8. Підготовка документів, що посвідчують право власності, або право користування землею.

Підготовка документів, що посвідчують право власності, або право користування землею, здійснюється на основі документації з землеустрою, яка включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання державних актів і договору оренди землі;

в) копії відповідних заяв громадян і клопотання юридичних осіб;

г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельних ма­сивів, складений за результатами зйомки,

ґ) рішення місцевої ради або розпорядження районної дер­жавної адміністрації про надання у користування або передачу у власність земельної ділянки;

д) акт передачі межових знаків на зберігання;

е) акт перенесення на місцевість меж зон обмежень;

є) кадастровий план земельної ділянки;

ж) перелік обмежень землекористування в межах охоронних зон та наявні сервітути.

Урахування державних інтересів при землеустрої на місцево­му рівні здійснюється шляхом урахування вимог прогнозних, пе- редпроектних розробок, проведення державної експертизи, дер­жавного контролю.

Одночасно при землеустрої на місцевому рівні врахування гро­мадських інтересів здійснюється шляхом забезпечення комплекс­ного розвитку соціальної та інженерної інфраструктури.

Урахування приватних інтересів при землеустрої на місцево­му рівні здійснюється шляхом забезпечення фізичним і юридич­ним особам рівних можливостей набуття у власність або корис­тування земельних ділянок, отримання консалтингових послуг по землеустрою.

6.5. Територіальний землеустрій

За роки земельної реформи відбулися значні зміни у формах власності на землю і формах господарювання на ній. Постійно виникають нові або відбувається впорядкування існуючих земле­користувань. Нові форми земельних відносин, такі як купівля-продаж, дарування, оренда, успадкування, виділення земельних ча­сток, вимагають більш динамічного обігу земель. Усе це викликає необхідність зміни функцій територіального землеустрою, який у сучасних умовах повинен забезпечити створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування й удосконалення раціональної системи стійкого землекористуван­ня сільськогосподарського і несільськогосподарського призначен­ня, точність і безперечність установлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, земпекористувань спеціальних земельних фондів, територій з особливим режимом використання і обтяжених правами інших осіб.

Територіальний землеустрій проводиться на землях усіх кате­горій і включає, згідно зі статтею 184 Земельного кодексу України, наступні види робіт:

1. розробку генеральної та регіональних схем використання та хорони земель;

2. встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористуввань;

3. складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання і охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

4. встановлення меж територій з особливим, рекреаційними і заповідними режимами ;

5. складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань і створення нових;

6. складання проектів відведення земельних ділянок;

7. встановлення в натурі (на місцевості) меж, земельних ділянок;

8. підготовка документ, що посвідчують право власності або право користування землею.

Цей перелік необхідно доповнити роботами:

• по розмежуванню земель права державної та комунальної власності;

• складання проектів землеустрою територій сільських та селищних рад;

• складання проектів земельно-господарського устрою земель у межах населених пунктів;

• складання проектів кадастрового землеустрою.

Матеріали територіального землеустрою є основним докумен­том, що визначають межі, площі, розміщення землекористувань з урахуванням діючих обмежень у використанні земель.

Складання проектів утворення нових і впорядкування існую­чих об'єктів землеустрою повинно проводитися:

• у зв'язку зі зміною меж і розмірів об'єктів землеустрою при їх укрупненні, розукрупненні, перерозподілі земель між ними, передачі частини земель у власність органам місцевого самоврядування, реорганізації сільськогосподарських під­приємств;

• з метою консолідації земельних ділянок, земельних часток і усунення черезсмужжя, дальноземелля, ламаності границь і екологічної недоцільності їх розташування.

При цьому повинні бути визначені:

1. розміри і межі об'єктів землеустрою з урахуванням їх спе­ціалізації, можливого обсягу виробничо-господарської діяль­ності, розвитку інженерної та соціальної інфраструктури;

2. межі земель з особливим режимом використання і обтяжених правами інших осіб;

3. порядок, умови і терміни переходу до користування земель­ними ділянками в нових межах.

Землевпорядні роботи з формування землеволодінь або зем­лекористувань повинні проводитися:

1. при наданні (продажу) громадянам і юридичним особам діля­нок земель державної та комунальної власності;

2. при вилученні (викупі) земельних ділянок для державних і комунальних потреб;

3. при здійсненні громадянами і юридичними особами угод, пов'язаних з обігом земельних ділянок або їх частин і переходом прав на землю.

При формуванні землекористування обов'язковим є дотриманяня ряду умов і вимог.

У процесі проведення землевпорядних робіт повинна бути ви­ділена земельна ділянка, що має властиві тільки їй характерис­тики: місце розташування, межі, координати точок повороту ліній.

