3.6. Сутність і функції грошей

Отже, що ж таке гроші? Це, насамперед, товар, але товар, що грає роль всезагального еквівалента, причому ця роль суспільно закріплена за ним, зрослася з ним, належить тільки йому. Гроші виражають вартість усіх товарів. Тому у грошах всі товари схожі один на одного, як дві краплі води. Виражені в грошах усі товари виявляють свою якісну однорідність, свою єдину суспільну природу. Отже, хоча гроші це, насамперед, товар, але вони – особливий товар, виділений у ході історичного розвитку іншими товарами, як всезагальне втілення вартості.

Ця особливість природи товару – грошей, його надзвичайне положення серед інших товарів позначається і на його властивостях.

Вартістю гроші наділені, як і всякий інший товар: у них уречевлено абстрактну людську працю. Що стосується властивості бути споживною вартістю, то тут гроші відрізняються від інших товарів: на противагу іншим товарам, вони не задовольняють ніякої потреби людини. Отже, гроші не є безпосередньою, конкретною споживною вартістю, як інші товари. Правда, грошовий матеріал, наприклад, золото, таку споживну вартість має: з нього можна зробити, наприклад, ювелірні прикраси. Але ця властивість є його властивістю як золота, і не має ніякого відношення до його суспільної ролі як грошей. Однак зі сказаного не можна робити висновок, що гроші, як такі, зовсім не мають споживної вартості; ми знаємо, що річ не може бути вартістю, якщо вона не є споживною вартістю. Але споживна вартість грошей – це особлива суспільна споживна вартість. Особлива тому, що і споживна вартість усякого товару теж є суспільною. Адже товар задовольняє потреби не свого виробника, а якогось іншого члена суспільства.

Що ж стосується грошей, то суспільний характер їх споживної вартості інший. Вони не задовольняють ні чиєї конкретної потреби, а потрібні товарному суспільству в цілому. Вони є необхідною умовою існування розвинутого товарного виробництва, формою руху його протиріч, уречевленням властивих йому виробничих відносин. Будучи загальним еквівалентом, гроші безперешкодно можуть бути виміняні на будь-який товар, тобто перетворитися в будь-яку споживну вартість, але самі вони, як такі, ніякої безпосередньої індивідуальної потреби людини не задовольняють. Їх споживна вартість є продукт і вираження специфічності виробничих відносин товарного господарства.

Нарешті, є ще одна властивість, яку мають усі товари. Це ціна. Ціну мають усі товари, крім одного – крім самих грошей. Гроші не мають ціни. Їхню вартість не можна виразити в грошах. Вартість грошей може бути виражена тільки у всьому нескінченному ряді товарів, що обмінюються на них.

Усі ці особливості виділяють гроші із загальної “товарної черні”. З їхньою появою увесь товарний світ розколюється на два табори: в одному знаходяться гроші, в іншому – всі інші товари. В образі грошей з'являється величезна суспільна сила: той, хто має гроші, може перетворити їх у будь-яку споживну вартість.

У процесі виконання грішми ролі еквівалента сутність грошей одержує різні форми прояву. У ході розвитку товарного господарства розвиваються й ускладнюються властиві йому виробничі відносини. Цьому процесові відповідає й ускладнення соціальної ролі грошей, що виражається у розвитку їхніх форм, їхніх так званих функцій.

Цих функцій п'ять:

1. Гроші як міра вартості.

2. Гроші як засіб обігу.

3. Гроші як засіб утворення скарбів і нагромадження.

4. Гроші як засіб платежу.

5. Світові гроші.

Насамперед, необхідно підкреслити, що функції грошей є конкретною формою реалізації їхньої сутності як всезагального еквівалента, тобто функції грошей виводяться із їхньої сутності, а не навпаки. По-друге, з моменту їхньої появи гроші мають здатність виконувати всі свої функції, але на різних ступінях історичного розвитку функції мають різне поширення, різну питому вагу, що відбиває розвиток і ускладнення виробничих відносин товарного виробництва.

