3.2. Товар і його властивості: споживна вартість і вартість. Мінова вартість

Товаром називається продукт людської праці, призначений для обміну на ринку, для купівлі-продажу.

Для того, щоб бути товаром, продукт праці повинен мати властивості, що дозволяють йому задовольняти які-небудь людські потреби. Ця сукупність особливостей, властивих товару, називається споживною вартістю.

Які саме потреби задовольняються – суттєві або несуттєві, чи породжуються ці потреби «шлунком або фантазією», чи наноситься цим споживанням шкода людському організмові чи ні, – все це не має ніякого значення для визначення даної речі як споживної вартості.

Точно також не має значення і спосіб, яким річ задовольняє людську потребу: безпосередньо як предмет споживання або побічно, як знаряддя виробництва.

Споживні вартості існують у будь-якому суспільстві, вони утворюють речовинний зміст багатства, «яка б не була його суспільна форма». Однак властивості та способи, якими кожне благо може задовольняти людські потреби, надзвичайно різноманітні. Наприклад, дерево має споживну вартість як будівельний матеріал, і крім того, воно використовується для виробництва паперу, штучного шовку і т.д. Тобто ці різноманітні властивості розкриваються перед людиною поступово через розвиток людського суспільства, прогрес наукових знань.

Споживна вартість не залежить від кількості праці, затрачуваної на виробництво даної речі. Наприклад, зерно, вироблене із використанням трактора, втілює в собі значно менше праці, ніж зерно, вироблене за допомогою сохи. Однак від цього споживна вартість отриманого зерна не міняється. Річ стає споживною вартістю лише остільки, оскільки задовольняє ту чи іншу потребу споживача. Споживна вартість реалізує себе лише в процесі споживання. Отже, споживна вартість виявляється лише у відношенні людини до речі, вона виражає відношення людини до речі, але не виражає ніякого суспільного виробничого відношення. От чому споживні вартості самі по собі не є предметом вивчення політичної економії. Вони «становлять предмет окремої дисципліни – товарознавства».

Отже, ми з'ясували, що всякий продукт праці, щоб стати товаром, повинен мати споживну вартість. Однак, продукт праці може мати споживну вартість і, разом з тим, не бути товаром. Наприклад, кравець зшив костюм для себе, він створив продукт, що має корисність, але не створив продукту для продажу, для обміну. Тому споживна вартість товару повинна бути суспільною споживною вартістю. Суспільна споживна вартість продукту праці – властивість необхідна, але ще не достатня для перетворення його на товар. Для того, щоб стати товаром, продукт праці, що має суспільну споживну вартість, повинен надходити у споживання через обмін. Таким чином, товар повинен мати не тільки суспільну споживну вартість, але і здатність обмінюватися на інші продукти праці. Ця здатність товару утворює його мінову вартість. Мінову вартість товару можна уявити як кількісне відношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого роду. Наприклад, 1 фунт чаю обмінюється на 16 кг. пшениці або 1 пара чобіт обмінюється на 1 ц. солі, або 20 аршинів полотна обмінюються на 1 сюртук.

У загальному вигляді мінова вартість може бути записана так:

X товару А = Y товару В

Але відразу виникає питання: що лежить в основі цієї кількісної пропорції? Чому X товару А прирівнюється до Y товару В, що лежить в основі цієї рівності?

Очевидно, що основу мінової вартості не може складати споживна вартість. Як споживні вартості товари А и В відрізняються одна від одної. Але, якщо абстрагуватися від корисних властивостей речі, то всі товари постануть перед нами як згустки людської праці, тобто як перший крок у нашому дослідженні (але ще не остаточний). Можна сказати, що в основі рівності двох обмінюваних товарів лежать витрати праці товаровиробників, а суспільно необхідна праця, втілена в товарах, і утворить їхню вартість, яка проявляється через мінову вартість. Товари мають вартість не потому, що вони обмінюються, а навпаки, вони обмінюються тому, що мають вартість. Ця обставина, проте, не знімає проблему корисності товару, тому що коли річ не має корисності, то вона не буде мати і вартості.

