1.3. Спосіб виробництва. Соціально-економічна система

Дотепер спочатку розглядалось виробництво з погляду простих моментів процесу праці, тобто в самому загальному, абстрактному виді відштовхуючись від процесу праці, який здійснює людина. Потім перейшли до більш конкретної характеристики виробництва, розглянули його зміст як суспільного процесу, тобто відштовхуючись від процесу виробництва, який здійснює суспільство. Зараз можна розглянути виробництво ще більш конкретно, розширюючи, збагачуючи уяву про систему суспільних взаємозв'язків і взаємин, що характеризують даний процес. Наша дослідницька думка рухається від самих загальних, абстрактних характеристик, до більше конкретних, що дає більш повну картину виробництва, але це ще «виробництво взагалі». Зараз до сфери нашої уваги залучаються не просто окремі загальні моменти процесу виробництва, але сам взаємозв'язок цих моментів стає об'єктом нашого інтересу.

Процес виробництва можна розглядати під двома кутами зору: з боку відносин суспільства із природою, тобто з боку продуктивних сил і з боку відносин, що складаються в самому суспільстві в процесі його впливу на природу, тобто з боку виробничих відносин.

Продуктивні сили суспільства як абстрактні, прості моменти процесу виробництва являють собою людей, працівників (особисті фактори виробництва) і засоби виробництва (речові фактори виробництва). Продуктивні сили характеризують відносини суспільства до природи, міру влади суспільства над природою. Головною продуктивною силою є люди, що мають певну професійно-кваліфікаційну підготовку, досвід трудової діяльності. З розвитком науково-технічного прогресу зростає значення освіти працівників. Підготовка людини до трудової діяльності стає все більш тривалою, потребує засвоєння багатьох теоретичних знань та практичних навичок. Все значнішу роль відіграє у цьому процесі наука. Її найновіші досягнення засвоюють люди у процесі навчання, що є необхідною підставою праці в умовах науково-технічного прогресу. З речових факторів виробництва велике значення мають знаряддя праці. Їхній прогрес не тільки здійснюється на основі розвитку науки, вони самі є матеріалізацією, упредметненням її досягнень. Таким чином, досягнення науки втілюються в працівниках та засобах виробництва. Саме так, опосередковано людьми та засобами виробництва, впливає наука на розвиток виробництва.

Продуктивні сили суспільства характеризуються не тільки рівнем освіти, рівнем кваліфікації, виробничим досвідом людей, не тільки рівнем розвитку засобів виробництва, але й системою шляхів сполучення й засобів зв'язку, галузевою й територіальною структурою виробництва, рівнем розвитку науки й ступенем упровадження її досягнень у виробництво, природними ресурсами, залученими в господарський оборот і т.п.

Здійснення процесу праці означає, що люди дають рух засобам виробництва і з їх допомогою створюють продукт. Проте, щоб цей процес став можливий, самі засоби виробництва повинні бути певним чином, за якимось принципом розподілені між людьми. Далі повинно бути вирішено питання про те, яким чином, на яких умовах відбудеться з'єднання робочої сили із засобами виробництва, кому належатиме вироблений продукт.

Вирішення цих проблем не може бути довільним, кожна окрема людина не може вирішувати їх по-своєму. Навпаки, вступаючи у виробництво люди стикаються з тим, що суспільство вже певним чином розв'язало ці проблеми, тобто вже відомі соціальні функції, соціальні ролі різних груп, верств, класів у виробництві. Кожній окремій людині цей розподіл соціальних функцій і сам їх характер може подобатися або не подобатися, але ніхто окремо не може змінити цей об'єктивний порядок речей.

Об'єктивні відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу, споживання називаються виробничими відносинами. Люди можуть виробляти лише вступивши в певні зв'язки й відносини один з одним, тобто у виробничі відносини. Продуктивні сили – люди й засоби виробництва – вступають у реальний процес виробництва лише у певних, для кожного етапу розвитку суспільства специфічних соціальних формах. Ці форми і є виробничими відносинами. Поза виробничих відносин, тобто певних суспільних форм, продуктивні сили не можуть діяти, а значить є продуктивними силами лише потенційно. Наприклад, люди, що втратили роботу, недіючі засоби виробництва не мають специфічної соціальної форми, але саме тому і не функціонують як продуктивні сили. Звідси видно евристичне значення категорії “виробничі відносини”. Саме вони складають предмет, що досліджує політична економія. Продуктивні сили входять у сферу її інтересів лише як носії певних виробничих відносин, цікавлять її з погляду їх специфічних соціальних форм.

Визначення соціально-економічного, а не технічного рівня продуктивних сил потребує характеристики виробничих відносин, тому що саме в них цей рівень розвитку втілений. Самі виробничі відносини є продуктивною силою суспільства, функціонування їх і відтворює суспільство в його специфіці.

