12.2. Цінні папери корпорацій: сутність, види, ринкова ціна

Корпорації випускають акції і облігації. Що ж представляють собою акції і як формується їхня ринкова ціна (курс акцій)?

Акція (від лат. «actio» – розпорядження, дозвіл, претензія) – це цінний папір без встановленого терміну обігу, що свідчить про внесення його власником паю в акціонерний капітал, і надає йому право отримувати дохід у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Власник акції є співвласником акціонерного капіталу, тому поділяє з іншими акціонерами всі підприємницькі ризики, що зв’язані з функціонуванням цього капіталу. Повернути кошти, що були вкладені в акції, він може лише продавши ці цінні папери.

Дивіденд (від лат. «dividendum» – те, що треба поділити) – це дохід, що виплачують власнику акції, який представляє собою частку прибутку корпорації. Ця частка прибутку може змінюватись в залежності від результатів діяльності корпорації, розміру отриманого прибутку, частки прибутку, що йде на сплату податків, на розвиток фірми, поповнення її резервного фонду, виплату окладів і премій менеджерам.

Сума, що позначена на акції, складає її номінальну вартість. Вона визначена шляхом ділення вартості реального капіталу акціонерного товариства (функціонуючого у сфері виробництва, торгівлі, банківської системи) на число акцій, тобто сумарна номінальна вартість всіх акцій – це акціонерний капітал (статутний фонд акціонерного товариства). Однак ціна, по якій продається акція, або курс акції, може значно відхилятися від її номінальної вартості.

Курс акції залежить від величини дивіденду і від рівня позичкового проценту. У власника грошей є вибір: віддавати гроші у позику і отримати позичковий процент, або купити акції і отримати по ним дивіденди. Тому він завжди порівнює дивіденд, що приносить акція, з позичковим процентом, котрий він отримав би, якщо б віддав свої гроші у позику. У курсі «Мікроекономіка» цей вибір серед альтернатив характеризується терміном «витрати втрачених можливостей» або «альтернативні витрати», тобто втрачена вигода від найкращої альтернативи, із загальної кількості тих альтернатив, від яких довелось відмовитись, зробивши вибір на користь іншого варіанту поведінки.

Курс акції в середньому – це капіталізований дивіденд, іншими словами, він у середньому дорівнює такій сумі грошового капіталу, котра, якщо віддати її у позику, принесе дохід (у формі позичкового проценту), який дорівнює дивіденду, що отримують по акції.

В країнах з розвинутою ринковою економікою при підрахуванні курсу акцій звичайно використовують процент по облігаціям державного займу, тому що даний різновид цінних паперів вважається в цих країнах найбільш надійним. В ряді випадків може використовуватись ставка (норма) процента, що банк виплачує по вкладам (депозитам).

Курс акції=

дивіденд ставка позичкового відсотка

х100%

Розглянемо приклад. Припустимо, акція номінальною вартістю 50 грн. щорічно приносить дивіденд 8 грн., а ставка проценту по депозиту дорівнює 10%. Курс акції = 8 х 100% : 10% = 80 (грн.). Якщо 80 грн. покласти в банк з розрахунком 10% річних, то вони принесуть дохід, що дорівнює дивіденду, – 8 грн.

Слід зауважити, що зміна співвідношення між попитом на акції та їх пропозицією може привести до значного відхилення курсу акції від його середньої величини. Ринкова вартість акції формується на основі попиту та пропозиції на біржовому чи позабіржовому ринках. Поняття ринкова капіталізація визначається як ринкова вартість акції, помножена на загальну кількість розміщених акцій. Ринкова капіталізація є більш чи менш точним вираженням ринкової оцінки власного капіталу фірми. На фінансових ринках постійно здійснюється така оцінка кожної корпорації.

Існує декілька видів акцій:

1. Прості акції – акції, що надають право участі в управлінні акціонерним товариством (право голосу) і приносять дивіденди за рахунок прибутку, який залишився після виплат по привілейованим акціям. Розміри цих дивідендів можуть сильно коливатися в залежності від прибутку фірми, а в деяких випадках загальні збори акціонерів можуть прийняти рішення про те, щоб їх не виплачувати якийсь час (наприклад, якщо пріоритетним на даному етапі визнано вдосконалення обладнання фірми і на це спрямовуються всі наявні кошти). Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав власників облігацій та привілейованих акцій.

2. Привілейовані акції – акції, що дають їхньому власнику право на першочергове отримання дивіденду, який відраховується від чистого прибутку фірми у вигляді фіксованого проценту до номінальної вартості акції (або виплачується з резервного фонду, якщо прибуток недостатній), на пріоритетну участь в розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації (після забезпечення прав власників облігацій). Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, бо ці акції не дають право голосу (якщо інше не передбачено статутом товариства).

