16.3. Панування монополій як нова стадія усуспільнення виробництва. Форми монополій. Монополя і конкуренція

Капіталістична монополія – це угода найбільших підприємств, які займають пануючі позиції у виробництві та збуті певних товарів, заради отримання монопольно високого прибутку. Сутність монополії може бути охарактеризована трьома головними моментами:

1. концентрацією у її руках значної частки виробництва, що забезпечує пануюче положення в одній чи декількох галузях господарства;

2. можливістю в деяких межах диктувати ринкові ціни;

3. привласненням монопольно високого прибутку, як економічної реалізації свого панування.

Монополії виросли на основі високого рівня концентрації капіталу та виробництва і зосередили у своїх руках значну частину випуску й реалізації продукції. У сучасних умовах у США 500 великих фірм виробляють приблизно 80% усієї промислової продукції.

Еволюція монополії проявляється в різних формах, розвиток яких здійснюється шляхом їх ускладнення, від монополізації сфери обігу до панування в сфері виробництва. Це віддзеркалює поступове розширення і поглиблення монополістичних відносин.

Спочатку монополії виникають у вигляді короткотермінових угод, які у різних країнах називалися конвенціями, пулами, рингами, корнерами. Ці угоди стосувалися, головним чином, узгоджень щодо продажних цін на певні товари. Вони, як правило, були нетривалі та при зміні господарської кон'юнктури швидко розпадалися. Згодом з'являються більш складні та розгалужені монополістичні об'єднання у формах картелів, синдикатів, трестів, концернів, конгломератів, які й сьогодні займають панівне положення в економіці капіталістичних країн.

Картель – це галузеве об'єднання підприємств, які зберігають виробничу і комерційну самостійність, що регламентує, головним чином, умови збуту товарів. Угоди в картелях охоплюють, насамперед, ціни продукції, ринки сировини і збуту, визначення розмірів (квот) виробництва. Спочатку картелі поширились, головним чином у Німеччині.

У синдикаті підприємства-учасники втрачають уже свою комерційну самостійність (закупівлі і, особливо, збут продукції здійснюється спільно правлінням синдикату). Але вони ще зберігають виробничу незалежність. Синдикати функціонували, головним чином, у Франції. Відзначимо, що ця форма монополістичних об'єднань була поширена також і в дореволюційній Росії й Україні. Тут особливо виділилися синдикати «Продвугілля» (але правління його знаходилося не в Донбасі, а в Парижі, оскільки переважав франко-бельгійський капітал); «Продвагон»; синдикат «Продамет», що об'єднав і монополізував 4/5 усього виробництва металургійної промисловості; синдикат «Мідь», що розпоряджався збутом 90% продукції міді; «Ропт» – Російське суспільство пароплавства і торгівлі – з центром в Одесі. В галузі торгівлі продовольчими товарами негативно зарекомендував себе синдикат «Продцукор», який збував високоякісний російський і український цукор за такими низькими цінами, що, наприклад, в Англії ним відгодовували свиней. На початку 1909 року в Росії було 140 монополістичних об'єднань, що діяли в 45 галузях промисловості.

Більш високою формою монополістичного об'єднання є трест. Підприємства, що входять у трест, втрачають свою не тільки комерційну, але й виробничу самостійність її повністю підлеглі єдиному керівництву. Самостійні підприємства стають ланками, відділеннями, філіями тресту. Найбільше поширеною ця форма була у США, котрі називали «країною трестів».

Концерн – міжгалузеве об'єднання підприємств, пов'язаних економічно, які знаходяться під єдиним фінансовим контролем (головним чином через скупку акцій). Він, як правило, охоплює підприємства багатьох галузей промисловості, будівництва, транспорту, включає торгові підприємства і фінансово-кредитні організації. До складу концерну часто входять не тільки окремі фірми, але й цілі корпорації.

Конгломерат – об'єднання підприємств різних галузей господарства, найчастіше навіть не пов'язаних економічно, які не мають одне з одним функціональних зв'язків, але знаходяться під єдиним фінансовим контролем. На чолі конгломератів, як і концернів, зазвичай стоять великі банки.

