16.5. Вивіз капіталу. Міжнародна міграція капіталу, її можливість і необхідність

Панування монополій і фінансового капіталу детермінувало становлення ще однієї економічної ознаки монополістичної стадії – вивозу капіталу. Вивіз капіталу відбувався і раніше, у домонополістичну епоху, але тоді переважав вивіз товарів, а вивіз капіталу відігравав другорядну роль. З переходом до монополістичної стадії становище докорінно змінюється і вивіз капіталу виходить на передній план. Що ж таке вивіз капіталу, чим він відрізняється від вивозу товарів? У натуральному речовому відношенні між вивозом капіталу і вивозом товарів у багатьох випадках важко знайти різницю. Але вони суттєво відрізняються як вираження різних економічних відносин. Вивіз товарів означає, що додаткова вартість, носієм якої є експортовані товари, створена найманою працею працівників даної країни. Тому, незалежно від того, де і ким споживається цей товар, відносини між найманою працею і капіталом характеризують внутрішні відносини даної країни. Інша справа – вивіз капіталу. Власники цього капіталу привласнюють додаткову вартість, створену робітниками тих країн, куди капітал вивозиться. Таким чином, експорт товарів і експорт капіталу виражають різні виробничі відносини.

Наприкінці XIX початку XX століть монополістичний фінансовий капітал переріс національні кордони розвинутих капіталістичних країн і став поширювати свій вплив на інші регіони світу. Склалася міжнародна мережа залежностей і зв'язків фінансового капіталу. Шляхи і засоби, за допомогою яких фінансовий капітал проникає з одних країн в інші, підкорює собі економічно слаборозвинені країни, робить об'єктом своєї діяльності ресурси і значну частину населення світу, насамперед, характеризуються вивозом капіталу. Необхідність вивозу капіталу зумовлена утворенням відносного «надлишку» капіталу у високорозвинених країнах, що шукає прибуткового застосування. В умовах панування монополій і фінансової олігархії великі капіталісти, одержуючи найвищі прибутки, накопичують величезні маси грошового капіталу. Разом з тим, розвиток монополій утрудняє прибуткове використання нових капіталів усередині своїх країн. Захопивши цілі галузі промисловості, монополії, щоб уникнути загострення конкурентної боротьби і зменшення прибутку, перешкоджають проникненню туди інших капіталів. Найчастіше вони стримують навіть вкладення власних капіталів у виробництво, оскільки збільшення випуску товарів може викликати проблеми їх збуту, зниження цін на них і відповідне скорочення прибутків.

Таким чином, розвиток монополій призвів до утворення в країнах розвинутої ринкової економіки відносного «надлишку» грошового капіталу і необхідність його вивозу. Цей капітал «надлишковий» не взагалі, не тому, що всі потреби членів суспільства вже сповна задоволені й інших потреб більш не виникає, він «надлишковий» лише відносно, тобто з погляду обмежених можливостей його досить прибуткового для монополій розміщення у своїй країні.

Поряд з необхідністю вивозу капіталу, внаслідок утворення відносного його «надлишку», виникла і можливість його експорту. До початку XX століття вже всі країни ввійшли в систему світового капіталізму. Були прокладені чи прокладалися основні залізничні магістралі, автомобільні дороги, що дозволило швидше підвозити сировину, матеріали, паливо, готову продукцію до портів і транспортних вузлів. Стали можливі і рентабельні перевезення масових вантажів на далекі відстані.

Вивіз капіталу набув особливо важливого значення, став типовим явищем, одним з найважливіших економічних ознак нової економічної стадії розвитку. І хоча він переважає над вивозом товарів, але не витісняє і не сповільнює вивозу товару, а існує поруч з ним. Міжнародна торгівля, як і інші економічні зв'язки, росте швидкими темпами.

З розвитком капіталізму експорт капіталу все більш стає функцією монополістичний об'єднань. Наприклад, понад 90% усіх закордонних інвестицій США здійснюють 500 найбільших компаній. Основна економічна мета вивозу приватного капіталу – привласнення монопольного надприбутку. Вивіз капіталу стримує тенденцію норми прибутку до зниження всередині країн-експортерів капіталу. До того ж експортований капітал приносить за кордоном більш високий прибуток за рахунок використання ресурсів і робочої сили інших країн. Особливо вигідний вивіз капіталу в економічно залежні країни.

