Засіб праці являє собою річ, об'єкт за допомогою якого люди впливають на природу.

Розрізняють механічні засоби праці або знаряддя праці – верстати, машини, механізми, автомати, сукупність яких можна образно представити як кісткову й мускульну систему виробництва. Саме знаряддя праці є найважливішим показником розвитку виробництва й самої робочої сили.

Економічні епохи відрізняються одна від одної не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці. Одночасно вони є і показниками тих суспільних відносин, за яких здійснюється праця.

Існують і такі засоби праці, які слугують сховищем предметів праці, наприклад, резервуари, трубопроводи, сукупність яких образно можна представити як судинну систему виробництва.

До засобів праці відносяться також виробничі будівлі, будинки й споруди, канали, залізні, шосейні дороги, лінії електропередач та ін.

Земля також є засобом праці, будучи простором, на якому здійснюється праця. У сільському господарстві, зокрема, у землеробстві, земля є носієм природних властивостей, використовуваних для вирощування тих або інших рослин. У цьому випадку земля функціонує як сила природи.

Предмет праці є об'єктом на який спрямовано працю, який видозмінюється в процесі праці. Матеріал, що піддається обробці, може бути як сировиною, що вперше вступає у виробничий процес, так і напівфабрикатом, що вже пройшов первинну обробку в попередньому процесі праці й у даному процесі піддається черговому етапу видозміни. Межа між засобами й предметами праці є досить рухливою. Наприклад, земля є предметом праці в період оранки й засобом праці в період дозрівання врожаю.

Зі сказаного видно, що в процесі праці людина своєю доцільною діяльністю надає речовині природи необхідні для свого існування форми.

Засоби виробництва й праця. У процесі праці засоби й предмети праці, розглянуті в їхній єдності, виступають як засоби виробництва, а праця являє собою продуктивне споживання засобів виробництва. Така праця називається продуктивною.

Без засобів виробництва процес праці не може здійснитися. Однак засоби виробництва на певному рівні їхнього розвитку, в умовах автоматизованого, роботизованого виробництва можуть функціонувати і без прямої участі людини.

Об'єктивним речовинним результатом праці є продукт праці. Таким результатом може бути добута руда, виплавлений метал, зроблені верстати, комп'ютери, літаки. Стосовно наступного трудового процесу, продукт попередньої праці може стати сировиною, тобто предметом праці. Наприклад, сталь, будучи продуктом у сталеварної промисловості, є предметом праці в машинобудуванні; борошно, будучи продуктом праці у борошномельної промисловості, є предметом праці в хлібобулочній промисловості і т.п. Продукт попередньої праці може стати засобом праці надалі у трудовому процесі. Наприклад, верстат, будучи продуктом праці у верстатобудуванні є знаряддям праці в тих галузях, для яких він зроблений і де він використовується.

Функція того або іншого предмета в процесі праці залежить від характеру потреби, що він задовольняє. Якщо продукт праці є одночасно передумовою здійснення наступного трудового процесу, то він реалізує свої корисні властивості саме у виробництві, задовольняє виробничі потреби людей як засіб виробництва. Якщо продукт праці служить для задоволення особистих потреб людей, то він реалізує свої корисні властивості в процесі особистого споживання, результатом якого є сама людина. У такому випадку мова йде про предмет споживання.

Продукт матеріального виробництва може мати форму як матеріально відчутної речі, так і форму енергії. Крім того, продуктом матеріального виробництва може бути переборена відстань. Такий продукт є у різних видів транспорту й зв'язку.

Від продуктів матеріального виробництва відрізняють продукти галузей нематеріального, зокрема, духовного виробництва, які теж мають речову форму. Це – картини, скульптури, рукописи книг і партитури музичних творів, створені в однині. Однак результати духовного виробництва можна розтиражувати у вигляді репродукцій картин і скульптур, безлічі екземплярів книг, нот, касет і дисків із записами різної інформації, кіноплівок художніх і документальних фільмів, дисків з комп'ютерними програмами й т.п. У цьому випадку копії є результатом матеріального виробництва.