Сучасні капіталістичні монополії являють собою могутню економічну силу. Наприклад, в автомобільній промисловості США панують 3 монополістичні гіганти: «Дженерал Моторе», «Форд» і «Крайслер». «Дженерал Моторс», що виник у 1916 році, як скромне автопідприємство, тепер став найбільшою військово-промисловою монополією, що випускає автомобілі, танки, ракети. У металургії США провідні позиції займає «Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн», у нафтовій промисловості – фірма «Екссон» (що утворилася з колишнього нафтового тресту «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі»), в електротехнічній промисловості – «Дженерал Електрик», «Вестінгауз Електрик», у хімічній – фірма «Дюпон де Немур» тощо.

Аналогічне положення і в інших капіталістичних країнах. Найбільші військово-промислові монополії відіграють провідну роль в економіці Англії. У Німеччині у 3-х фірм-монополістів сконцентровано 60% виробництва хімічної промисловості, З концерни в електротехнічній промисловості та 5 у металургії контролюють 3/4 продукції цих галузей. В даний час у ряді високорозвинених країн переважною формою монополістичних об'єднань стали багатогалузеві концерни, до складу яких входять банки, десятки і навіть сотні підприємств, що відносяться не тільки до різних сфер економіки, але й розташовані в багатьох країнах світу. Так, японські концерни "Міцубісі", «Міцуї», «Тойота» й інші поєднують не тільки багато підприємств різних галузей промисловості (від машинобудування, автомобіле- і суднобудування до парфумерії), але і мають свій морський флот, будівельні організації, торгові підприємства тощо.

Сформований в умовах вільної конкуренції механізм утворення середнього прибутку і тенденції норми прибутку до зниження, істотно модифікується в умовах монополістичної стадії. Своє панування монополія економічно реалізує в монопольній ціні та монопольному прибутку.

Монополістичне об'єднання – це не просто велике підприємство, що характеризується величезними обсягами виробництва і капіталу. Це вже якісно новий суб'єкт господарювання, з істотно іншими, ніж у малих і середніх виробників, можливостями як виробництва додаткової вартості, так і її перерозподілу через ринковий механізм на свою користь.

Зосередження в руках монополій величезної економічної сили дозволяє їм диктувати ринкові ціни на свою продукцію. Ціна, встановлена монополією одноосібно або найчастіше в змові з іншими трестами і концернами, називається монопольною ціною. Умовою її виникнення є пануюче положення монополії на ринку, будь вона продавцем чи покупцем товарів. Межею монопольно високої ціни є величина платоспроможного попиту. Якщо великі компанії встановлять ціну на занадто високому рівні, то обсяг продажу може значно скоротитися і величина прибутку не тільки не зросте, а й зменшиться.

Контроль монополій над цінами здійснюється не тільки на ринку товарів, що продаються, але й товарів, що купуються ними, особливо у дрібних і середніх виробників, як правило, немонополізованих. Ціни, за якими їх продукція закуповується, зазвичай, бувають монопольно низькими. Але й у таких цін є економічна межа: вони не можуть тривалий час бути нижче рівня, що забезпечує відтворення капіталу основної маси цих дрібних виробників, які є постачальниками для найбільших корпорацій.

Іншим стає і характер залежності між рівнем цін і величиною витрат виробництва. Зменшення останніх уже не призводить, як правило, до автоматичного зниження цін на монополізованих ринках. У той же час зростання витрат найчастіше використовується монополіями для нав'язування споживачам більш високих цін, тобто перекладання на плечі споживачів зростаючих витрат підприємців.

Панування багатогалузевих концернів полегшує їм переміщення капіталу з галузі в галузь і в той же час дозволяє встановлювати бар'єри для проникнення в сферу їх діяльності інших монополій і особливо менших капіталів. Тим самим утруднюється переливання капіталів, вирівнювання галузевих норм прибутку. Втручання монополій у внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренцію дозволяє їм отримати монопольний прибуток. Його привласнення забезпечується монополізацією виробництва і пов'язаними з нею перевагами в технічній оснащеності та масштабах виробництва, застосування високих технологій, передового досвіду, кращих методів організації праці, виробництва і управління в дусі сучасного менеджменту, впровадженні нових видів виробів, більш низькому рівні матеріальних і трудових витрат на одиницю продукції. Закріплюється також можливість отримання додаткового прибутку (надлишкової додаткової вартості).

Переваги монополістичного капіталу у виробництві підкріплюються і монополізацією сфери обігу. Забезпечуючи собі більш вигідні умови збуту продукції і закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів у дрібних і середніх фірм, отримуючи у банків дешеві кредити під низький відсоток, трести і концерни в тій чи іншій мірі перерозподіляють на свою користь і додаткову вартість, що створюється в немонополізованих підприємствах. Великим джерелом монопольних надприбутків є також експлуатація дешевої робочої сили країн, що розвиваються. Додатковим джерелом може виявитися і зовнішня торгівля, особливо нееквівалентний обмін з економічно залежними державами і господарюючими суб'єктами.