Розглянемо більш докладно функції грошей.

1. Функція грошей як міра вартості. Ця функція є головною й основною функцією грошей. У функції міри вартості гроші виступають як загальне втілення вартості, як матеріалізація абстрактної, суспільно необхідної праці, інакше кажучи – як всезагальний еквівалент. Найрізноманітніші товари за допомогою грошей можуть безперешкодно обмінюватися один на другого. Але це не означає, що гроші роблять товари порівнянними. Гроші і товари порівнянні тільки тому, що і ті й інші є вартостями і, як такі, являють собою згустки уречевленої абстрактної праці. Праця людини є дійсним мірилом вартості, властивим усім товарам, у тому числі і золоту. Гроші ж як міра вартості суть необхідна форма цієї внутрішньо властивої їм міри вартості – робочого часу.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Це значить, що для вираження вартості якого-небудь товару в грошах зовсім не потрібно мати ці гроші в готівці. Вартість є суспільна властивість товару і її вираження – чистий суспільний акт. Це вираження вартості ще не є самий акт обміну, тому тут немає ще необхідності в реальних грошах. “Через те, що вираз товарних вартостей у золоті має ідеальний характер, то для цієї операції можна вживати також лише мислено уявне, або ідеальне, золото... Отже, свою функцію міри вартості гроші виконують, як уявні думкою або ідеальні гроші”.

Але це, звичайно, не означає, що функцію міри вартості можуть виконувати умовні знаки, що не мають вартості. Гроші тільки тому і можуть виражати вартість товарів, що самі її мають. Тому, хоча у функції міри вартості гроші виступають як ідеальні гроші, що уявляються думкою, але вони обов'язково є повноцінними грошима, тобто такими, які мають дійсну вартість.

Вартість товару, виражена в грошах, називається ціною товару. Вартість товару – це його внутрішня, невіддільна від нього властивість. Товар не має ціну до прирівнювання його до грошей. У ціні немов би виявляється вартість товару. Тому ціна є зовнішнє вираження вартості.

Але тому що величини вартості різних товарів різні, то вони виражаються в різних кількостях золота. Щоб зіставити між собою ці кількості, тобто порівнювати ціни товарів, необхідно прийняти певну кількість грошового матеріалу за одиницю виміру або за масштаб.

Масштаб цін – це вагова кількість металу, що прийнята за одиницю і слугує для виміру цін усіх товарів.

Теоретично масштаб цін може бути встановлений довільно, оскільки до суспільної ролі золота як загального еквівалента це відношення не має. Історично ж первісною мірою золота і срібла були їхні природні вагові міри. Спогад про це зберігся до нашого часу у вигляді назв деяких грошових одиниць. Так, наприклад, англійський фунт стерлінгів дійсно був колись фунтом срібла, італійська ліра походить від слова “лівр” (фунт), рубль (“рубати”, “відрубувати” відповідний шматок металу). Наступним етапом розвитку стало оформлення вагових грошей у монету, де клеймо (карбування) засвідчувало зміст у них металу. Таврування це спочатку відбувалося відомими всім людьми або організаціями (великі купці, князі, монастирі). Завершенням процесу стала поява монети, що випускається державою. Вибір тієї або іншої одиниці виміру і розподіл її на певну кількість часток визначається конкретними умовами даної країни.

Варто підкреслити принципове розходження між функцією міри вартості та масштабом цін. По-перше, як міра вартості золото належить до інших товарів, виражаючи і вимірюючи їхню вартість, а як масштаб цін золото належить до самого себе, тобто береться за одиницю певна кількість золота, що виражає ціну товару. По-друге, функцію міри вартості гроші виконують стихійно, масштаб же цін установлюється державою в законодавчому порядку.