Вивіз капіталу здійснюється в двох основних формах – підприємницькій і позичковій. Експортер капіталу може виступати за кордоном підприємцем, що вкладає свій капітал у промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, кредитні й інші підприємства. В усіх випадках, коли він є власником підприємств за кордоном і безпосередньо використовує ресурси і робочу силу інших країн, його експортований капітал виступає в підприємницькій формі і приносить підприємницький прибуток.

Вивіз капіталу в підприємницькій формі здійснюється шляхом створення компаніями своїх підприємств за кордоном, організації дочірніх підприємств, спеціальних підприємств за участю іноземного і національного капіталу.

Існують два різновиди вивозу підприємницького капіталу – прямі та портфельні інвестиції. Прямими називаються інвестиції, що забезпечують контроль над закордонними підприємствами, портфельними – інвестиції, у результаті яких підприємства залишаючись формально юридично самостійними, фактично стають залежними через контрольні пакети акцій.

Експортер капіталу може і не виступати в закордонній країні в ролі функціонуючого підприємця. Найчастіше він лише позичає свій капітал іноземним підприємцям або урядам інших країн. У цьому випадку його вивіз здійснюється в позичковій формі. Позичковий капітал експортується у вигляді позик, за допомогою кредитування, вкладень на поточні рахунки в іноземні банки. Капітал, вивезений у позичковій формі, приносить відсоток. Однак, не можна відносити всі вкладення на поточні рахунки в банки інших держав до вивозу капіталу. Справа в тому, що в нинішній час поширене таке явище, як «витік» капіталів. Переміщення капіталів з однієї країни в іншу, що викликане не господарськими цілями і навіть не прагненням одержати надприбуток, а завданням зберегти сам капітал, якому загрожують економічні та політичні потрясіння або інші небезпеки в політико-економічному сенсі, не являє собою вивіз капіталу, а є актом підприємців зберегти свої заощадження.

Нерідко внески підприємців країн, що розвиваються, у банки високорозвинених держав не є формою експорту капіталу в ці країни. Наприклад, слаборозвинена країна, одержуючи позику у високорозвиненої держави, нерідко витрачає в ній же значну частину цих коштів на купівлю необхідних товарів. Це може бути й умовою позики. Тому вона розміщує отриману суму на свій рахунок саме в банку країни-кредитора, щоб потім оплачувати свої покупки в цій країні. Ясно, що такі внески в банки розвинутих держав не є вивозом капіталу зі слаборозвинених країн.

Суттєве значення мають форми вивозу капіталу. Наприклад, для країни, що ввозить капітал, зовсім не байдуже, чи виникне в цій країні власність іноземних компаній, чи експортований капітал буде передано у розпорядження держави або місцевих підприємців. У першому випадку, країна-імпортер капіталу платить підприємницький прибуток, а напрямок укладення капіталу, як правило, визначають іноземні фірми відповідно до своїх інтересів. У іншому випадку, країна-імпортер капіталу платить позичковий відсоток, а напрямок інвестицій визначає сама всередині країни.

Маса капіталу, що функціонує за кордоном, може збільшуватися не тільки за рахунок зростання його вивозу, але і внаслідок реінвестицій, тобто капіталізації частини додаткової вартості, отриманої в країні розміщення капіталу.

До факторів, що сприяють вивозу капіталу в розвинуті країни, відносяться:

1) Національні розходження в середній нормі прибутку. Держави з більш високою органічною будовою капіталу можуть прибутково розміщувати свій капітал в інших країнах, де органічна будова капіталу нижча, і, отже, за всіх інших рівних умов, норма прибутку вища.

2) Нерівномірність розвитку продуктивних сил. В умовах нерівномірності науково-технічного прогресу в різних країнах, фірма, що має перевагу в рівні техніки, технології й організації виробництва, може вигідно вкладати свої капітали в інших розвинутих країнах.

3) Переваги, надані національному виробництву. Важливим стимулом щодо переміщення американських капіталів в Англію служила так звана система імперських преференцій, тобто митних знижок та інших пільг при ввозі товарів з однієї країни Британської співдружності в іншу. Продукція американських підприємств, розташованих в Англії, розглядалася як товари англійського виробництва.

Оскільки фірми, проникаючи на ринки інших країн, наштовхуються на високі митні бар'єри, їм нерідко вигідніше створювати власні підприємства в країнах, що мають місткий внутрішній ринок, ніж нести витрати на транспортування товарів, сплату митних тарифів тощо. Нині стимулом до вивозу американських капіталів у країни ЄС (Європейського союзу) слугує та обставина, що створені там на американські капітали підприємства користуються привілеями безмитного ввозу товарів у межах країн Європейського союзу.