3. Іменні акції – акції, відомості про які фіксуються в книзі реєстрації акцій (ім’я власника, час придбання акцій та їх кількість у даного акціонера).

4. Акції на пред’явника – акції, що належать їхньому фактичному власнику і не закріплюються за конкретним суб’єктом.

В залежності від способу розповсюдження акцій розрізнюють два типи акціонерних товариств: 1) відкрите акціонерне товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на ринку цінних паперів; 2) закрите акціонерне товариство, акції якого розповсюджуються тільки між засновниками цього товариства.

Окрім акцій корпорації випускають облігації.

Облігація (від лат. «obligatio» – зобов’язання) – це цінний папір, що представляє собою боргове зобов’язання позичальника (акціонерні товариства, органи місцевої влади, центральний уряд), який забезпечує держателю (кредитору) повернення через певний час номінальної вартості облігації і регулярне отримання заздалегідь встановленого гарантованого доходу у вигляді проценту. Власник облігації не має права голосу на загальних зборах акціонерів.

Слід відмітити, особливість відносин між корпорацією та власниками акцій і облігацій: якщо купівля акцій по суті є позикою акціонерів своїй корпорації, яку до того ж вона не зобов’язана повертати і винагороджувати процентом як при звичайній позиці, то купівля облігацій створює повноцінні відносини щодо позики, яку треба вчасно повертати кредитору і винагороджувати гарантованим процентом.

Курс облігації формується у відповідності з тим принципом, що й курс акції, і також коливається навколо середньої величини (капіталізований дохід від облігації) в залежності від співвідношення попиту на цей цінний папір і його пропозиції.

Курс облігації =

дохід від облігації ставка позичкового відсотку

х 100%

Коливання курсів цінних паперів дозволяє їхнім власникам отримувати прибуток від спекуляції цими паперами. Термін «спекуляція» (від лат. «speculatio» – вистежування, видивляння) означає купівлю-продаж різних цінностей з метою отримати доходи від різниці між купівельною і продажною цінами. Про біржову спекуляцію більш детально мова піде при розгляданні питання про ринок цінних паперів.

Підприємці-засновники корпорації отримують установчий прибуток.

Установчий прибуток – це різниця між сумою продажних цін акцій і вартістю реально функціонуючого капіталу корпорації.

Механізм отримання установчого прибутку розглянемо на прикладі. Припустимо, що засновники корпорації вклали в неї реальний капітал вартістю 100 млн. грн., який щорічно приносить чистий прибуток 8 млн. грн. Якщо корпорація випустила 1 млн. акцій з номінальною вартістю 100 грн. кожна, то дивіденд по акції буде 8 грн. на рік. Припустимо, що ставка позичкового проценту 4%. Тоді курс акції = 8 грн. ׃ 4% х 100% = 200 грн. Продавши 1 млн. акцій, засновники корпорації отримають 200 млн. грн.

Установчий прибуток = 200 – 100 = 100 (млн. грн.).

Відомі два найбільш розповсюджених способи отримання установчого прибутку: 1) продаж акцій по курсу, що набагато вище номіналу (як в нашому прикладі); 2) випуск у продаж акцій на загальну суму, що значно перевищує вартість реального капіталу («розводнення капіталу»).

Якщо другий спосіб отримання установчого прибутку використовується при зростанні прибутку акціонерного товариства, то дивіденди можуть не змінюватись (чистий прибуток, що зростає, буде розподілятись між більшою масою акцій). Якщо ж прибуток не зростає, то додатковий випуск акцій при незмінності реального капіталу приведе до зниження дивіденду на кожну акцію. Від такої операції виграють засновники корпорації, а не рядові акціонери.

По своїй сутності установчий прибуток – це одна з форм прибутку, в якій зв’язок з додатковою вартістю не простежується, сильно затемнюється. Представляється, що при продажу акцій засновники корпорації привласнюють частину чужих грошових капіталів і особистих заощаджень населення. В дійсності, установчий прибуток – це капіталізований підприємницький дохід, тобто частина додаткової вартості, що буде створена в процесі функціонування акціонерного капіталу. Так в нашому прикладі з 8 млн. грн. щорічного чистого прибутку корпорації 4 млн. грн. – це сума процента (4% на капітал в 100 млн. грн.), і, відповідно, 4 млн. грн., що залишились, – це підприємницький дохід. Якщо б засновники корпорації продали акції, то отримали б підприємницький дохід в капіталізованому вигляді:

4 млн. грн. ׃ 4% х 100% = 100 млн. грн.

Слід відмітити, що в реальному житті частина установчого прибутку, дійсно, може бути результатом перерозподілу чужих грошових капіталів і особистих заощаджень населення на користь засновників корпорації.