Вартість і мінову вартість часто змішують: або ж мінову вартість зводять до вартості, або ж навпаки, вартість ототожнюють із міновою вартістю. Вартість і мінова вартість не одне і те ж, але це не різні, далекі одне від другого явища, вони дані в єдності у внутрішньому зв'язку: вартість може виявлятися лише через мінову вартість, а мінова вартість існує тільки як форма прояву вартості. Вартість – це сутність, мінова вартість є форма прояву цієї сутності.

Отже, щодо мінової вартості, як кількісного відношення, в якому один товар обмінюється на другий, ми розкрили її основу – вартість, утворену працею. Отже, всякий товар має двоїсту природу: він має не тільки споживну вартість, але і вартість.

Вартість і споживна вартість надані в товарі в єдності, у найтіснішому нерозривному зв'язку. Вони виступають як дві сторони, як два фактори того самого товару. Ця їхня найтісніша взаємозалежність полягає ось у чому. Не маючи споживної вартості, продукт не може стати товаром. Але, будучи тільки споживною вартістю, він також не стає товаром. Продукти стають товарами лише через свій двоїстий характер, лише через те, що вони одночасно і предмети споживання, і носії вартості. Споживна вартість є речовинним носієм вартості. Вартість не може існувати поза споживної вартості.

Таким чином, усякий товар, як ми встановили вище, являє собою єдність споживної вартості та вартості. Але ця єдність – суть єдність протилежностей. Це значить, що споживна вартість і вартість одночасно припускають одна одну й у той же самий час вилучають одна одну. Продукт може мати споживну вартість, тобто здатність задовольняти потребу, але перш ніж зможе реалізуватися ця сторона товару, повинна бути реалізована його вартість. Отже, споживна вартість і вартість виступають як єдність протилежностей.

Протилежність споживної вартості та вартості, інакше кажучи, внутрішнє протиріччя товару проходить за наступними лініями.

По-перше, споживна вартість виражає розходження товарів, а вартість – їхню якісну подібність, рівність, тотожність.

По-друге, споживна вартість товару залежить від його природних властивостей; як споживна вартість товар виступає у своїй натуральній формі. Навпаки, вартість ні в якому ступені не залежить від природних властивостей товару, ними не визначається. На пряму протилежність чуттєвій грубій відчутності товарних тіл, у вартість їх не входить жодного атома речовини природи. Ви можете обмацувати і розглядати кожний окремий товар, робити з ним що вам завгодно, він як вартість лишається невловимим.

По-третє, як споживна вартість, товар призначений для споживання, як вартість – не для безпосереднього споживання, а для обміну.

Що ж означає це внутрішнє протиріччя товару? Воно є, по суті, не що інше, як виражене в «товарній клітинці» протиріччя самого товарного господарства.

Справді, якщо споживна вартість товару є суспільна споживна вартість, вона призначена для задоволення потреб членів суспільства. Але доводиться вона до споживача не прямо, не безпосередньо, а побічно, через обмін, через реалізацію вартості. Отже, виробництво відірване від споживання, воно не обслуговує безпосередньо споживача. Тому між споживною вартістю і вартістю, між виробництвом і споживанням завжди можлива невідповідність: споживні вартості можуть бути вироблені не в тій кількості, в якій вони вимагаються; або може бути вироблена необхідна кількість споживних вартостей, але за такою вартістю, за якою вони не зможуть бути реалізовані. Це протиріччя знаходить своє вираження в періоди економічних криз, коли величезні маси товарів, тобто споживних вартостей, не знаходять своєї реалізації, оскільки не може бути реалізована їхня вартість, що пов'язано з низькою купівельною спроможністю населення. Таким чином, внутрішнє протиріччя товару є суспільне протиріччя, тобто вираження внутрішнього протиріччя самого товарного виробництва.

Ми встановили, що товар являє собою єдність споживчої вартості і вартості. Але чим же обумовлюється, звідки виникає ця двоїстість?