10.2. Торговий прибуток та механізм його утворення

З’ясувавши економічну природу торгового капіталу в умовах капіталізму, розкриємо сутність, джерела торгового прибутку і механізм його привласнення торговими капіталістами.

Торговий капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з різних частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю товару, й капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Ця частина капіталу називається витратами обігу.

Основу й головну масу торгового капіталу складає капітал обігу. Тому розглянемо спочатку його заміщення й джерело прибутку.

Авансуючи капітал у грошовій формі в сферу обігу, торгові капіталісти прагнуть отримати прибуток. За грошовий капітал (Г) вони купують у промисловців товарний капітал (Т) і перетворюють його в грошовий капітал (Г').

Форма руху торгового капіталу (Г–Т–Г') відрізняється від кругообороту

Зв

промислового капіталу(Г – Т … В … Т' – Г') тим, що в ній відсутня

Рс

фаза виробництва.

Торговий капітал функціонує в двох формах – товарній і грошовій, проходить у своєму русі дві стадії – купівлю товарів Г–Т та продаж Т–Г´. Ці специфічні риси руху торгового капіталу створюють видимість його самостійності, незалежності від сфери виробництва, а також те, що джерело його зростання знаходиться в самій сфері обігу. Рух торгового капіталу охоплює дві стадії обігу. У сфері обігу відбувається лише зміна форми вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її утворення. В дійсності, в кругообігу торгового капіталу Г–Т–Г´ реалізується вартість і додаткова вартість утворена в процесі виробництва.

Торговий капітал є похідною і в цьому сенсі підлеглою формою промислового капіталу. Він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий.

Із цього слідує висновок, що та сфера, яку обслуговують торгові капіталісти, не може бути джерелом прибутку, в обігу відбуваються зміни не величини, а тільки форми вартості. Однак торговий капітал, як і всякий капітал, повинен приносити своєму власнику прибуток.

Виникає протиріччя. З одного боку, у сфері функціонування торгового капіталу не може бути створена додаткова вартість, а з іншого, – торговий капіталіст, як і всякий капіталіст, повинен отримувати прибуток на авансований ним капітал.

Розв’язується це протиріччя таким чином, що торговий капітал, не бере участі безпосередньо в створенні додаткової вартості, але бере участь в її розподілі.

Яка частина сукупної додаткової вартості, створена робочим класом дістанеться торговим капіталістам і чим визначається величина торгового прибутку?

Капітал, який самостійно функціонує в процесі обігу, повинен так же приносити середній річний прибуток, як і капітал, що функціонує у інших галузях виробництва.

Якщо на стадії аналізу середньої норми прибутку торговий капітал ще не існував (від нього тимчасово абстрагувались), то існував товарний і грошовий капітал як функціональні форми промислового капіталу. Середня норма прибутку з самого початку обчислюється відносно всього авансованого капіталу, а не тільки від тієї частини, яка зайнята у виробництві. З самого початку на капітал обігу припадає відповідна частка прибутку.

Отже, залишається тільки розкрити механізм, який притягує частину додаткової вартості торговому капіталу, коли він відокремлюється, і який вирівнює торговий прибуток з промисловим.

Це механізм міжгалузевої конкуренції, механізм переливу капіталів, в якому бере участь і торговий капітал.

Торговий прибуток не може бути ні чим іншим, як частиною додаткової вартості, якою промислові капіталісти “поступаються” торгівцям за реалізацію своїх товарів.

Торговий прибуток є особлива, перетворена форма додаткової вартості, її джерелом є неоплачена праця найманих робітників, зайнятих у сфері матеріального виробництва.

Необхідно з’ясувати, яким законом регулюється розмір торгового прибутку?

У капіталістичному виробництві на капітал, незалежно від того, куди він авансується, повинен бути отриманий прибуток не нижче середнього. Торговий прибуток створюється в процесі конкурентної боротьби і якщо норма прибутку в торгівлі буде нижча, ніж у промисловості, то частина торгового капіталу перейде із сфери обігу в сферу виробництва.

Отже, розподіл додаткової вартості між промисловими і торговими капіталістами здійснюється за законом середньої норми прибутку. А що являє собою механізм, котрий вирівнює торговий прибуток з промисловим? Це той самий механізм, при якому різні норми прибутку різних сфер виробництва зрівнюються в загальну середню норму прибутку.

Процес створення торгового прибутку проілюструємо таким прикладом.