Ціни товарів, будучи грошовим вираженням вартості, за умови рівності попиту та пропозиції залежать:

1) від вартості самих товарів;

2) від вартості грошей.

За умови незмінної вартості грошей коливання ціни відбиває рух вартості товарів; навпаки, при незмінній вартості товарів рух ціни залежить від зміни вартості грошей. Наприклад, унаслідок зростання продуктивності праці у золотопромисловості вартість золота зменшилася в 2 рази. У результаті цього, за інших рівних умов, ціни всіх товарів підвищаться вдвічі. Якщо ж ми припустимо, що вартість грошей залишиться незмінною, а вдвічі зростає вартість товарів, то ціни останніх також збільшаться вдвічі.

Таким чином, ціни товарів змінюються прямо пропорційно вартості самих товарів і зворотно пропорційно вартості грошей.

Отже, вираження вартості товару в грошах містіть два моменти: по-перше, втілення вартості товару в золоті (функція міри вартості); по-друге, вимір самого цього золота (масштаб цін). На практиці в розвинутому товарному господарстві ці два моменти зливаються і товари відразу ж одержують оцінку в грошах.

2. Функція грошей як засіб обігу. Умовою існування товарного господарства є рух товарів. І хоча у функції міри вартості гроші сприяють можливості цього руху, але дійсного руху тут ще немає, – він тільки можливий. Зв'язок між товаровиробниками ще не реалізовано. Звідси випливає, що ідеальне вираження вартості товару в грошах, у їхній функції міри вартості повинне бути доповнено реальним переміщенням товарів, дійсним обміном. Цей рух здійснюється за допомогою грошей, що, таким чином, виступають у новій ролі – у функції засобу обігу.

У цій функції гроші виступають як посередник в обміні товарів. Перетворившись на гроші, товар може безперешкодно перетворитися далі в будь-який інший товар: Т–Г–Т. У цьому процесі товаровиробники по черзі виступають відносно один одного як покупці та продавці.

Мінова угода, як ми бачимо, розпадається на два послідовні акти:

Перший акт Т–Г – акт продажу, де товар перетворюється на гроші, і товаровиробник виступає як продавець.

Потім має місце другий акт: Г–Т – акт покупки товару, де гроші перетворюються на товар. Товаровиробник, за висловом К. Маркса, змінює свою “економічну маску” і виступає як покупець. Це перетворення товару на гроші і грошей на товари називається метаморфозом товару.

Таким чином, метаморфоз складається із двох протилежних фаз. Але кожна фаза метаморфозу є одночасно й актом продажу, і актом купівлі. Адже якщо товаровиробник продає товар, то для нього цей акт є продаж, але для того, хто цей товар купує, цей же акт є покупка.

Значення загальних фаз метаморфозу товару Т–Г і Г–Т неоднакове. Перший акт – продаж, перетворення товару на гроші, найбільш важливий і, разом з тим, найбільш важкий для товару. Справді, адже до виходу на ринок товаровиробник не може знати, чи зробив він саме той товар, що тепер потрібний ринкові, чи ні. Усе це з'ясовується на ринку, і саме у фазі Т–Г, що, таким чином, є вирішальною в житті товару і товаровласника.

Навпаки, фаза Г–Т – проходить без особливих труднощів, гроші майже завжди можуть перетворитися на будь-який товар.

У цьому розходженні обох фаз метаморфозу ми бачимо подальший розвиток і прояв основного протиріччя товарного господарства. Вироблений товар повинен бути проданий. Це випливає із самої сутності товарного господарства, заснованого на суспільному поділі праці, що обумовлює всебічний зв'язок товаровиробників. Але, щоб товар був проданий, його хтось повинен купити. Однак з того, що є продавці, зовсім не випливає, що в даний момент у тій же кількості є покупці. Справа у тому, що товаровиробник, утіливши вартість свого товару в грошах, може на власний розсуд розпоряджатися цими грішми: він може і не купити негайно новий товар. Тим самим розривається єдність фаз метаморфозу, верх бере їхня відносна самостійність. Безперервність обміну переривається, хоча виробництво поки що продовжує йти безупинно. Тому у функції грошей як засобу обігу закладена можливість порушень нормального ходу процесу суспільного виробництва і обігу, тобто існує формальна, абстрактна можливість економічних криз.

