4.5. Норма і маса додаткової вартості та способи її збільшення
Робочий день і вся праця робітників у капіталістичному виробництві з точки зору створення нової вартості поділяється на дві частини. Під час однієї частини робочого дня робітник створює вартість, що дорівнює вартості його робочої сили. Ця частина робочого дня необхідна для існування самого робітника, для створення варто ся, достатньої для відтворення робочої сили і являє собою необхідний робочий час. Праця, що витрачається під час необхідного робочого часу є необхідна праця. Під час другої частини робочого дня найманий робітник створює додаткову вартість. Ця частина робочого дня являє собою додатковий робочий час, а праця, що витрачається під час додаткового робочого часу, є додаткова праця. Додаткова праця і створюваний нею додатковий продукт характерні для кожного способу виробництва, але тільки в умовах капіталістичного способу виробництва додатковий продукт стає матеріальним носієм додаткової вартості.
Оскільки додаткова вартість виступає приростом змінного капіталу, то для визначення рівня додаткової вартості необхідно її зіставити зі змінним капіталом. Відношення додаткової вартості до змінного капіталу називається нормою додаткової вартості. Це відносний показник, що виражається у відсотках і позначається т′.
Норма додаткової вартості показує ступінь ефективності функціонування змінного капіталу. Вона свідчить яку величину додаткової вартості приносить кожна одиниця змінного капіталу. Формулу норми додаткової вартості можна виразити і як відношення додаткового часу до необхідного, або додаткового продукту до необхідного:
Наприклад, робочий день тривалістю 8 годин поділяється на 4 години необхідного робочого часу і 4 години додаткового робочого часу. При цьому за кожну годину праці робітник створює вартість у 2 дол. Тоді вартість робочої сили становить 8 дол. і додаткова вартість – теж 8 дол. А норма додаткової вартості становитиме 100%:
Маса додаткової вартості є абсолютною величиною додаткової вартості. Перетворюючи формулу норми додаткової вартості, отримуємо:
Норма і маса додаткової вартості характеризують динаміку додаткової вартості.
Прагнучи збільшити норму та масу додаткової вартості, роботодавець завжди зацікавлений у збільшенні додаткового та скороченні необхідного робочого часу.
Для збільшення додаткової вартості використовують 2 основних способи – виробництво абсолютної та відносної додаткової вартості:
1. Абсолютна додаткова вартість одержується внаслідок зростання маси додаткової праці, що досягається двома шляхами:
- збільшенням тривалості робочого дня;
- зростом інтенсивності праці.
Наприклад, якщо робочий день дорівнює 8 годинам і він поділяється на необхідну і додаткову частини навпіл, то збільшення тривалості робочого дня на 2 години призведе до таких результатів:
1. Вартість робочої сили залишиться без зміни і складає 4 години.
2. Додаткова вартість збільшиться з 4 до 6 годин. (маса додаткової вартості зростає на 50%).
3.
Норма додаткової вартості збільшиться
зі 100%
до 150%
4. Загальна кількість продукції, що виробляється за день зростає з 8 до 10 шт., а додаткова вартість буде уречевлена у 6 шт. виробів замість чотирьох.
Таким чином, зростання робочого часу має наслідком виробництво абсолютної додаткової вартості.
Але, цілком очевидно, що неможливо нескінченно збільшувати тривалість робочого дня: він має фізичні і соціальні межи.
Фізичні пов'язані з тим, що робітник не може трудитися 24 години на добу, а соціальні обумовлені необхідністю мати вільний час для задоволення духовних потреб (інтелектуальних, культурних, політичних, і т.д.).
Важливим фактором, що має вплив на фактичну тривалість робочого дня, є багатовікова боротьба робітників за його скорочення. У 1866 році конгрес I Інтернаціоналу висунув вимогу про 8-го динну тривалість робочого дня. Але лише в 1919 році у Вашингтоні була укладена міжнародна угода про введення з 1921 року 8 годинного робочого дня, хоча воно не було ратифіковано багатьма країнами. III Конгрес Європейської конфедерації профспілок у 1979 році прийняв рішення про необхідність установлення 35-годинного робочого тижня.