Припустимо, що весь промисловий капітал, авансований протягом року, 720с + 180v = 900 млн. ф. ст., норма додаткової вартості m’ = 100%. Отже, вартість продукту – 720с + 180v + 180m = 1080 млн. ф.ст.

Якщо віднести всю масу додаткової вартості до суми авансованого промислового капіталу, то середня норма прибутку буде дорівнювати 20%: .

Але так як у створенні норми прибутку бере участь і торговий капітал, то суму додаткової вартості слід віднести до всього авансованого капіталу: промислового і торгового. Припустимо, що для реалізації товарів вартістю в 1080 млн. ф. ст. торгові капіталісти авансують капітал, рівний 100 млн. ф. ст.

У цьому випадку весь авансований протягом року капітал (промисловий + торговий) складає: 900 + 100 = 1000 млн. ф. ст.; середня норма прибутку буде дорівнювати 18%: .

Це середня норма прибутку одержана як у промисловості, так і в торгівлі.

Значить, маса прибутку, яка отримана промисловцями, буде дорівнювати не 180 млн. ф. ст., а 162 млн. ф. ст. (18% від 900 млн. ф. ст.). Прибуток торгових капіталістів складає 18 млн. ф. ст. (18% від 100 млн. ф. ст.). Звідси видно, що суспільна вартість виробництва складається із таких елементів: капіталістичні витрати виробництва + промисловий прибуток + торговий прибуток (720с + 180v + 162m, Р_пром. + 18 Р_торг.).

Капіталісти купують товари у промисловців за цінами нижче їх вартості, а продають їх за цінами, що в загальній сумі дорівнюють вартості. Це означає, що в суспільному масштабі дійсна ціна виробництва дорівнює вартості товару.

Ціна, за якою капіталіст-промисловець продає товар торгівцю (720с + 180v + 162m, Р_пром. = 1062 млн. ф. ст.) відшкодовує йому витрати виробництва і дозволяє отримати середній прибуток на авансований капітал. А торговий капіталіст продає товари споживачу за їх вартістю (дійсній ціні виробництва) – 1080 млн. ф. ст. (720с + 180v + 162m, Р_пром. + 18 Р_торг.), отримуючи середній прибуток 18 млн. ф. ст. на свій капітал обігу 100 млн. ф. ст.

Необхідно обмовитись, що ми тут поки що абстрагуємось від витрат обігу, які також необхідно враховувати. Про них мова піде нижче.

Створена в процесі виробництва додаткова вартість у сумі 180 млн. ф. ст. розподіляється між промисловцем та торговцем за законом середньої норми прибутку.

162 млн. ф. ст. привласнив промисловий підприємець

180 млн. ф. ст.

18 млн. ф. ст. привласнив торговий підприємець

Прибуток торгового капіталіста – це різниця між продажною ціною (1080 млн. ф. ст.) і покупною (1062 млн. ф. ст.).

Отже, відокремлення товарного капіталу в торговий припускає виникнення двох різних за своїм рівнем цін виробництва. Це відбувається тому, що ціна виробництва роздвоюється на ціну виробництва для промисловців, і дійсну ціну виробництва, яка включає і торговий прибуток (сума цін виробництва дорівнює вартості товарів). Їм відповідають і два різних види цін на один і той же товар – оптова і роздрібна ціни. Роздрібні ціни завжди вище оптових.

Ціна виробництва підлягає модифікації (отримує більш точне визначення). Вона дорівнює:

Ц = (С + V) + Р_{ср. пром.} + Р_{ср. торг.}

Законом, який визначає кількісні межі торгового прибутку, є закон середньої норми прибутку. Торговий прибуток це середній прибуток, усі перетворення, які відносяться до середнього прибутку, застосовані до торгового прибутку. Але торговий прибуток – форма додаткової вартості більш перетворена, більш фетишизована.

У формі торгового прибутку додаткова вартість виступає як результат сфери обігу, купівлі та продажу. Здається, що торговий капітал самостійно створює прибуток, купуючи дешевше і продаючи дорожче, отримує прибуток із обігу (звідси ілюзії меркантилістів, що джерелом прибутку є обіг).

Однак, таким джерелом може бути лише додаткова вартість, створена в процесі матеріального виробництва. Форма торгового прибутку ще більше маскує сутність капіталістичної експлуатації.

Як було з’ясовано вище, торгові підприємці авансують капітал не тільки на купівлю товарів у промисловців – капітал обігу, але й на організацію їх реалізації – витрати обігу, які розглянемо в наступному питанні.