Виробничі відносини пов’язані з характером і формою привласнення умов і результатів праці, інакше кажучи, пов’язані із власністю на засоби виробництва й продукти праці. Характер і форми привласнення специфічні на різних ступенях розвитку суспільства. Розрізняють право власності, що регулюється юридичними законами, які визначають порядок розпорядження, володіння, користування рухомим і нерухомим майном у тій або іншій країні в той або інший період її розвитку, і економічний зміст власності, що виражається й розкривається всією системою виробничих відносин. Юридичні аспекти цієї системи фіксуються у вигляді законів, норм права. Економічні аспекти виявляються в процесі функціонування суспільного виробництва.

Власність на засоби виробництва й на робочу силу визначає форму, за допомогою якої робоча сила пускає в хід засоби виробництва й здійснює процес праці. Власність на засоби виробництва виражає економічні розбіжності й характер взаємин між різними соціальними верствами, групами, класами.

Виробничі відносини утворюють єдину систему, всі елементи якої тісно пов'язані один з одним. У системі виробничих відносин розрізняють відносини більш глибинні, що виражають корінну сутність даного способу виробництва, і похідні.

Виробничі відносини проявляються як економічні інтереси. Розрізняють особисті, колективні, загальні (загальні суспільні) інтереси. Особисті інтереси виражають необхідність задоволення економічних потреб окремої людини й визначаються соціально-економічними умовами її життя. Колективні інтереси виражають необхідність задоволення матеріальних потреб груп людей, об'єднаних однаковим положенням у системі суспільного виробництва, що й лежить в основі спільності їхніх економічних інтересів. Загальні (загальні суспільні) інтереси являють собою інтереси всього суспільства, пов'язані з необхідністю задоволення його потреб як цілісного організму, що перебуває на певному рівні свого розвитку Економічні інтереси спонукують людей до виробничої діяльності, тобто являють собою економічні стимули.

Єдність продуктивних сил і виробничих відносин являє собою спосіб виробництва. На даному етапі вивчення виробництва, його розуміють вже не як процес, який здійснює людина, а як процес, який здійснює суспільство. Виробництво як суспільний процес є процесом доцільної діяльності, в якій суспільство видозмінює речовину природи, пристосовуючи її для задоволення своїх потреб і одночасно змінює себе, розвиваючи свої можливості та знання. Суспільний процес виробництва завжди певним чином впорядкований, структурований, субординований, його елементи організовані, співпідпорядковані. Інакше кажучи, спосіб виробництва є історично певною системою засобів і сил, за допомогою яких суспільство здобуває матеріальні блага, необхідні для виробничого і невиробничого споживання, тобто за допомогою яких воно відтворює себе як суспільство.

Спосіб виробництва формує ядро соціально-економічної системи суспільства. Соціально-економічна система суспільства – це особливим чином упорядковані відносини між виробниками та споживачами матеріальних благ і послуг. Ці відносини можливо досліджувати з погляду їх об’єктивного змісту і тоді у центрі уваги знаходяться виробничі відносини, і можливо досліджувати з погляду їх господарських форм, і тоді у центрі уваги знаходяться відносини господарювання. В соціально-економічній системі крім виробничих відносин, що формують її фундамент, базис, є й відносини політичні, правові, специфіка яких обумовлена культурно-історичним досвідом тієї чи іншої нації. Ці останні відносини складають певну надбудову, яка спирається на базисні, тобто виробничі відносини. Надбудова приймає ту чи іншу форму тому, що цього потребує базис, щоб відтворити самого себе.

Економічні системи досліджуються на базі різних підходів, які дають різне тлумачення їх типів та еволюції. Найпоширенішими підходами є формаційний та загальноцивілізаційний.

Формаційний підхід. В основу історичної типізації суспільства покладено спосіб виробництва. Такий підхід базується на філософській трактовці різних типів суспільства як різних формацій. Основу формації створює спосіб виробництва. Цей підхід запропонував К. Маркс, виокремивши з усіх суспільних відносин виробничі відносини як основу, реальний базис, що визначає всі інші суспільні відносини. Специфіку системи виробничих відносин, її відмінність від усіх попередніх і наступних визначає характер і спосіб з'єднання працівника із засобами виробництва. Виходячи з цього, К. Маркс виділив первіснообщинний спосіб виробництва, рабовласницький (античний й азіатський), феодальний, капіталістичний. Він вважав, що в історичній перспективі можливий ще один спосіб виробництва, який прийде на зміну капіталістичному – це комуністичний спосіб виробництва.

З точки зору характеру виробничих відносин відомі історії способи виробництва можна поділити на дві величезні епохи (або формації): первинна та економічна.

