки власниківдіпянок наведені на рис 4.3, 4.4.

Об'єм і зміст спеціальних прав і обов'язків визначається цільо­вим призначенням земельної ділянки, особливостями правового статусу власника та іншими обставинами.

Особливості земельних ділянок обумовлюються двома озна­ками: категорією земель і господарським станом. Наприклад, на землях особливо охоронних територій господарська діяльність суттєво обмежується або повністю виключається. Недопустимо використовувати ріллю під забудову або посадку лісу. Стан зе­мель у більшості випадків залежить від господарської діяльності людей. Статус власників землі залежить від мети її використан­ня. Обставини, які впливають на права власників, мають різний характер: зміна статусу території, на якій розміщена земельна ділянка, виникнення суспільної потреби в даній ділянці тощо.

Правовий статус власників землі - юридичних осіб визначається і статусом.

Поряд з правом власності в процесі обігу землі необхідно вра­хувати й обмежені речові права на земельні ділянки, зокрема, сервітути. Такі права на землю належать особам, які, не будучи її власниками, мають можливість у тому чи іншому об'ємі викорис­товувати чужі земельні ділянки у своїх інтересах без посередників. Сервітути прив'язані до земельної ділянки, а не до власника і збе­рігаються зі зміною власника.

Для забудованих земельних ділянок встановлюються також публічні сервітути, відповідно до яких власники земельних діля­нок повинні забезпечити:

• безперешкодне і безоплатне використання місць загального користування (пішохідні та автомобільні дороги, об'єкти інженерної інфраструктури тощо);

• можливість розміщення на ділянці межових та геодезичних знаків, а також і під'їздів до них;

• можливість доступу на ділянку відповідних комунальних лужб для ремонту об'єктів інфраструктури, яка існувала на час передачі земельної ділянки у власність. Зміна названих і введення нових публічних сервітутів, як і інших речових прав, можливо лише на основі законодавства України та взаємної згоди (табл. 4.1).

Рис. 4.3. Загальні права власників земельних ділянок

Рис. 4.4. Загальні обов’язки власників земельних ділянок

Об'єм і зміст спеціальних прав і обов'язків визначається цільо­вим призначенням земельної ділянки, особливостями правового статусу власника та іншими обставинами.

Особливості земельних ділянок обумовлюються двома озна­ками: категорією земель і господарським станом. Наприклад, на землях особливо охоронних територій господарська діяльність суттєво обмежується або повністю виключається. Недопустимо використовувати ріллю під забудову або посадку лісу. Стан зе­мель у більшості випадків залежить від господарської діяльності людей. Статус власників землі залежить від мети її використан­ня. Обставини, які впливають на права власників, мають різний характер: зміна статусу території, на якій розміщена земельна ділянка, виникнення суспільної потреби в даній ділянці тощо.

Правовий статус власників землі - юридичних осіб визначається і статусом.

Поряд з правом власності в процесі обігу землі необхідно вра­хувати й обмежені речові права на земельні ділянки, зокрема, сервітути. Такі права на землю належать особам, які, не будучи її власниками, мають можливість у тому чи іншому об'ємі викорис­товувати чужі земельні ділянки у своїх інтересах без посередників. Сервітути прив'язані до земельної ділянки, а не до власника і збе­рігаються зі зміною власника.

Для забудованих земельних ділянок встановлюються також публічні сервітути, відповідно до яких власники земельних діля­нок повинні забезпечити:

• безперешкодне і безоплатне використання місць загального користування (пішохідні та автомобільні дороги, об'єкти інженерної інфраструктури тощо);

• можливість розміщення на ділянці межових та геодезичних знаків, а також і під'їздів до них;

• можливість доступу на ділянку відповідних комунальних служб для ремонту об'єктів інфраструктури, яка існувала на час передачі земельної ділянки у власність.

Зміна названих і введення нових публічних сервітутів, як і інших речових прав, можливо лише на основі законодавства України та взаємної згоди (табл. 4.1).

Таблиця 4.1