- •Наукові основи землеустрою
- •Тов «цзру»
- •Передмова
- •Розділ 1. Землеустрій як навчальна дисципліна
- •1.1. Виникнення землеустрою (землерозподілу) і перші землевпорядні дії
- •1.2. Землеустрій як самостійна галузь наукового пізнання
- •1.3. Предмет, метод і завдання навчальної дисципліни
- •Склад загальнопрофесійних і спеціальних наукових дисциплін у землеустрої
- •Землеустрій у системі спеціальних землевпорядних дисциплін
- •Розділ 2. Землеустрій у зарубіжних країнах
- •2.1. Земельні реформи в зарубіжних країнах
- •2.2. Поняття землеустрою в зарубіжних країнах
- •2.3. Планування використання земель адміністративно-територіальних утворень
- •2.4. Державні, регіональні та муніципальні програми використання і охорони земель
- •2.5. Межування земель
- •2.6. Землеустрій з удосконалення землеволодінь і землекористувань
- •2.7. Землеустрій на сільськогосподарських землях
- •2.8. Система підготовки спеціалістів із землевпорядкування
- •Розділ 3. Теоретичні основи землеустрою
- •3.1. Мета, характер і зміст землеустрою
- •3.2. Принципи та завдання землеустрою
- •3.3. Основні поняття та визначення системи землеустрою в Україні
- •Класифікація об'єктів землеустрою
- •Етапи рогнозування і планування
- •Передпроектний етап
- •Етап освоєння проектів
- •3.4. Сутність, складові та функції системи землеустрою
- •3.5. Землевпорядне виробництво та його інформаційне забезпечення
- •Виконавці землевпорядних робіт
- •Розділ 4. Землеустрій у системі суспільного виробництва
- •4.1. Земельно-територіальний ресурс у системі суспільних інтересів і відносин
- •4.2. Земельна власність
- •Функції права власності
- •Комплекс речових прав на земельні ділянки
- •4.3. Земля як товар у ринковій економіці
- •Специфічні властивості землі як товару
- •Характеристика суті і змісту землеустрою
- •4.5. Землеустрій як складова частина господарського механізму країни
- •Взаємозв'язок функцій управління земельними ресурсами із землевпорядними діями
- •4.6. Землеустрій в умовах ринкової економіки
- •Розділ 5. Властивості землі та природні, екологічні і соціальні умови, які враховуються при землеустрої
- •5.1. Властивості землі, що враховуються при землеустрої
- •5.2. Простір і рельєф
- •5.3. Ґрунтовий і природний рослинний покрив
- •5.4. Кліматичні, гідрогеологічні та гідрографічні умови
- •5.5. Економічні та соціальні умови
- •5.6. Зв'язок землеустрою з перспективами економічного і соціального розвитку
- •Розділ 6. Склад і види землевпорядних робіт
- •6.1. Вивчення стану земель
- •6.2. Планування використання і охорони земель
- •6.3 Землевпорядні роботи на загальнодержавному та регіональному рівнях
- •1. Демілітація державного кордону України.
- •2. Встановлення меж державного кордону України.
- •3. Загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель.
- •4. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання і охорони земель адміністративно-територіальних утворень.
- •5. Проекти встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, міст і інших поселень.
- •6. Проекти організації та встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.
- •6.4 Землевпорядні роботи на місцевому рівні
- •3. Проекти створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань.
- •4. Проекти землеустрою, що забезпечують еколого- економічне обґрунтування сівозмін і впорядкування угідь (внутрішньогосподарський землеустрій).
- •5. Проекти впорядкування території в межах міст та інших поселень.
- •8. Підготовка документів, що посвідчують право власності, або право користування землею.