Первинна (архаїчна або первіснообщинна) формація представляє відносини родового ладу, коли зв'язок із природою здійснювало соціально однорідне суспільство, в якому власне економічні відносини не грали помітної ролі.

Потім наступає епоха принципово інших відносин суспільства із природою – економічна формація, яка представлена чередою класово розділених суспільств. Розділення суспільства на класи обумовлено розвитком суспільного виробництва й суспільного поділу праці, воно є специфічною реакцією суспільства на тиск зовнішніх матеріальних обставин. Усім класово розділеним суспільствам властиве таке становище, що один клас примушує до праці інший. Але це примушення до праці здійснюється по різному, що і відрізняє етапи в розвитку суспільства. Епосі класових суспільств властива експлуатація людини людиною, приватна власність. В цей тривалий період розвиток суспільства здійснюється на основі праці в категоріальному сенсі, тобто праці як доцільної діяльності, в якій людина видозмінює речовину природи (предмет праці) й пристосовує її для задоволення своїх потреб за допомогою засобів праці.

Творці формаційного підходу вважали, що у майбутньому на зміну класовому суспільству прийде безкласове. Таке суспільство виростає об’єктивно внаслідок величезного розвитку продуктивних сил, та відповідних змін у виробничих відносинах. Цей розвиток дозволить суттєво підвищити рівень добробуту кожної людини та вивести її зі сфери матеріального виробництва. Одночасно змін зазнають і виробничі відносини, яким не буде властива експлуатація людини людиною. Створення матеріальних благ стане функцією автоматизованих, безлюдних технологій, а за людиною у сфері матеріального виробництва залишаться функції контролю та управління. Все це дозволить людині зайнятися творчою діяльністю. Таке суспільство було названо ними комуністичним. У такому суспільстві немає місця для економіки у сучасному її розумінні, тобто як способу створення максимуму споживчих благ при мінімумі трудових зусиль, і як способу обміну та розподілу. Всі зусилля суспільства спрямовуються на вирішення соціальних проблем, воно керується принципами не економічної ефективності, а соціальної необхідності. Саме у цьому сенсі таке суспільство трактувалося як постекономічне. Дослідники, що поділяли цей погляд на перспективу соціального розвитку, висловили навіть думку, що у такому суспільстві не буде місця науці політичній економіці, вона буде не потрібна. У дискусії, що виникла з цього приводу, все ж таки превалювала думка, що політична економія буде потрібна і тоді, економічні проблеми неможливо вирішити раз і назавжди, їх вирішення є постійним процесом, тому постійним процесом є й осмислення цих проблем.

Уява про справедливе суспільство існує тисячоліттями. Економісти розглядають лише економічну його складову – необхідні зміни у сфері суспільного виробництва.

Уже сьогодні у найбільш розвинутих країнах нові безлюдні технології вивільняють людину із процесу праці, передаючи функції впливу на предмет праці автоматам, роботам. У результаті різко зростає продуктивність праці, забезпечуючи повне задоволення основних елементарних фізичних потреб. Величезні маси людей вивільняються зі сфери матеріального виробництва й переміщуються в інші сфери людської активності – у сферу нематеріального виробництва, у сферу послуг. Так суспільство переходить до нового етапу свого економічного розвитку. Він характеризується тим, що зростання зайнятості у сфері послуг супроводжується змінами у змісті праці. Крім того, безлюдні технології, автоматизовані виробництва, витісняючи людину із процесу праці й одночасно, істотно й багаторазово підвищуючи продуктивність праці, вирішують проблему повного задоволення основних матеріальних потреб людей, що знімає проблему боротьби за виживання й змінює відносини примусу до праці. Ці обставини стали підставою для висування ідеї про формування постекономічної формації, яка йде на зміну економічній. Ідеї щодо постекономічної формації, так само як і щодо комуністичної відносяться до сфери футурології, тобто до передбачення майбутнього. Майбутнє й визначить їх адекватність дійсності.

Загально-цивілізаційний підхід. В основу типізації суспільства може бути покладено й іншій підхід – загально-цивілізаційний. Такий підхід основну увагу приділяє культурно-історичним, релігійним, расовим, національним, природнокліматичним обставинам. У межах цього підходу сформульовано декілька концепцій суспільства. Детально вони будуть вивчатися в курсі соціології. Для розуміння відмінностей формаційного підходу від загально-цивілізаційного розглянемо підходи лише двох концепцій – постіндустріального суспільства та інформаційного суспільства.

