17.2.4. Міжнародні валютні відносини: історія та сучасність

Інтернаціоналізація економічних процесів сприяла інтернаціоналізації валютно-кредитних відносин, виникненню міжнародної валютно-фінансової системи, які функціонує на наднаціональному рівні. Світова валютна система (СВС) складається з взаємодіючих національних валютних систем, міжнародних валютних інститутів і організацій. За допомогою СВС здійснюється переливання фінансових ресурсів з однієї країни в іншу або блокується цей процес, що може розширювати або обмежувати ступінь національної економічної самостійності.

Елементами СВС є:

• склад і структура міжнародних ліквідних активів;

• основні міжнародні платіжні засоби;

• механізм установлення і підтримки валютних паритетів і курсів;

• умови взаємної оборотності валют;

• форми міжнародних розрахунків;

• режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;

• міжнародні кредитно-фінансові інститути і комплекс міжнародно-договірних і державно-правових норм, які забезпечують функціонування валютних інструментів.

Характерною рисою СВС є постійний розвиток, що йде суперечливо, через кризи, які ведуть до постійної зміни валютних систем. Можна виділити кілька періодів в еволюції СВС, які відрізняються один від одного структурно і якісно.

Перший – період функціонування «золотого стандарту» і двосторонньої форми розрахунків. Перша в історії світового господарства міжнародна валютна система затвердилася наприкінці XIX–початку XX ст. Система золотого стандарту була заснована на декількох простих принципах:

• Кожна валюта визначається вагою золота.

• Конвертованість кожної валюти в золото забезпечується як усередині, так і за межами держави.

• Золото вільно продається на міжнародних ринках, у результаті ринки золота і валютних ринків тісно взаємозалежні.

Органи валютного контролю проводять політику регулювання, основною метою якої є забезпечення стабільності національної валюти і зовнішня рівновага.

Перша світова війна підірвала стабільність цієї системи. Співвідношення між грошовою масою і золотими резервами змінилося у всіх європейських країнах, повсюдно стала розвиватися інфляція. Розподіл золота у світі змінився на користь США. Для відновлення рівноваги в міжнародних розрахунках були початі спроби реставрації золотого стандарту. Нова система золотодевізного стандарту одержує визнання на Генуезькій конференції в 1922 р. Золото, разом з конвертованими валютами (долари і фунти стерлінгів), залишається засобом розрахунків у міжнародних операціях. Однак воно виключається з внутрішніх операцій, оборотність банкнот у золото не забезпечується для резидентів. Банкноти обмінювалися на девізи, які потім могли бути обміняні на золото.

Велика депресія 30-х років кладе кінець спробам реставрації золотого стандарту. У 1936 р. усі розвинені країни практично відмовилися від золотої оборотності своїх валют. Протекціонізм, девальвація, так звана «політика руйнування сусіда», усе це викликало крах міжнародної торгівлі. У 1939 р. її обсяг на 1/3 став меншим, ніж десять років тому.

Другий етап – період функціонування наднаціональних інститутів МВФ, МБРР і багатосторонньої форми розрахунків (1944 p., Бреттон-Вудс, введення системи золотовалютного стандарту і SDR).

З метою відновлення зруйнованого Другою світовою війною фінансово-економічного механізму взаємодії між країнами, з ініціативи США була проведена Бреттон-Вудська конференція. Вона об’єднала 44 держави, у тому числі й СPCP, Швейцарія виступала в ролі спостерігача. Однак СPCP не ратифікував підписані угоди.

Уперше міжнародна валютна система стала грунтуватися на багатосторонньому договорі. Бреттон-Вудс ввів золотовалютний стандарт. Золото, як і раніше, залишається основою міжнародних розрахунків, долар же забезпечує, певною мірою, посередництво між золотом та іншими валютами. Роль долара забезпечувалася зобов’язанням США конвертувати по 35 доларів за трійську унцію золота (близько 31,1 грама; звичайна унція – 28,35 грама). Таким чином, золото і долар були резервними засобами. Такі валюти, як фунт стерлінгів і французький франк, використовувалися як резервні засоби для обмеженої групи країн.