Через гроші як засіб обігу обмін товарів розвивається, перетворюючись на обіг товарів. У безперервному потоці товарного обігу кожен товар з'являється тільки для того, щоб, обмінявшись місцем із грішми, піти з обігу і бути спожитим своїм новим власником. Що ж стосується грошей, то за своєю природою вони не можуть бути спожиті, вони безупинно рухаються в обігу, обмінюючись на все нові та нові товари, і тим самим постійно віддаляються від свого вихідного пункту.

У обігу товари і гроші рухаються назустріч один одному. Але товар тільки мимохіть з'являється в обігу, гроші ж постійно “нишпорять у ньому”. Звідси створюється уявлення, що гроші не тільки здійснюють обіг товарів, але і створюють його. Однак, як ми знаємо, гроші є тільки посередниками в русі товарів. Лише поява відповідного товару притягає їх із рук, в яких вони знаходяться, у руки власника цього товару. Таким чином, дійсною причиною руху грошей є обіг товарів, хоча із зовнішньої сторони товарний обіг, навпаки, уявляється як результат руху грошей.

З обігом грошей пов'язане питання про кількість грошей, необхідних для обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, дорівнює сумі цін товарів, поділеній на швидкість обігу однойменних грошових одиниць.

Але, якщо ми візьмемо до уваги, що деякі товари будуть продані в борг, а щодо інших уже настав термін погашення заборгованості, нарешті, деякі платежі можуть бути взаємно покриті без грошей, то формула набере такого вигляду:

, де

КГ – кількість грошей в обігу;

С – сума цін товарів;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

ПД – сума платежів за борговими та іншими зобов'язаннями;

ВП – сума платежів, що взаємно погашаються.

Гроші, безупинно обертаючись, вимірюють вартості найрізноманітніших товарів. У цій своїй “роботі” вони повинні набрати найбільш підходящу зовнішню форму. Спочатку такою формою була форма монети.

Карбування монет почалося у Стародавній Греції в VIII – VII ст. до н.е. Монета являла собою відому кількість металу, якому надавалася визначена форма і яка мала державний штемпель, що засвідчував вагу металу і його пробу.

Оскільки свою функцію засобу обігу гроші виконують мимохіть, вони ніде не затримуються і безупинно переходять із рук у руки, то їхня власна вартість мало цікавить власника. Тому в цій функції повноцінні гроші можуть бути замінені знаками вартості. У результаті номінальна і реальна вартість засобів обігу розділяється. Правда, спочатку вартість металу, що міститься в монеті, відповідала її назві, потім почала виявлятися невідповідність.

По-перше, гроші, перебуваючи в обігу, стиралися, втрачали свою вагу.

По-друге, держава стала карбувати монети тієї ж назви, але із меншою кількістю металу. Крім того, виникла потреба у розмінній монеті, що, в основному, виготовлялася зі срібла, міді, нікелю. І дійсна вартість цієї монети була значно нижча від вартості тієї кількості золота, яку дана монета заміщує в обігу. Так, наприклад, срібний двогривенник у Росії насправді коштував 7,2 копійки. Усе це призвело до того, що з'явилися гроші, які не мають своєї власної вартості, тобто паперові гроші.

Паперові гроші випускає держава. Вона ж стежить за їхньою кількістю в обігу. Надмірний випуск паперових грошей спричиняє їхнє знецінювання, тобто призводить до інфляції. Розгляд інфляції є предметом окремої лекції в курсі “Макроекономіка”.