- •6.5. Територіальний землеустрій
- •6.6. Внутрішньогосподарський землеустрій
- •6.7. Зокремлене землевпорядкування
- •Розділ 7. Землеустрій в період реформування земельних відносин
- •7.1. Землеустрій на землях сільськогосподарського призначення
- •7.2. Особливості внутрішньогосподарського землеустрою в умовах ринкової економіки
- •7.3. Землеустрій у містах та інших населених пунктах
- •7.4. Особливості землеустрою в регіонах, які мають негативні явища при використанні земель
- •7.5. Особливості землеустрою в районах експлуатації сировинних ресурсів
- •7.6. Землеустрій земель природо-заповідного, природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного та іншого охоронного призначення
- •Розділ 8. Землевпорядне проектування та його удосконалення
- •8.1. Поняття та зміст землевпорядного проектування
- •8.2. Принципи землевпорядного проектування
- •8.3. Землевпорядна документація
- •Класифікація основних проектів територіального землеустрою
- •Класифікація основних проектів внутрішньогосподарського землеустрою
- •Класифікація основних проектів внутрішньогосподарського землеустрою
- •8.4. Методи землевпорядного проектування
- •Структурна схема етапів землевпорядного проектування
- •Розділ 9. Управління системою землеустрою
- •9.1. Державне управління землеустроєм
- •9.2. Упорядкування відносин між учасниками землеустрою
- •9.3. Формування джерел фінансування проведення землеустрою
- •9.4. Науково-технічний прогрес у землеустрої
- •9.5. Правове забезпечення землеустрою
- •9.6. Державний контроль за проведенням землеустрою і здійсненням землевпорядних заходів
- •9.7. Інформаційний банк даних системи землеустрою
- •9.8. Кадрове забезпечення землеустрою
- •Розділ 10. Оцінка соціально-економічної ефективності землеустрою
- •10.1. Суть, види і принципи оцінки ефективності землеустрою
- •10.2. Методологія побудови системи показників оцінки
- •Взаємозв’язок форм організації території та виробництва на різних рівнях його процесу
- •10.3. Критерії та показники оцінки народногосподарської (суспільної) і комерційної (госпрозрахункової) ефективності землеустрою
- •10.4. Методика визначення народногосподарської та комерційної (госпрозрахункової) ефективності землеустрою
- •Література
Розділ 1. Землеустрій як навчальна дисципліна
1.1. Виникнення землеустрою (землерозподілу) і перші землевпорядні дії
Кожному способу суспільного виробництва, рівню розвитку виробничих сил і виробничих відносин відповідають визначені земельні відносини, які обумовлені пануючою формою власності на землю та інші засоби виробництва, а також властиві їм форми і зміст землеустрою. Для того, щоб правильно зрозуміти суть і основні шляхи підвищення ефективності землеустрою, обґрунтувати його зміст та розкрити закономірності розвитку для використання їх у майбутньому, необхідно прослідкувати його історичний зв'язок з іншими явищами та конкретний історичний досвід.
В основі виникнення і розвитку людського суспільства та будь-якого виробництва матеріальних благ лежить праця.
Земля є продуктом природи, природною основою, першою матеріальною передумовою та умовою процесу виробництва і праці.
Для здійснення процесу виробництва необхідно прикласти працю до землі через різні засоби виробництва. Тому на всіх етапах історичного розвитку людського суспільства проходило поєднання і взаємопристосування землі (території) в процесі праці та різних засобів виробництва.
В первіснообщинному суспільстві це поєднання і пристосування носило відносно випадковий характер, який полягав у розмежуванні сфер використання земель для різних цілей. З появою власності і розвитком суспільного розподілу праці між скотарськими і землеробськими племенами, родовими общинами виникає необхідність розмежування землі, а саме - встановлення меж територій, які використовувались. Спочатку при такому розмежуванні земель бранли до уваги природні рубежі (великі річки, озера, межі угідь, балки та інші елементи рельєфу). Потім стали застосовуватись спеціально обумовлені знаки і помітки, які встановлювались на межах (каміння, стовпи, дороги тощо).
У подальшому, з розвитком нових суспільно-економічних формацій поєднання і взаємопристосування землі, різних засобів виробництва і живої праці такі дії перетворюються у форму свідомої діяльності людей із цілеспрямованою організацією використання земель та регулювання земельних відносин. Така діяльність отримала назви: спочатку - землерозподіл і межування, а згодом і до сьогодення - землевпорядкування (землеустрій)
Необхідність проведення землерозподільних робіт виникла у глибоку давнину. Народи Індії, Єгипту, Греції та інших країн за декілька тисячоліть до нашої ери ділили земельні масиви на частини, вели суворий облік земель, здійснювали різні вимірювання для будівництва каналів, зведення споруд, проводили відмежування й обміри земель, облік їх якості для обкладання податком.