Таким чином, стає зрозумілою ще одна важлива характеристика продукту матеріального виробництва – його відтворюваність. Зв'язано це з тим, що суспільство не може перестати споживати, а саме споживання є не однократним актом, але постійно повторюваним процесом.

Праця в матеріальному виробництві й у сфері послуг. З даного моменту виклад навчального матеріалу досяг етапу, на якому виявляється багатозначність слів, що вживаються для характеристики того або іншого економічного явища. Але це не відноситься до термінів. Мова науки складається з термінів. У них вкладається певний зміст. Щоб люди розуміли один одного, цей зміст повинен всіма сприйматися однаково. Саме тому і необхідно однозначно визначити зміст того або іншого терміну. Разом з тим, наукові терміни – це слова, кожне з яких в повсякденній мові може мати безліч значень, у тому числі й таких, які виходять за межі змісту, що вкладається в той або інший науковий термін. Пояснимо це на прикладі терміну «праця».

Як випливає з попереднього викладу, праця в матеріальному виробництві за допомогою перетворення речовини природи створює матеріальні блага, які відтворюються і які відмінні від самої людини. Від праці в сфері матеріального виробництва відрізняється діяльність у сфері послуг. Вона має іншу спрямованість. Головною її характеристикою є те, що корисний результат праці в сфері послуг не відокремлюється від самого процесу праці, тобто корисний ефект діяльності злитий з нею. Тому, хоча в мові й може використовуватися термін «праця», але категоріально це слово не підходить для віддзеркалення суті справи: «праця» у сфері послуг за своїми характерними рисами відрізняється від праці у сфері матеріального виробництва. Саме тому, знаючи це, доречніше використовувати термін діяльність, або, використовуючи слово праця, слід відрізняти його від праці у сфері матеріального виробництва.

Сфера послуг неоднорідна, у ній можна виділити такі частини.

По-перше, нематеріальне виробництво. До нього відноситься вже розглянуте духовне виробництво, заняття яке характеризується як творчість. Крім цього до нематеріального виробництва відносяться охорона здоров'я, освіта, культура. Особливість діяльності у цих галузях полягає в тому, що корисний ефект діяльності, невід’ємний від самого процесу її здійснення, спрямований не на речовину природи, а на саму людину.

По-друге, невиробнича сфера. Її діяльність пов'язана з певною організацією суспільства для відтворення самого суспільства як цілісної системи. До невиробничої сфери можна віднести діяльність організацій й установ державного управління, підтримки внутрішнього порядку й зовнішньої безпеки країни. Особливість діяльності у цих галузях полягає в тому, що корисний ефект діяльності, невід’ємний від самого процесу її здійснення, спрямований не на речовину природи або людину, а на саме суспільство.

У сфері послуг використовуються зовнішні умови здійснення діяльності, наприклад, медичні інструменти, устаткування навчальних закладів, музичні інструменти, спортивні снаряди, пожежні й міліцейські машини й т.п. Проте, їх не можна назвати засобами праці в точному значенні слова, аналогія тут чисто зовнішня. Всі матеріально-речовинні умови здійснення діяльності в сфері послуг не є засобами перетворення природи.

Виробництво як суспільний процес. Перетворюючи природу, люди діють спільно, певним чином організовано, тобто як суспільство. Тому й результати їхньої виробничої діяльності – продукти – теж мають суспільний характер. Покинувши процес виробництва, продукти обмінюються, їх розподіляють і лише потім споживають. Це означає, що не тільки в процесі виробництва складаються певні відносини між людьми, але ці відносини охоплюють також процеси обміну, розподілу, споживання.

Потреби, виробництво й споживання певним чином взаємозв'язані, співпідпорядковані.

Потреби являють собою внутрішні мотиви людської діяльності. Під потребами в політичній економії розуміють економічні потреби, тобто такі, які задовольняються за допомогою виробництва товарів, а саме продуктів і послуг.

Розрізняють виробничі потреби, тобто потреби в засобах виробництва, і невиробничі. Невиробничі, у свою чергу, складаються із двох груп потреб. По-перше, це потреби в предметах особистого споживання: продовольстві, одязі, житлі, охороні здоров'я, освіті, відпочинку й т.п. Вони називаються особистими потребами. По-друге, це потреби в нормальному функціонуванні суспільства: у забезпеченні й підтримці певного порядку у взаєминах членів суспільства, у забезпеченні безпеки країни, управління нею. Ці потреби називаються загальними суспільними потребами.