У зв’язку з особливостями руху цінних паперів на ринку важливо розрізнювати реальний і фіктивний капітал.

Реальний капітал – це промисловий капітал з усіма його відокремленими функціональними формами, задіяний у виробництві, торгівлі і банківській справі, що виконує реальні функції в процесі відтворення, у зростанні вартості.

Фіктивний капітал (від лат. «fictio» – видумка, вимисел) – це капітал, що представлений в цінних паперах, які не мають власної вартості, не виконують реальних функцій в процесі відтворення, у зростанні промислового капіталу, однак надають право їхнім власникам привласнювати частину додаткової вартості у вигляді дивідендів або процентів.

Правову основу власності інакше називають «титулом», в даному випадку мова йде про те, що власники цінних паперів володіють титулами власності на доходи від цих паперів.

Фіктивний капітал проявляється в таких формах: акції та облігації корпорацій; облігації державних позик; комерційні векселя; цінні папери, що відносяться до нерухомості тощо.

Фіктивний капітал подібний «тіні» реального капіталу, а тінь, як відомо, може істотно відрізнятися від об’єкта, який вона відображає. Після початкового випуску акцій реальний капітал, вартість якого відображена в номінальній вартості акцій, починає свій кругообіг. Капітал-власність, що втілений в титулах власності – цінних паперах, – безпосередньої участі в цьому процесі не приймає. Так реальний капітал акціонерного товариства може ще не завершити свій кругообіг, а власник фіктивного капіталу може вже продати титули власності і перетворити потенційний грошовий капітал в реальні гроші. Причому умови угоди будуть залежати, головним чином, від кон’юнктури ринку, а не від руху реального капіталу. Підвищення курсів цінних паперів може привести до того, що «тінь» – фіктивний капітал буде значно більше, ніж реальний капітал, який він відображає. Зворотна картина буде спостерігатись при несприятливій кон’юнктурі ринку цінних паперів.

Хоча цінні папери і з’являються на основі позичкового капіталу, відображають відділення капіталу-власності від капіталу-функції, але фіктивний капітал як форма потенційного грошового капіталу не повертається до власника звичайним для позичкового капіталу шляхом (наприкінці кругообігу реального капіталу позика повертається з процентом), а здійснює відносно самостійний рух на ринку цінних паперів.

Далі з’ясуємо, що собою представляє ринок цінних паперів і як він функціонує.

Ринок цінних паперів – це ринок, на якому об’єктом угод виступають цінні папери.

Суб’єкти відносин на ринку цінних паперів:

1) емітенти – юридичні особи, які займаються випуском (емісією) цінних паперів і несуть за них відповідальність;

2) інвестори – юридичні і фізичні особи, які купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок;

3) інвестиційні інститути – юридичні особи, які є інвестиційними консультантами, фінансовими посередниками і інвестиційними компаніями.

Розрізнюють 2 види ринку цінних паперів: первинний і вторинний.

Первинний ринок цінних паперів обслуговує емісію і первинне розміщення цінних паперів, тобто на ньому емітенти продають нові випуски цінних паперів.

Вторинний ринок цінних паперів обслуговує угоди по перепродажу раніше випущених цінних паперів.

Відомі також 2 організаційні форми ринку цінних паперів: фондова біржа і позабіржовий ринок.

Фондова біржа (від лат. «bursa» – гаманець) – певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють за допомогою членів біржі (посередників) угоди купівлі-продажу.

Оборот цінних паперів на фондовій біржі характеризується такими рисами: 1) для купівлі-продажу цінних паперів використовується єдиний центр – фондова біржа; 2) оборот цінних паперів здійснюється на основі аукціону; 3) операції реєструються по правилам біржі; 4) реалізацією цінних паперів займаються посередники (брокери, маклери, дилери).

Позабіржовий оборот цінних паперів має такі ознаки: 1) нема єдиного торгового центру; 2) купівля-продаж відбувається не на основі аукціону, а через брокерські контори, що розташовані в різних точках країни, тому угоди укладаються за допомогою телефонних переговорів і спеціальних комп’ютерних систем.

Фондова біржа виконує такі функції:

1. дає можливість фірмам збільшувати власний і позичений капітали за допомогою випуску цінних паперів.

2. Забезпечує взаємодію продавців та покупців цінних паперів.

3. Здійснює перелив капіталів з однієї сфери діяльності в іншу в пошуках більш прибуткової підприємницької діяльності.