Наприклад, грецький історик Геродот писав про єгипетського царя Сесотріса (1878 - 1841 рр. до н.е.), який розподілив землю між своїми підданими, давши кожному з них квадратні ділянки рівної величини, і зобов'язав їх платити щорічно земельний податок. У випадку розмиву земель водами Нілу цар Сесотріс направляв посильних для визначення збитків, щоб знизити розмір податку. Геродот вважав, що "при цьому і було винайдено земле- розподільне мистецтво, а потім перенесено в Елладу (Грецію)"[1].
У стародавньому Римі з метою закріплення прав власності на землю було проведено опис земель, початок якого приписується Сервію Туллію (IV ст. до н.е.). Для цього були заведені спеціальні реєстри, в які заносились дані про розмір земельних ділянок, спосіб їх обробітку, якості і доходності земель. На бронзові таблиці наносились плани, назви, межі і розміри землеволодінь, дані про якість земель і саме господарство. Наприклад, у Галії, як і в Інших римських колоніях, опис земель спочатку було проведено за часів Юлія Цезаря (100-44 рр. до н.е.). Спадкоємець Цезаря Октааіан Август (63 - 44 рр. до н.е.) ввів точне вимірювання земель зі складанням їх опису, карт, визначенням якості, що дозволило вдвоє збільшити податок грішми і натурою [2].
Середньовічні описи земельних володінь та їх окремих ділянок були детальні і складні, деякі з них супроводжувались географічними нарисами без дотримання масштабу та пропорцій об'єктів, які відображались. Головним було визначення площі. В основі побудови тих небагатьох карт, які при цьому складались, були лише лінійні виміри.
Здебільшого землеописи почали створюватись у Стародавньо-му Римі з V - IV ст. до н.е. Тому і виникла потреба у людях із певною кваліфікацією, які б могли вимірювати землі, описувати їх, професійно складати плани місцевості (карти) для обліку і розподілу земель, нарізати земельні ділянки і перерозподіляти їх різним чином: ділили на частини, об'єднувати, робити прирізки. Ці люди вміли планувати територію і в сучасному розумінні були одночасно геодезистами і землевпорядниками.
Так виникла землевпорядна дія у вигляді геодезії1, або землерозподіл.
У процесі виділення земель своїм підданим, властителі держави, крім опису земель, почали встановлювати межі суміжних землеволодінь і землекористувань з метою ліквідувати земельні спори між сусідніми землеволодіннями. При цьому межі землеволодінь і землекористувань обов'язково позначались на місцевості межовими знаками й описувались. Ряд істориків Давньої Русі до таких межевих знаків відносить камінь Степана (рис. 1.1), який XI -XIII ст. встановлювався, як передбачається, на межах полів, що належали окремим особам. Даний камінь був знайдений у Калінінській області Росії [3].
Рис. 1.1. Камінь Степана
Відбувалось також погодження розміщення (встановлення) меж між сусідами; вони робили запис про згоду і скріплювали її своїм підписом. Таким чином, встановлення меж являло собою не тільки технічну дію, але і юридичний акт, порушення якого каралось державою. Така землевпорядна дія одержала назву межування земель (від слова "межа").
Отже, межування земель являло собою дію з встановлення меж земельної власності з використанням різних технічних прийомів (вимірювань), закріплення цих меж (зазначення на місцевості) межовими знаками і видача документів, які посвідчували право земельної власності.
Метою межування земель був їх поділ для встановлення і закріплення прав земельної власності, а також для визначення розміру податку в казну держави в залежності від площі та якості земель. Тому діяльність рабовласницьких і феодальних держав була пов'язана з такими діями, як облік і оцінка земель (таксація земель). Це було необхідно, в першу чергу, для фіскальних завдань, пов'язаних з оподаткуванням.
Проте, більшість правителів держав вимагали від землевласників раціонального й ефективного (високодоходного) використання своїх земель, що було обумовлено збільшенням чисельності населення, а також вимогами землеробства. У зв'язку з цим, землеволодільці були вимушені впорядковувати (облаштовувати) свою територію (прокладати зрошувальні канали, будувати дороги, закладати сади тощо). Дані роботи теж виконувалися землемірами, а впорядкування (облаштування) території стало однією з важливих землевпорядних дій.
З розвитком капіталістичного способу виробництва землевпорядні дії стали набувати все більше державного характеру і були направлені не тільки на зміцнення прав земельної власності, але й на організацію використання земель. На території України землеустрій мав свої особливості, він почав розвиватися майже одночасно з утворенням давньоруської держави.