Які ж наслідки вивозу капіталу? Вивіз капіталу обумовлює виникнення нових важливих економічних відносин. Певні економічні відносини складаються між державами, що експортують капітал, і слаборозвиненими країнами, які є полем його застосування; а також між самими високорозвиненими державами, які взаємно вивозять і ввозять капітал.

По-перше, вивіз капіталу значно розширив сферу застосування капіталу великих компаній і провідних капіталістичних держав. Мільйони робітників країн, що розвиваються, стали найманими робітниками іноземних фірм. Процес розвитку капіталізму в цих країнах має суттєву особливість: він росте там не тільки за рахунок нагромадження вітчизняного капіталу, але й у результаті інвестування його іноземними фірмами.

По-друге, й у інших країнах, що розвиваються, склався і розростається компрадорський капітал, що поєднується з іноземним і стає його посередником і провідником в економіку цих країн.

По-третє, вивіз капіталу посилив залежність слаборозвинених та інших країн від головних капіталістичних держав, тобто є знаряддям їх економічного і фінансового підпорядкування.

По-четверте, вивіз капіталу розширив джерела і збільшив обсяг прибутків, створюваних трудящими на заводах, фабриках і плантаціях, що належать іноземним компаніям. Крім цього, із слаборозвинених і залежних країн йде приплив доходів у вигляді всякого роду зборів, податків, відсотків по позиках і кредитах на користь розвинених держав.

По-п'яте, вивіз капіталу допомагає «проштовхувати» на зовнішні ринки товари підприємців і фірм країн-експортерів капіталу. При вивозі капіталу в підприємницькій формі й організації іноземних підприємств устаткування, як правило, вивозиться з країни-експортера капіталу. При вивозі позичкового капіталу надання позик нерідко обумовлюється зобов'язанням закупівлі товарів у кредит у країни-кредитора, а також пільговими умовами збуту її товарів.

Вивіз капіталу відіграє і позитивну роль, сприяючи економічному розвитку відсталих країн, створенню там осередків промисловості, розробці корисних копалин, будівництву міст, транспортних шляхів, підготовці національних кадрів тощо.

Але розвиток цей, як правило, йде однобоко. У результаті утворюються країни-монокультури, поглиблюється прірва в рівнях розвитку порівняно з ведучими державами, які нав'язують цим країнам політичні умови, ставлять їх не тільки в економічну, але й у політичну залежність.

Деякі негативні наслідки має вивіз капіталу і на країну, яка експортує його, тому що відволікає значні ресурси продуктивного застосування всередині країни, розвитку її відстаючих районів, допомоги незаможним, боротьби з бідністю, безробіттям, поліпшення екологічних умов тощо.

Після Другої світової війни виникли нові явища у вивозі капіталу. Різко зросли його масштаби (частки інвестицій США за кордоном виросли за 1950-1985 роки в 40 разів – з 19 до 785 млрд. дол.); змінилися напрямки експорту (зараз у країнах, що розвиваються, розміщено лише 35% усіх закордонних інвестицій, а переважна їх частина мігрує у розвинуті капіталістичні країни); відбулися зрушення в співвідношенні сил держав-експортерів (якщо ще в 1975 році Японія, Велика Британія і ФРН значно відставали від США по обсягу закордонних активів, то в 1985 році вони уже випередили США за цим показником, причому США стали і головним імпортером капіталу (розмір щорічних іноземних інвестицій у США вдвічі перевищує розмір експортованого капіталу США). Збільшилася частка капіталу, що вивозиться з одних промислово розвинутих країн в інші. Значну роль став грати експорт капіталу у формі державних позик і кредитів міжнародних фінансових організацій.

Вивіз капіталу призвів до зміни взаємин і поглибленню протиріч між провідними державами, а також між самими монополіями. Йде гостра боротьба за найбільш вигідні ринки і сфери експорту капіталу, за панування в економіці тих чи інших країн і регіонів світу.

На початку XX століття основним експортером капіталу була Англія. Вона одержувала велику частину доходів від експлуатації країн шляхом вивозу капіталу. Після Другої світової війни провідні позиції в експорті капіталу перейшли до США. Наприкінці 60-х років США мали приблизно 2/3 чистих надходжень доходів від експорту капіталу. Але через 10-15 років на передній план висунулися Японія, Німеччина й інші країни, відтискаючи США.

Як свідчать статистичні звіти та прогнози дослідників, незважаючи на лідерство розвинутих країн у процесі вивозу капіталу, країни, що розвиваються поліпшують свої позиції як отримувачі прямих іноземних інвестицій.

Таблиця 16.1