3. Гроші як засіб утворення скарбів і нагромадження. Тому що за гроші в будь-який час можна одержати будь-який товар, то вони стають загальним утіленням суспільного багатства. Прагнення до володіння багатством спонукає товаровласників нагромаджувати гроші. Але для цього необхідно, щоб за фазою Т–Г – не слідувала фаза Г–Т. У цьому випадку гроші вилучаються із обігу і починають виконувати функцію засобу створення скарбів.

В умовах нерозвиненого обміну на скарб перетворювався тільки надлишок споживних вартостей. Із розвитком товарного господарства нагромадження скарбів стало необхідною умовою регулярного ходу самого товарного виробництва. Товаровиробник повинен постійно купувати предмети споживання і засоби виробництва. У той же час збут його власного товару залежить від стихійних умов ринку і не завжди відбувається регулярно. Тому в період, коли його товар не знаходить збуту, товаровиробникові необхідно купувати чужі товари, не продавши ще свій товар. Але щоб купувати, не продаючи, треба спочатку продавати, не купуючи, тобто треба спочатку перетворити виручені за товари гроші на скарб.

Реальне значення цієї функції полягає в тому, що скарб являє собою своєрідний резервуар, який поглинає частину грошей і який, з іншого боку, слугує джерелом додаткових грошей як засобу обігу, якщо цього вимагає сфера обігу.

Цю функцію виконують дійсні гроші – реальне золото. На практиці товаровиробники накопичують не тільки золото, але й металеві та паперові знаки грошей. Однак фіктивність такого роду скарбів виявляється із повною очевидністю в момент, коли відбувається знецінювання цих грошових знаків відносно золота. Дійсним скарбом є золото.

В умовах розвинутого товарного виробництва, особливо в умовах капіталізму, функція грошей як засобу утворення скарбів відсувається на задній план, оскільки капіталісти зацікавлені в русі грошей, тому що це збільшує прибутки.

4. Функція грошей як засіб платежу. Товари не завжди можуть продаватися за готівку, оскільки до моменту появи на ринку одного товаровласника зі своїм товаром в іншого може не бути готівки. Причини такого положення можуть бути різними: це і неоднакова тривалість виробничого процесу різних товарів, і неоднакова швидкість їхнього обігу, нарешті, сезонний характер виробництва і збуту товарів.

У таких умовах виникає необхідність купівлі-продажу в кредит. Кредит – це продаж товарів із відстрочкою платежу.

Мінова угода набирає таку форму: товар – борг (звичайно виражається у борговому зобов'язанні, виданому боржником кредиторові), борг – гроші. У першій фазі гроші виступають ідеально як міра вартості. Але відмінність від функції міри вартості тут полягає в тому, що ця ідеальна міра вартості представлена зобов'язанням боржника, фіксованим у борговій розписці (векселі) – сплатити борг у визначений час. У другій фазі гроші виступають у своїй функції засобу платежу і ними закінчується угода. У цьому відмінність даної функції від функції засобу обігу, де гроші грали всього лише роль посередника.

Із розвитком товарних відносин гроші як засіб платежу поширюються на такі економічні операції, що безпосередньо не пов'язані із кредитними відносинами (сплата податку, зарплата).

Розвиток функції грошей як засобу платежу знаменує собою подальше поглиблення протиріч товарного виробництва, оскільки посилюється можливість перерв у процесі виробництва, порушення його нормального ходу. Справді, уявімо, що А пов'язаний кредиторською угодою із В, у свою чергу В пов'язаний із С, а С із Д і т.д. Усі вони очікують сплати один від одного, і тому між ними утворюється ланцюг залежності: якщо один із них не зможе вчасно сплатити, то цього не зможуть зробити й інші. Порушення однієї ланки порушує весь ланцюг руху грошей. Отже, можливість економічних криз значно зростає із розвитком функції грошей як засобу платежу.