Розвиток міжнародної ролі долара і досить млява валютна політика призвели до сильного збільшення обсягу американської валюти в обігу, що не могло не вплинути на вартість золота на вільному ринку. Курс золота відхиляється від вартості, яка відповідає офіційному паритету долара і конвертованість цієї валюти в золото стає чисто теоретичною. У серпні 1971 р. президент Р. Ніксон офіційно призупинив конвертованість, чим фактично закріпив роль долара як основи СВС. Повністю CШA відмовилися від обміну долара на золото за офіційною ціною в 1973 р.

Одним із принципових нововведень було створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і запровадження механізму взаємних кредитів. Країни-члени МВФ могли одержати тимчасову допомогу, пропорційну їх участі у фонді, у вигляді прав запозичення. Перші запозичення були вільними, але незабаром допомога стала надаватися на визначених умовах. До звичайних прав запозичення в 1969-70 pp. додалися спеціальні права запозичення – SDR (special drawing right). SDR – це колективно утворений кредитно-резервний актив. Причиною їх виникнення була потреба в створенні нового інструмента, який користувався б такою ж довірою, як золото, і міг би його замінити так само як і долар, у резервах Центробанків і міжнародних розрахунків хоча б частково. SDR надавалися кожній країні пропорційно її квоті, яка залежить від національного доходу і частки країни в міжнародній торгівлі, таким чином, принцип розподілу не залежав від стану зовнішнього балансу країни.

Спочатку SDR виражалися в золоті (1 трійська унція – 35 SDR), з 1974 р, – через кошик валют 16 країн, що лідирують у світовій торгівлі, з 1981 р. – через кошик з 5 валют (долар США, німецька марка, французький франк, японська єна, фунт стерлінгів), процентне співвідношення яких змінюється в залежності від курсу валют (з 1986 р. переглядається кожні п’ять років).

Потрібно констатувати, що SDR не стали еталоном вартості, головним міжнародним резервним і платіжним засобом. Вони застосовуються МВФ як коефіцієнт перерахування національних валют і масштаб валютних порівнянь.

Третій етап – поточний період утворення групи м’яких валют у зв’язку з виникненням компаративних економік. Період формування і функціонування регіональних платіжних союзів типу ЄВС (1976-1978 pр., Ямайські угоди про відмову від фіксованих паритетів).

Ямайські угоди оформили такі чотири принципи СВС:

• Введено стандарт SDR замість золотовалютного стандарту.

• Юридично завершена демонетизація золота.

• Країнам надане право вибору режиму валютного курсу.

• МВФ покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання.

Таким чином, послідовність між валютними системами була збережена.

Основні принципи Ямайських угод про реформу СВС не відповідали інтересам західноєвропейських країн у результаті чого, у 1979 p., була заснована Європейська валютна система (ЄВС), учасниками якої стали всі члени Європейського Союзу. ЄВС – це регіональна валютна система, сукупність економічних відносин, пов’язана з функціонуванням валюти в рамках економічної інтеграції. ЄВС є підсистемою СВС.

Глобалізація міжнародного фінансового ринку і його зростаюча інтеграція сприяють зрощуванню фінансових систем різних країн, що в перспективі може привести до створення єдиної фінансової системи в масштабах усього світового господарства.

У сучасних умовах необхідною умовою розрахунків по зовнішній торгівлі, послугах, кредитах, інвестиціях і т.д. є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі чи продажу іноземної валюти. Офіційними центрами, де відбувається купівля-продаж іноземних валют, є валютні ринки. Валютний ринок – це система соціально-економічних і організаційних відносин з купівлі-продажу іноземної валюти.

Функції валютного ринку: своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, регулювання валютних курсів, диверсифікованість валютних резервів, страхування валютних ризиків, одержання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді курсової різниці, проведення валютної політики в рамках державного регулювання національної економіки.

