2.3. Особливості рабовласницького суспільства

Рабовласницький спосіб виробництва виник наприкінці ІV – на початку ІІІ тис. до н. е. й існував до І ст.. н. е. та знаменував собою новий етап у розвитку продуктивних сил суспільства і товарно-грошових відносин. Це проявилося в подальшій спеціалізації виробництва, вдосконаленні знарядь і методів праці. Основними галузями виробництва були землеробство, скотарство та ремесло. У свою чергу в рамках цих галузей з'явився ряд підгалузей, наприклад, у землеробстві – садівництво, городництво, виноградарство, в ремеслі – ткацтво, ковальська і гончарна справа, борошномельне виробництво. З'явилися ковальський міх, ткацький верстат, гончарний круг та ін. Головною продуктивною силою виступала проста кооперація рабської праці.

Серйозні зміни відбулися в організаційних формах виробництва – поряд з дрібними господарствами виникли великі. Тривав процес суспільного поділу праці, який є основою розвитку товарного виробництва. На базі суспільного поділу праці та спеціалізації виробництва з'являлися, як уже сказано, нові види ремесел і нові галузі сільського господарства, що, в свою чергу, викликало необхідність обміну продукцією і розширювало його сферу.

Випадковий, епізодичний товарний обмін, яким він був у первісному суспільстві, при рабовласницькому ладі розвинувся в систему регулярної торгівлі. Саме в рабовласницькому суспільстві виникає таке поняття, як ринок (спочатку як місце, де здійснюються акти купівлі-продажу). Поруч з місцевою торгівлею, в якій брали участь товаровиробники даного міста, району або країни, формується й міжнародна торгівля. Досить активно міжнародну торгівлю вели такі рабовласницькі країни, як Єгипет, Китай, Вавилон, Греція, Рим.

З середовища товаровиробників почали виділятися особи, які взяли на себе посередництво в збуті. Так, ще в рабовласницькому суспільстві виникає купецький капітал. З появою класу купців, які займалися лише торгівлею, відбувся третій великий суспільний поділ праці.

Становлення товарного виробництва та товарного обігу в умовах рабовласництва викликало розвиток грошового обігу. Особливого значення набувають такі функції грошей, як засіб обігу, засіб платежу та світові гроші. Все це приводить до того, що поруч з товарно-грошовим капіталом з'являється грошово-торговий капітал, широко розвивається міняльна справа, зберігання грошей, посередництво в платежах. З'являється праобраз майбутнього банківського капіталу – капітал лихварський. Вперше за умов рабовласницького ладу виникає державна власність, розвивається банківська справа, при здійсненні банківських операцій використовуються чеки, преказні векселі. Але в той же час, як зазначалося вище, товарне виробництво та породжені ним купецький і лихварський капітали виступали лише придатками, обслуговували натуральне в своїй основі рабовласницьке виробництво. Тобто, товарне виробництво було лише придатком до натурального, носило підпорядкований, обмежений характер. І причиною того були особливості рабовласницького ладу: 1) відносно низький рівень розвитку суспільного поділу праці; 2) панування сільського господарства; 3) рабовласницька форма власності.

Проте, виробничі відносини рабовласницького суспільства, засновані на підневільній рабській праці обмежували можливості розвитку і вдосконалення продуктивних сил.

Поступово у надрах рабовласницького суспільства зароджувалися елементи нового, феодального способу виробництва. Виробничі відносини, засновані на рабстві, перетворилися на кайдани для вирослих продуктивних сил суспільства. Закон обов'язкової відповідності виробничих відносин характеру продуктивних сил вимагав заміни рабів працівниками, в деякій мірі зацікавленими в результатах своєї праці.