Як у свій час із функції засобу обігу виросла можливість появи паперових грошей, так із функції платіжного засобу виникає новий вид знаків вартості – кредитні гроші. Специфічний характер мінової угоди породив тут боргову розписку, у розвинутій формі – вексель. Будучи представником майбутніх грошей, цей останній може передаватися замість реальних грошей із рук у руки, тобто брати участь в обігу. Так виникають кредитні гроші. Те, що кредитні гроші виникають із функції платіжного засобу або, іншими словами, із кредитної угоди, означає, що кредитні гроші з'являються і починають обертатися на основі дійсної потреби обігу в грошах. Кредитна угода є така угода, де не відбулася сплата готівки через її відсутність на момент відчуження товару. Через це у процесі розвитку кредитної системи кількість кредитних грошей в обігу регулюється відповідно до потреби обігу в заміснику золота. Це регулювання здійснюється банками, що одержують право випуску особливого виду кредитних грошей – банкнот. Останні випускаються під забезпечення золотом, векселями та іншими цінностями і являють собою вексель банку, виписаний на пред'явника. Кожна випущена банкнота, як тільки вона стала зайвою в обігу, надходить у банк в обмін на золото або на погашення векселів, що знаходяться в банку.

5. Функції грошей як світових грошей. Цю функцію гроші виконують, оскільки вони обслуговують економічні відносини між різними країнами. І обумовлена ця функція, насамперед, розвитком міжнародної торгівлі та міжнародного кредиту. У цій функції може виступати тільки золото, і як правило, у злитках, тому гроші, як світові гроші, скидають із себе “національні мундири” (долар, гривня, песо).

Функції світових грошей – це ті ж, уже знайомі нам, функції грошей, що перебувають в обігу всередині країни, але змінені особливою роллю світових грошей.

Насамперед, світові гроші виконують функцію міри вартості. Тут вони являють собою дійсно загальне втілення вартості.

Світові гроші виступають у ролі загального платіжного засобу, оскільки угоди між країнами звичайно відбуваються в кредит.

Досить рідко, наприклад, під час війни, бувають такі випадки, коли країна змушена тільки ввозити (купувати) товари. У такому випадку світові гроші є функцією загального купівельного засобу, що є видозміненою функцією грошей як засобу обігу, яку гроші виконують усередині країни.

Нарешті, світові гроші дозволяють переносити вартості із однієї країни в іншу, наприклад, у формі міжнародних позик. Країна, що одержала позику, може перетворити її на будь-які споживні вартості. Отут світові гроші виконують функцію загального, абсолютного багатства.

Світові гроші являють собою форму руху протиріччя товарного господарства в його розвинутий формі, коли поділ праці охопив увесь світ, і почали складатися елементи світового господарства.

Історичний розвиток функцій грошей. Функції грошей являють собою нерозривну єдність, оскільки вони є розвинуті, конкретні форми прояву єдиної сутності грошей. Ця єдність виявляється у найтіснішому зв'язку і взаємодії окремих функцій грошей. Так, функція засобу обігу припускає функцію міри вартості: адже дійсний обмін товарів містить у собі і вимір їхньої вартості. З іншого боку, функція міри вартості розвивається, як ми бачили, тільки на основі дійсного обміну товарів. Функція грошей як засобу створення скарбів вирішує суперечність, яка виникає у процесі обігу товарів і грошей. У свою чергу, скарб є необхідним резервуаром грошового обігу, але і функція міри вартості передбачається тут хоча б тому, що нагромаджуються не споживні вартості, а загальне втілення вартості. І функція грошей як засобу платежу – найбільш розвинута функція грошей – невіддільна від інших функцій; вона включає міру вартості під час укладання угоди, засобу обігу у процесі пересування боргового зобов'язання і нагромадження скарбу як передумову сплати боргу.

Але єдність функцій грошей не заперечує їхньої розбіжності та певної самостійності. Саме на цій основі і можливе поширення, різна питома вага і різне значення тієї або іншої функції на окремих етапах розвитку товарного господарства.