Можливість отримання монопольного прибутку існує тільки для великого монополістичного капіталу. На відміну від минулої, домонополістичної епохи з її принципом «рівний прибуток на рівний капітал», що віддзеркалював тодішнє буржуазне тлумачення соціальної справедливості, панування монополістів докорінно змінює ситуацію, створює ієрархічну нерівність норм прибутків. Мета монополій – монопольно високий прибуток. Так, в обробній промисловості США за період 1958-1982 років частка прибутку в ціні продукції компаній з активами понад 1 млрд. дол. була в 2,2 раза вища, ніж у компаній з активами менш 5 млн. дол. і в 1,3 раза вище за середні показники по всій галузі.

Однією з найбільш важливих характеристик норми монопольного прибутку є її відносно стійкий характер, хоч вона і залежить від значних коливань, пов'язаних з циклічним розвитком ринкового господарства, економічними спадами і кризами.

Зі сказаного вище, може скластися враження, що в умовах монополістичної стадії капіталізму, монополії є єдиною формою господарської діяльності, а немонополізована сфера і дрібне товарне виробництво припинили своє існування. Однак, таке уявлення є помилковим. Як і в умовах домонополістичної стадії, так і при пануванні монополій, «чистого капіталізму» не було і не існує. У монополістичну епоху поряд з великими об'єднаннями, що «задають тон», існує безліч немонополізованих підприємств, особливо середніх і дрібних. Дрібний бізнес відіграє певну роль в економічному житті розвинутих країн у тому сенсі, що він дає роботу значній частині населення цих країн (іноді більше половини). При цьому важливу роль відіграють середні та дрібні підприємства, що функціонують поряд з монополістичними гігантами у ряді галузей, особливо легкій, харчовій промисловості, індустрії будматеріалів, сфери послуг, що складають чималу силу.

При вивченні характерних рис домонополістичного капіталізму ми відзначали, що адекватним цій стадії розвитку капіталізму механізмом функціонування є вільна (досконала) конкуренція. Як відомо, капіталістичне господарство не може вмонтуватися в систему суспільних відносин, не вступаючи в напружену конкурентну боротьбу з іншими виробниками. Але в домонополістичних умовах це була конкуренція приблизно рівних по економічній силі агентів ринку. Ніхто з них не володів якимись особливими перевагами перед іншими, а тому не міг диктувати свої умови і ціни. Саме така конкуренція й отримала назву вільної. Панування монополій усуває вільну конкуренцію, але воно не усуває конкуренцію взагалі. На зміну їй приходить монополістична, недосконала конкуренція.

Основні форми конкуренції в епоху монополістичного капіталізму:

а) конкуренція у середині монополістичних об'єднань між їх учасниками, змістом якої є боротьба за отримання більшої частки монопольного прибутку шляхом зосередження у своїх руках контрольного пакета акцій, володіння найбільш впливовими місцями в управлінні, суперництво за отримання тантьєм (тантьєма – фр. tantieme – винагорода, що виплачується у вигляді відсотка від прибутку керівникам акціонерних товариств, компаній), гонорарів тощо;

б) конкуренція між монополіями. Справа в тому, що в кожній галузі існує не одне, а декілька монополістичних об'єднань, що ведуть між собою боротьбу за ринки збуту, джерела сировини, сфери більш прибуткового розміщення капіталу, за пануючі позиції в даній галузі;

в) між монополіями і немонополізованими підприємствами (аутсайдерами) – об'єкти боротьби ті ж. Справа в тому, що не існує «чистого монополістичного капіталізму», а поруч з монополіями суттєву роль у кожній галузі відіграють і немонополізовані підприємства, деякі з яких мають значну економічну силу;

г) між самими немонополізованими підприємствами, що складають у ряді галузей більшість;

д) між самими дрібними товаровиробниками, які борються за найбільш вигідні замовлення, що приносять певний прибуток;

е) між монополіями різних країн, що функціонують в однорідних галузях господарства.

Таким чином, монополії не усувають конкуренцію, а видозмінюють її та пристосовують до своїх інтересів. Поєднання монополії з конкуренцією є характерною рисою монополістичного капіталізму.