Залежно від ролі, яку відіграє задоволення потреб у відтворенні здатностей людини, виділяють фізичні потреби, пов'язані з відтворенням людини як живої істоти; інтелектуальні, пов'язані з відтворенням і розвитком творчих здатностей людини; соціальні, пов'язані з функціонуванням і розвитком людини як члена суспільства.

Використання зроблених продуктів з метою задоволення економічних потреб називається споживанням. Споживання буває виробничим (продуктивним) і невиробничим. Виробниче споживання являє собою по суті справи, процес виробництва: споживання засобів виробництва й робочої сили людини з метою створення продукту. Невиробниче споживання здійснюється поза процесом виробництва й представляє собою використання продукту на цілі, не пов'язані з виробництвом, у результаті чого зовнішній продукт знищується.

Невиробниче споживання, розглянуте з боку здійснюючих його людей (суб'єктів), поділяється на особисте (індивідуальне) споживання, у процесі якого задовольняються особисті (індивідуальні) потреби людей, і суспільне споживання, у процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби.

Відповідно до двох видів споживання виробництво поділяється на два підрозділи – виробництво засобів виробництва (I підрозділ) і виробництво предметів споживання (II підрозділ).

Взаємозв'язок виробництва, споживання й потреб. Між виробництвом, потребами й споживанням існує діалектичний взаємозв'язок. Розглянуті абстрактно, взагалі, потреби є передумовою виробництва. Воно виникає й розвивається заради задоволення потреб людей. У цьому сенсі, стосовно виробництва, потреби первинні, саме вони змушують виробляти. Однак, що саме буде вироблятися для задоволення тієї або іншої абстрактної потреби, якою мірою, яким чином, наскільки повно буде задоволена та або інша потреба, залежить від виробництва. Потреба, розглянута в самому загальному абстрактному виді, породжує виробництво конкретних продуктів, призначених для її задоволення. Так, наприклад, потреба в музиці може бути задоволена на основі створення окремими майстрами музичних інструментів. Але ця ж потреба може бути задоволена і на основі створення звукозаписної техніки та специфічних пристроїв, таких як грамофони, патефони, магнітофони, лазерні програвачі дисків і т.д. Отже, потреба, розглянута в найзагальнішому абстрактному вигляді, породжує виробництво конкретних продуктів, призначених для її задоволення. Виробництво цих конкретних продуктів, благ, корисних речей проходить у своєму розвитку ряд етапів: зародження, розвиток, стабілізація й відмирання. Такий життєвий цикл виробництва того або іншого конкретного продукту пов'язаний з тим, що розвиток виробництва викликає до життя нові види продуктів, здатні краще старих задовольняти існуючі потреби. Звідси видно, що потреби кожної окремої людини визначаються суб'єктивними факторами розвитку її особистості: культурним рівнем, звичками, способом життя й т.п. Проте самі ці суб'єктивні розходження потреб людей не виходять і не можуть вийти за об'єктивно дані межі досягнутого рівня розвитку виробництва та пропонованих виробництвом різноманітних корисних речей, продуктів, благ.

Виробництво, що здійснюється не як емпіричний, а як науковий процес, на основі втілення у виробничий процес й у сам продукт новітніх наукових ідей і розробок, веде за собою споживання, розвиває й видозмінює його, відповідно змінюються й потреби. Прогрес виробництва супроводжується піднесенням потреб, вони кількісно ростуть й якісно змінюються. Таким є об'єктивний закон піднесення потреб, який виражає якісну й кількісну спрямованість розвитку суспільних потреб.

Обмін являє собою відносини працівників, підприємств, що функціонують у системі суспільного поділу праці як виробники й споживачі. Обмін існує там, де результати праці одного працівника (сукупного працівника) споживаються особисто або продуктивно іншим працівником (сукупним працівником). Обмін може здійснюватися у формі обміну діяльністю або у формі обміну продуктами.