У залежності від обсягу, характеру валютних операцій і кількості використовуваних валют прийнято розрізняти: світові, регіональні та національні (місцеві) валютні ринки.

Світові валютні ринки зосереджені у світових фінансових центрах. Серед них ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Парижі. На цих ринках банки проводять операції з найбільш широко використовуваними в платіжному обороті валютами і майже не здійснюють угод з валютами регіонального і місцевого значення незалежно від їх статусу і надійності. Обсяг угод на провідних світових валютних ринках перевищує 200 млрд. дол. на день.

На регіональних валютних ринках обертаються провідні вільно конвертовані та місцеві валюти, на які припадає основний обсяг операцій у даному регіоні. Виділяють такі регіональні ринки: європейський; азіатський; американський; близькосхідний.

На національному валютному ринку купівля-продаж валюти здійснюється через банківську систему. Ринки відрізняються один від одного за ступенем конвертованості валюти, обсягом валютно-обмінних операцій, ступенем інтегрованості у світове співтовариство, рівнем відкритості економіки.

Обсяги, умови продажу валют, їхні курси багато в чому залежать від наявності чи відсутності валютних обмежень, установлюваних державою, що знаходить своє відображення в характері оборотності чи конвертованості валют. Здатність національної валюти обмінюватися на іншу валюту називається конвертованістю. Конвертованість – це такий валютно-фінансовий режим, який дозволяє в ході всіх чи визначених зовнішньоекономічних операцій здійснювати вільний обмін національних грошових одиниць на іноземні валюти. Конвертованість означає, що національна валюта тією чи іншою мірою виконує функцію світових грошей. З погляду конвертованості всі валюти умовно можна розділити на три групи: вільно конвертовані (ВКВ), частково конвертовані та неконвертовані (замкнуті).

Повна конвертованість означає відсутність будь-яких валютних обмежень для фізичних і юридичних осіб – вітчизняних та іноземних і безперешкодне використання валюти в усіх видах міжнародних операцій. Вільно конвертована валюта необмежено обмінюється на валюти інших країн.

Нині в усьому світі валюти тільки 27 країн є повністю конвертованими. Вільна (повна) конвертованість передбачає сталість національної економіки, можливість її економічного росту і, як наслідок цього, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів.

Частина конвертованих валют є резервними валютами – це валюти тих країн, у яких центральні банки інших країн накопичують і зберігають свої резервні кошти для міжнародних розрахунків. Сьогодні до таких валют належать: долар США, швейцарський франк, японська єна, євро, фунт стерлінгів. Ці п’ять валют становлять практично 100% світових валютних резервів.

В умовах часткової конвертованості оборотність поширюється тільки на певні категорії власників і окремі види зовнішньоекономічних угод. Національна валюта обмінюється лише на деякі іноземні валюти і не по всіх видах міжнародного платіжного обороту. Обмеженість в обміні на іншу валюту може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня обмеженість означає можливість вільного використання валюти винятково іноземними фізичними і юридичними особами тільки в зовнішньоторговельних розрахунках. Внутрішня обмеженість – це можливість вільної купівлі-продажу іноземної валюти для фізичних і юридичних осіб усередині країни.

Неконвертована чи замкнута валюта – це валюта, яка не обмінюється на інші іноземні валюти і виступає всередині країни тільки як національна грошова одиниця. Радянський карбованець до середини 1992 р. був класичним прикладом замкнутої валюти.

Режим конвертованості валют залежить від багатьох політико-економічних обставин, зокрема таких, як: ступінь розвитку ринкових форм економіки і ступінь інтегрованості у світову економіку; позиції країни у світовому виробництві та світовій торгівлі; темпи інфляції всередині країни; стійкість і характер застосовуваних валютних курсів; юридичний і організаційно-технічний принцип грошового і кредитного обігу; розвиненість банківської системи тощо.

Конвертованість впливає на загальний економічний розвиток країни, тому що, зв’язуючи прямо внутрішній ринок зі світовим, дає можливість державі швидко реагувати на зміну міжнародної економічної ситуації, яка за останні десятиліття істотно змінилась.