10.4. Сучасні форми торгівлі. Товарні біржі

Торговий капітал функціонує за допомогою особливого виду людської діяльності – торгівлі.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою (на основі суспільного поділу праці) галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля.

Внутрішня торгівля – торгівля, яка здійснюється в національних межах країни. За стадіями руху товарів: Г–Т – купівля товарів капіталістами-торгівцями у промислових капіталістів і Т–Г' – продаж цих товарів безпосередньо споживачам, розрізняють оптову і роздрібну торгівлю.

Оптова торгівля – збут товарів великими партіями одними підприємцями іншим, здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торгівцями. Вона пов’язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості та сільському господарстві, формує замовлення виробництву і забезпечує постачання товарів у роздрібну торгівлю.

Особливістю оптової торгівлі є те, що вона пов’язана з великими масштаби торгових угод, товари продаються великими партіями. Це спеціалізована торгівля, оптовик продає якийсь один вид товару, наприклад: вугілля, залізо, хліб, м’ясо тощо.

При оптовій торгівлі продані товари, переходячи від одного підприємця до іншого, не залишають каналів обігу.

Важливим інститутом у сфері оптової торгівлі є товарні біржі.

Біржа – це оптовий ринок, на якому торгують не наявними товарами, а за зразками й стандартами, в яких фіксуються необхідні ознаки (якість, сортність). Об’єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними особливостями, а лише однорідні за своїми властивостями масові товари, такі як пшениця, вугілля, ліс, бавовна тощо.

Види бірж:

• відкрита біржа – ідеальний варіант, торгує реальним товаром, забезпечується вільний доступ до біржових операцій самих клієнтів-продавців і замовників-покупців;

• відкрита біржа змішаного типу – де поруч із самими продавцями і покупцями функціонує дві групи посередників: брокери і дилери, які здійснюють операції від свого імені за власний рахунок;

• біржа закритого типу – торгує реальними товаром, для неї характерними є дві основні ознаки: а) заборона на доступ покупців-продавців у біржове коло; б) наявність периферійних служб (спеціалізованої системи органів збору й добіржової обробки замовлень за межами головного приміщення біржі). Недорозвиненість цієї ознаки притаманна вітчизняним сучасним товарним біржам. Закон України „Про товарну біржу” передбачає, що біржові операції дозволяється здійснювати членам біржі або брокерам. А це вже біржа закритого типу.

Ми розглянули види товарних бірж, які проводять операції з наявним, реальним товаром. Це найпростіші біржові операції, які характерні для періодів становлення, формування нових бірж.

Ф’ючерсні біржі проводять операції на термін, об’єктом торгівлі на них виступають не товари, а контракти на їх поставку. На цих біржах купуються і продаються стандартизовані за кількістю, якістю, часом і місцем поставки товарів контракти; переважають угоди з метою хеджування (страхування ціни контрактного товару).

„Паперова” строкова товарна біржа – об’єктом купівлі-продажу виступає не реальний товар, а лише документ на нього, це стало можливим тому, що тепер стандартизуються самі контракти.

Розглянувши основні віхи в історії розвитку фірм, можна відзначити, що форма й механізм функціонування біржової торгівлі зазнали з моменту їх зародження суттєвих змін. Ці зміни зумовлені посиленням концентрації збуту, тенденціями до монополізації біржового ринку. В сучасних умовах на біржах розвинутих країн світу зріють нові серйозні зміни. Отже, процес удосконалення форм і методів біржової торгівлі продовжується. Українські товарні біржі знаходяться в стадії становлення. Тому на них переважають угоди на поставку реальних цінностей. Щоб перейти до торгівлі ф’ючерсними цінностями, необхідно створити певні передумови для таких операцій. Наші біржі знаходяться поки що на першому етапі, другий і третій етап – це їхнє майбутнє. Але необхідно зазначити, що роль і значення товарних бірж має тенденцію до зниження. Нині на них продається лише близько 200 видів товарів.

Важливим елементом оптової торгівлі є торгові доми. Торговий дім – це спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів або за свій рахунок. Відміна торгових домів від товарної біржі в тому, що на біржі торгують самі учасники, або за їх дорученням брокери. Тут торгову діяльність здійснює сама фірма. Сфера діяльності торгового дому може бути досить широкою. Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські приміщення, транспортні засоби, засоби зв’язку та інформаційні центри. Торгові доми створюються у формі акціонерних товариств. В Україні вони стали виникати на базі товарних бірж після прийняття Закону „Про товарну біржу”. Закон заборонив біржам займатися посередницькою діяльністю, більшість перших бірж саме на це були зорієнтовані. Щоб не порушувати закон, деякі біржі змінили свій статус на статус торгового дому.

Купівля-продаж товарів здійснюється також через аукціони.

Аукціони – це спеціально організовані періодично діючі у визначеному місці ринки. Товари переходять у власність покупця, який запропонував більш високу ціну.

Товарні біржі та аукціони є елементами інфраструктури ринку, без яких неможливе його нормальне функціонування.

Розвиток аукціонної торгівлі в Україні створює значну вигідність і для продавців, і для покупців. Ця форма торгівлі використовується, головним чином, в операціях з нерухомістю в процесі приватизації об’єктів державної власності. Але нині основна маса товарів реалізується через дилерські фірми або за раніше укладеними контрактами прямо зі складу підприємства.

Важливою формою торгівлі є роздрібна торгівля.

Роздрібна торгівля – це реалізація товарів і послуг безпосередньо споживачам. У результаті роздрібної торгівлі товари виходять із сфери обігу і надходять до сфери споживання.

Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається другий. А це означає, що умови, ефективність функціонування роздрібного торговельного підприємства визначають ефективність функціонування суспільного виробництва в цілому.

Роздрібна торгівля на ранніх стадіях розвитку капіталізму здійснювалась, головним чином, дрібними торговцями, потім стала укрупнюватись. Вона розвивається за такими напрямками: універсалізація, спеціалізація, змішана форма, коли в універсальних магазинах функціонують великі спеціалізовані відділи.

Роздрібна торгівля здійснюється через різноманітну систему магазинів, які класифікуються за багатьма ознаками. Це можуть бути: спеціалізовані магазини, універмаги, універсами, торговельні комплекси й роздрібні підприємства послуг, склади-магазини, посилочна торгівля, торгівля на замовлення, за поштою. Широкі масштаби придбала торгівля в кредит, електронна торгівля, що здійснюється через Інтернет та Інтернет-магазини. Це досить динамічна форма торгівлі в сучасних умовах.

Роздрібний торговець – основна фігура товарного ринку, де функціонують різні категорії торговців, однак, панівне становище посідає великий капітал.

Великі об’єднання капіталістів зосереджують у своїх руках переважну частину продажу товарів, відтискуючи з ринку дрібні та середні торгові фірми. Так, у Великобританії більш ніж половина роздрібного продажу продовольчих товарів припадає тільки на чотири торгові фірми.

Великі торгові об’єднання, що виникли в результаті концентрації та централізації торгового капіталу, проникають у сферу матеріального виробництва.

У США більшість фірм, які торгують продовольчими товарами, 15-20% товарів одержують на власних підприємствах. Поряд з цим активно розвивається і зворотний процес: проникнення компаній-виробників у сферу торгівлі. У США приблизно третину промислової продукції капіталісти збувають через власні оптові відділи.

У сучасних умовах реалізація товарів здійснюється спеціалізованими промисловими компаніями. Відбуваються якісні зміни у взаємозв’язках торговельного і промислового капіталів: торгівля з досить пасивного посередника між виробництвом і споживанням перетворюється в активну ланку, що значною мірою визначає їх розвиток.

Торговий капітал функціонує не тільки у внутрішній, а й у зовнішній торгівлі.

Зовнішня торгівля – торгівля даної країни, її господарських суб’єктів з другими країнами, базується на міжнародному поділі праці; виступає засобом економічних зв’язків між державами, які входять у світовий економічний простір; є ареною конкурентної боротьби за ринки збуту, джерела сировини і сфери застосування капіталу.

Зовнішня торгівля кожної країни включає експорт (вивіз) та імпорт (ввіз) товарів. Співвідношення між ними називається торговим балансом. Активний торговий баланс має місце, коли експорт товарів із країни перевищує імпорт товарів із-за кордону; це, однак, вдається не завжди і не всім країнам, а часто має місце дефіцит торговельного балансу. Пасивний торговий баланс буває у країні тоді, коли ввіз (імпорт) перевищує вивіз (експорт). Потоки експорту та імпорту можна розглядати як у натурально-речовому так і вартісному аспектах. У натурально-речовинному аспекті велике значення має структура експорту, наприклад, перевага в експортному потоці сировинної продукції, або наукомісткої.

Який баланс має держава, активний чи пасивний, залежить від конкурентоспроможності її товарів та положення на світовому ринку.

Держави проводять певну політику в області зовнішньої торгівлі, або ускладнюють бар’єри іноземним товарам на свій ринок, або дозволяють їх вільний притік до країни. Крім торговельного балансу існує платіжний баланс – співвідношення фактичних платежів, здійснених даною країною іноземним державам, і надходжень, отриманих нею із-за кордону. Платіжний баланс включає в себе торговельний баланс, а також зобов’язання країн по позиках, кредитах та інших зовнішніх зв’язках – туризму, культурних, спортивних, дипломатичних тощо.

Особливістю світового ринку є те, що суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав та їх груп. Історично склались два протилежних види такої політики: протекціонізм і фритредерство (вільна торгівля).

Протекціонізм – це політика обмеження імпорту товарів, які вітчизняна економіка спроможна виробляти. Вона проводиться з метою захисту національної економіки, стимулює розвиток вітчизняного виробництва. Інструменти політики протекціонізму поділяються на тарифні та нетарифні. Тарифні заходи пов’язані з митними зборами, а нетарифні – з ліцензуванням і квотуванням експортно-імпортної діяльності.

Фритредерство (вільна торгівля) – це зовнішньоторговельна політика, яка не обмежується жодними протекціоністськими бар’єрами; політика відкритих дверей з метою залучення іноземних товарів та інвесторів на внутрішній ринок даної країни. За її проведення держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю і дозволяє їй розвиватися під впливом попиту та пропозиції на світових ринках.

Сучасні процеси глобалізації стимулюють розвиток різноманітних форм міжнародної торгівлі та організацій, які діють з метою прийняття однотипних правил і торгово-економічних відносин. Особливу роль у міжнародній торгівлі відіграють світова організація торгівлі (СОТ), до норм і правил якої приєдналася Україна в 2008 р., та Міжнародна торговельна палата (МТП), яка об’єднує національні організації ділових кіл і Торгові палати. Традиційно вважалося, що найбільшою мірою інтересам країни відповідає політика вільної торгівлі, яка базується на принципі порівняльних переваг, сприяє економічному розвитку і світовій економіці в цілому, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, що пропонуються споживачам.

Основною ж тенденцією розвитку світової торгівлі на сучасному етапі є її лібералізація. Значно зменшено рівень митних тарифів, скасовано чимало обмежень, квот тощо. Одночасно зростають протекціоністські тенденції на рівні економічних угруповань, торговельно-економічних блоків.