Розмір землекористування повинен встановлюватися (або уточнюватися) з урахуванням діючих норм надання земель для різних потреб, а також із врахуванням їх компактного розміщен­ня, дотримання природоохоронного законодавства, містобудівних, санітарних, протипожежних та інших норм і правил з використан­ням наявної землевпорядної і містобудівної документації У межі землекористування повинні включатися площі, безпосередньо зайняті об'єктами нерухомості, а також прилеглі території, не­обхідні для забезпечення функціонування (обслуговування) кон­кретного об'єкта нерухомості відповідно до діючих норм. Поря­док формування землекористувань встановлюється чинним за­конодавством.

Обов'язковою умовою при виконанні землевпорядних робіт з формування землекористування є складання плану земельної ділянки.

З урахуванням наявності доброякісних картографічних матері­алів і технічних засобів, а також вимог до точності визначення координат поворотних точок і мір ліній, складання плану земель­ної ділянки допускається:

• з використанням наявного ппаново-картографічного мате­ріалу і визначенням координат точок меж земельної ділян­ки графічним, аналітичним і іншим методами;

• з використанням методів дистанційного зондування;

• за даними вимірів, отриманих при зйомці земельної ділянки в натурі (на місцевості) або при розмежуванні зе­мель.

План земельної ділянки в подальшому є підставою для нанесення меж ділянки на відповідний черговий кадастровий план і присвоєння йому кадастрового номера. Зазначений план є обо­в'язковим додатком до документів, необхідним для державної реєстрації земельних ділянок і прав на них.

Визначення місця розташування поворотних точок меж земель­ної ділянки в натурі (на місцевості) може проводитися геодезич­ним, аерофотогеодезичним і іншими методами, що забезпечують необхідну точність отримання координат поворотних точок і роз­міру земельної ділянки. Визначення координат опорної межової мережі і межових знаків допускається в загальнодержавній сис­темі координат або в місцевих системах координат за умови за­безпечення зв'язку їх із загальнодержавною.

Межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) закріплюють­ся межовими знаками встановленого зразка. Закріплення меж земельних ділянок без встановлення межових знаків допускаєть­ся у випадку їх збігу з природними і штучними лінійними рубежа­ми (ріками, струмками, каналами, лісосмугами, дорогами, дорож­німи спорудженнями, заборами, огорожами, фасадами будинків і ін).

Межі земельної ділянки як об'єкта нерухомості закріплені в натурі знаками встановленого зразка або ті, що співпадають з природними чи штучними спорудженнями і рубежами, визнають­ся безперечними і охороняються державою.

Кадастровий землеустрій сприяє відновленню прав на землю, що є однією з необхідних умов для здійснення угод щодо земель­них ділянок, таких, як купівля-продаж, дарування, успадкування, обмін, застава

Право власності або користування землею потребує чіткого і остаточного закріплення та узаконення. Правовою основою цьо­го є Земельний кодекс України. Гак, відповідно до статті 125 Зе­мельного кодексу України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після вста­новлення землевпорядними організаціями меж земельної ділян­ки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право та його державну реєстрацію. В Україні право власності або право постійного користування землею посвідчується дер­жавними актами, а право оренди оформляється договором.

При проведенні реєстрації землі необхідне визнання прав влас­ників землі та землекористувачів на землю. Цей процес встанов­лює, які права існують, ким вони здійснюються і ким обмежені. Із урахуванням цього він повинен надати визначений і кінцевий ха­рактер даним земельного кадастру, що досить часто змінює існу­ючий стан речей, оскільки в більшості випадків існуючі права влас­ності на землю не є чітко вираженими. Це пов'язано з тим, що до початку здійснення земельної реформи (грудень 1990 року) гро­мадяни у своїй більшості були вторинними користувачами і пра­ва на землю мали дуже обмежені, а всі землі перебували ви­ключно у державній власності.

Узаконення (визнання) права було пов'язане з необхідністю визначення того, "хто" володіє "чим" ще і тому, що у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земель­них ділянок" право приватної власності громадян на земельні ділянки посвідчується відповідною радою, про що робиться за­пис у земельно-кадастрових документах з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Отже, після прийняття рішення про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність повинні бути встановлені права влас­ності на дану ділянку землі, а також її розміри. При цьому межі кожної ділянки повинні бути погоджені з власниками земельних ділянок, які примикають до неї. Тобто виникає необхідність про­ведення кадастрового землеустрою.

Без введення певного елементу обов'язковості, як показує існуючий досвід узаконення (визнання) прав власності, реєстрація земельник ділянок і прав на них майже приречена на невдачу. Крім того, врегулювання спорів щодо земельної власності є більш важкою і дорогою справою, якщо не застосовується достовірна інформація.