У масштабі підприємства має місце не обмін діяльністю, а складання різних видів діяльності всіх структурних підрозділів і складових частин сукупного працівника підприємства за допомогою погодженої взаємодії.

У масштабі суспільства обмін здійснюється у формі обміну продуктами праці. Обмін між сферою матеріального виробництва, сферою нематеріального виробництва й невиробничою сферою здійснюється у формі обміну продуктами й послугами.

Таким чином, обмін являє собою складову частину виробництва як суспільного процесу. Разом з тим це відносно самостійна сфера. Обмін може сприяти зростанню виробництва, стимулювати його прогрес. Але за певних умов він може й гальмувати виробництво, деформувати його. Сфера обміну, як відносно самостійна сфера, може не тільки обслуговувати саму себе, вона може стати самодостатньою й поглинути непомірно велику частину сукупної праці суспільства. Конкретні умови обміну можуть впливати на розподіл, а саме на частку, що одержують певні класи, соціальні верстви, групи, окремі люди в суспільному продукті.

Розподіл. Здійснення процесу праці означає, що люди надають руху засобам виробництва й з їхньою допомогою створюють продукт. Однак, щоб цей процес став можливий, самі засоби виробництва повинні бути якимось чином, за якимось принципом розподілені між людьми.

Ззовні розподіл виступає як процес, у результаті якого зроблені продукти в певних пропорціях дістаються людям. У процесі розподілу встановлюється, хто й у якій кількості привласнює зроблені продукти, яка частина надходить у виробниче споживання, яка – в особисте. Щоб розподілити продукт, необхідно якимось чином розподілити засоби виробництва й працю по галузях і сферах виробництва. Але цей розподіл засобів виробництва й людей по галузях і сферах виробництва не пояснює, яким чином розподіляються продукти між людьми, на основі якого критерію, за яким принципом відбувається розподіл предметів споживання. Це пояснює інший вид розподілу, властивий самому виробництву – розподіл засобів виробництва між людьми, соціальними верствами, класами. Цей вид розподілу називається власністю на засоби виробництва. Власність на засоби виробництва обумовлює й власність на зроблений продукт.

Розподіл є похідним від виробництва як за змістом, так і за формою. За змістом – тому що розподіляти можна лише результати виробництва, лише те, що зроблено (якщо судити про розподіл з погляду загальних абстрактних характеристик виробничого процесу); за формою – тому що спосіб участі у виробництві визначає й форму, в якій беруть участь у розподілі.

Єдність виробництва, обміну, розподілу, споживання. Виробництво, обмін, розподіл, споживання тісно пов’язані між собою. Їх не можна вважати самостійними, відокремленими сферами, що існують поза й незалежно один від одного. Навпаки, обмін і розподіл входять у безпосередній процес виробництва як його внутрішньо обумовлені моменти. Обмін, розподіл, споживання залежать від безпосереднього виробництва навіть й у тих випадках, коли виходять за його границі. Внаслідок цього виробництво, обмін, розподіл, споживання утворюють частини одного цілого, що і зрозуміти можливо лише як ціле. Їхня єдність виступає набагато більш чітко, якщо розглянути виробництво як безперервний процес.

Виробництво, розглянуте як постійно повторюваний процес, називається відтворенням. З огляду відтворення особисте споживання є моментом виробництва, виробництво містить у собі особисте споживання. Особисте споживання необхідно для підтримки життя й здатності людини до праці. У цьому сенсі воно відтворює робочу силу людини. Зрозуміло, особисте споживання – це виробництво іншого роду, ніж виробництво продуктів, проте без особистого споживання виробництво продуктів неможливе. Виробництво й особисте споживання є моментами одного цілого, виробництва у цілому, яке являє собою органічну єдність виробництва, обміну, розподілу, споживання. Це означає, що виробничі відносини охоплюють не тільки відносини виробництва, але й всю сукупність відносин, що виникають між людьми також у процесі обміну, розподілу, споживання.

Особисте споживання є моментом відтворення робочої сили в тій мірі, в якій воно забезпечується продуктами матеріального виробництва. Сфера послуг теж забезпечує певну частину відтворення робочої сили і її розвитку. Однак відносини, що складаються тут, носять невиробничий характер, це економічні відносини невиробничої сфери.