Історії відомий і такий факт, що увійшов у економічний лексикон як «останній час Сеніора». Англійський економіст Се́ніор, Нассау Уильям (англ. Senior, Nassau William, 1790 – 1864) у творах, написаних за результатами роботи в різних урядових комісіях, намагався теоретично обґрунтувати неможливість скорочення робочого дня (при тому, що його тривалість складала у той час 11,5 г.). Він аргументував це тим, що додатковий продукт створюється нібито лише впродовж останньої години роботи, і таким чином скорочення робочого дня негативно відіб'ється на економіці, оскільки для підприємців нібито зникнуть стимули господарської діяльності. Абсурдність теорії останньої години врешті-решт визнав і сам Сениор, вимушений від неї згодом відмовитися, проте вона зіграла свою реакційну роль у боротьбі робочого класу Англії за скорочення робочого дня до 10 годин у 1830-і роки.
Таким чином, як видно тривалість робочого дня величина не об’єктивна. Вона формувалася протягом багатьох років в результаті запеклої економічної боротьби робочих за свої права.
Підвищення інтенсивності праці (напруженості, щільності трудових процесів) означає приховану форму подовження робочого дня. Ріст інтенсивності праці супроводжується зміною структури витрат праці. В даний час інтенсивність ручної фізичної праці в розвитих країнах вже досягла фізіологічних меж. Посилення інтенсивності йде у формі підвищення нервової і розумової енергії робітника.
2. Відносна додаткова вартість, отримується при скороченні необхідного робочого часу в межах того ж за тривалістю робочого дня. При цьому відбувається відповідне збільшення додаткового часу і маси додаткової вартості. Матеріальною основою виробництва відносної додаткової вартості є науково-технічний прогрес, що веде до зростання і відносного зменшення робочого часу, необхідного для відтворення вартості робочої сили.
Зростання продуктивності праці призводить на відміну від збільшення інтенсивності праці до зменшення вартості одиниці товару, отже, і вартості робочої сили, а тому і пов'язане з виробництвом відносної додаткової вартості. Тут можуть мати місце два випадки: зростання продуктивності праці на окремому підприємстві та її зростання у середньому в суспільстві. Якщо збільшується суспільна продуктивна сила праці (наприклад, в два рази), то результати виходять такі:
8 шт.
16 шт.
Вартість робочої сили зменшується вдвічі (з 4 до 2 годин),
Зменшення вартості робочої сили викликає зростання додаткової вартості (з 4 до 6 годин).
Збільшується не тільки маса додаткової вартості (на 50%), але й її норма (зі 100 до 300%).
Зростає і речове втілення додаткової вартості (з 4 до 12 шт.).
Звідси видно, що, хоча зростання продуктивної сили суспільної праці не збільшило загальну масу вартості, що виробляється, воно проте виступило як чинник виробництва відносної додаткової вартості в тому значенні, що здешевило робочу силу.
Різновидом відносної додаткової вартості є надлишкова додаткова вартість, одержувана на окремих підприємствах у наслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці і скорочення на цій основі індивідуальної вартості нижче рівня суспільної вартості.
Надлишкова додаткова вартість – це різниця між суспільною й індивідуальною вартістю продукції. Оскільки ця різниця виникає лише на тих підприємствах, на яких рівень технічної оснащеності і продуктивності праці вище, ніж у середньому по галузі, погоня за надлишковою додатковою вартістю є важливим чинником, що стимулює науково-технічний прогрес і розвиток продуктивних сил. Варто підкреслити, що надлишкова додаткова вартість має тимчасовий характер і існує лише доти, поки всі підприємці галузі не впровадять на своїх підприємствах технічні нововведення.