Деякі соціологи в основу типізації суспільства поклали технологію, технологічний спосіб виробництва матеріальних благ, що дало можливість визна­чити і охарактеризувати три стадії розвитку суспільства: доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну. В теорії постіндустріального суспільства дослідники звертають увагу на інтелектуалізацію виробництва, вони вважають, що в цьому суспільстві пріоритетом виробництва стає створення послуг (сервісізація економіки), основними факторами створення благ являються наука та знання, інформація є найважливішим предметом діяльності, технологічною основою виробництва стають наукоємні, а не працеємні, капітало- й ресурсоємні технології. Прихильники цієї концепції нічого не кажуть про те, яким є характер і спосіб з'єднання працівника із засобами виробництва, тобто не характеризують сутність способу виробництва, зосередившись лише на зовнішніх обставинах.

У концепції інформаційного суспільства дослідники звертають увагу на те, що ускладнення суспільного виробництва потребує суттєвого зростання витрат на його інформаційне забезпечення. Виробництво інформації нарощується зростаючими темпами. Ця обставина породила уяву, що у високорозвинутих країнах інформація стає найважливішим предметом і результатом діяльності людини. Проте, виробництво завжди, у будь-який період свого розвитку потребує інформації й виробляє її. Будь-яка новація у виробництві завжди базується на відповідному інформаційному забезпеченні. Феномен інформатизації виробництва не є чимось принципово новим. Новими є масштаби виробництва інформації – за останні півстоліття вони зросли багаторазово, значно випереджуючи зростання виробництва матеріальних благ. Проте кількісне зростання й якісне вдосконалення галузей інформаційного сектора зовсім не відміняє пріоритету матеріального виробництва як основи існування й розвитку суспільства і аж ніяк не міняє характер і спосіб з'єднання працівника із засобами виробництва.

Інформаційний сектор, на який звертає увагу теорія інформаційного суспільства, як і сфера послуг взагалі, на яку звертає увагу теорія постіндустріального суспільства, завжди існували й продовжують існувати поряд з матеріальним виробництвом. Матеріальне виробництво та сфера послуг одне без одного неможливі, це – дві сторони однієї медалі. Ніхто з них ніколи не витіснить іншого. Проте політична економія як наука досліджує саме матеріальне виробництво, спосіб виробництва.

Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння історії. Виробничі відносини надають усім суспільним явищам і суспільству в цілому історично певну соціальну якість. Виділення із усіх суспільних відносин виробничих як об'єктивних, матеріальних призводить до матеріалістичного розуміння історії. Зведення всіх суспільних відносин до їхньої основи – виробничих відносин, а виробничих відносин – до характеру й рівню розвитку продуктивних сил призводить до висновку про те, що суспільний розвиток є природно-історичним процесом, обумовленим розвитком виробництва. Це і є матеріалістичним розумінням історії на противагу ідеалістичному її розумінню, яке розглядає розвиток суспільства як наслідок розвитку людських ідей, поглядів, яке вважає, що суспільство можна перетворити, змінити відповідно до уявлень людей про справедливість, добро. В межах ідеалістичного розуміння історії неможливо пояснити, чому люди на певному етапі свого розвитку вважали рабство цілком допустимим, а потім перестали так думати. Чому на певному етапі розвитку цілком справедливим вважався 12-годинний робочий день, а потім такий тривалий робочий день перестали вважати справедливим. Сама постановка цих питань наштовхує на пошук причин у рівні розвитку продуктивних сил, тобто показує обмеженість ідеалістичного розуміння історії.

Разом з тим, хоча виробничі відносини й лежать в основі інших суспільних відносин, ступінь залежності останніх від виробничих відносин різний. Дуже тісно пов'язані з виробничими відносинами політика, юриспруденція, набагато більш опосередковано – наука, філософія, мистецтво. Не існує ніяких виробничих відносин поза і крім діяльності людей, наділених волею й свідомістю, що перебувають у суспільстві, тобто в системі не тільки виробничих, але одночасно і юридичних, політичних, моральних, релігійних, сімейних й інших суспільних відносин. Це означає, що продуктивні сили визначають лише найважливіші основні характеристики існуючої системи виробничих відносин. Конкретні ж її форми залежать від багатьох обставин, у тому числі і від форм суспільної свідомості. З цього виходить, що існує можливість суб'єктивного впливу на розвиток виробничих відносин, деяка свобода у виборі шляхів і засобів, варіантів розвитку. Але ця свобода обмежена сутністю даної системи виробничих відносин, її глибинними основами і знаходиться лише в межах господарсько-правових форм, більш менш відповідних виробничим відносинам і продуктивним силам – з одного боку; культурно-національним традиціям і звичаям, політичним і юридичним особливостям – з іншого. В цьому полягає матеріалістичне розуміння історії як розвитку виробництва під впливом дії внутрішнього джерела цього розвитку – конфлікту продуктивних сил і виробничих відносин.