4. Слугує барометром ділової активності в різних галузях економіки, а також в межах національного і світового господарства. Для цього використовують індекси кон’юнктури, наприклад, «індекс Доу-Джонса» (Нью-Йоркська фондова біржа, цей індекс використовують з 1884 р., спочатку він складався за цінами акцій 12 найбільших американських компаній, зараз є 4 його різновиди: промисловий – 30 компаній; транспортний, комунальний та комплексний індекси), «індекс Американської фондової біржі», «індекс Ніккеі» (Токійська фондова біржа) тощо.

5. Сприяє стабілізації цін, врівноважуючи попит на цінні папери і їх пропозицію.

6. Розміщує державні цінні папери, сприяючи управлінню внутрішнім державним боргом (мобілізація державою додаткових коштів для покриття своїх видатків).

Класифікувати фондові біржі можна у відповідності з різними критеріями. В залежності від організаційної структури розрізнюють 2 типи бірж: біржа як публічно-правовий інститут і біржа як корпорація. Наприклад, фондові біржі Франції і Німеччини створені державою, а в США і Англії вони організовані по принципу корпорацій. В Швеції біржа також є акціонерним підприємством, але 50% її капіталу належить державі. Ці два типи фондових бірж розрізнюються по ступеню регламентації їхньої діяльності державою, однак останнім часом різниця між ними зменшується, бо зростає державне регулювання біржової діяльності.

В залежності від структури володіння акціями розрізнюють англо-американську і континентально-західноєвропейську моделі фондових бірж. Для першої моделі характерно те, що контрольні пакети акцій порівняно невеликі й основна маса акцій вільно обертається на ринку, тому є можливість сформувати контрольний пакет акцій на основі біржових операцій. При другій моделі контрольний пакет акцій включає в себе значну частину акцій, а на ринку обертається невелика їх кількість. В цьому випадку формування контрольного пакету акцій, і, відповідно, перехід корпорації до іншого власника неможливі без бажання власника контрольного пакету акцій.

Фондова біржа – це некомерційна організація, вона не ставить мету отримати доходи для розподілу серед своїх членів. Члени біржі отримують дохід в якості біржових посередників. Доходи біржі за рахунок вступних внесків членів біржі, плати за кожну угоду, плати компаній за включення їхніх акцій в біржовий список та ін. використовуються для обладнання приміщень біржі, створення сучасних систем зв’язку, виконання дослідницької роботи.

У фондовій угоді фігурують три сторони: продавець, покупець і посередник. Членів біржі, які виконують роль посередників, називають дилерами та брокерами. Дилер купує цінні папери на своє ім’я і за свій рахунок, а потім перепродає їх, отримуючи дохід як різницю в цінах. Брокер здійснює угоду тільки від імені клієнта та по його дорученню і отримує за це плату (комісійну винагороду) у вигляді проценту від вартості угоди.

Слід відмітити, що на сучасній фондовій біржі головною фігурою виступають не посередники-одинаки, а крупні компанії, що виконують дилерські і брокерські операції. Такі спеціалізовані посередницькі фірми називають інвестиційними банками чи біржовими фірмами.

На фондовій біржі реалізуються цінні папери, що пройшли котирування.

Котирування цінних паперів означає: 1) допуск цінних паперів на біржу тільки після вивчення питання про відповідність фірми і її цінних паперів ряду вимог, що висуває біржа, зокрема, до фінансового положення корпорації; 2) визначення величини курсу цінних паперів фірми.

Процедура включення акцій компанії в котирувальний список називається лістингом. Для цього корпорація повинна дати деталізовану інформацію про свій капітал; надати фінансовий звіт, включаючи дані про прибутки та збитки за останні роки; відомості про організацію фірми і випуск її акцій, про дивіденди та інші доходи, що розподіляються; про намічені зміни в діяльності фірми. Кожна біржа має свої вимоги по цим параметрам до компаній, що претендують на лістинг. На біржах, звичайно, котируються тільки акції, що були предметом найбільш активної торгівлі. Позабіржовий ринок має важливе значення для вирішення питання про лістинг акцій конкретної фірми, тому що окрім величини активів і прибутку корпорації вивчається «родовід», походження її акцій, тобто історія їхнього обігу на позабіржовому ринку протягом декількох років. Справа в тому, що біржі високо цінують свою репутацію, гарантуючи відповідну якість свого товару – цінних паперів, намагаючись відгородити клієнтів від неперспективних компаній, від обману. Тому біржа стає могутнім аналітичним центром, що обробляє багато інформації про діяльність фірм і тенденції розвитку галузей економіки, в яких вони функціонують, а також про кон’юнктуру економіки у цілому.

Фірма, яка пройшла жорстку процедуру лістингу, отримує ряд переваг перед фірмами, чиї цінні папери не котируються на біржі: престиж у інвесторів; кращі умови кредитування; наявність установчої вартості фірми при її злитті з іншою фірмою або її поглинанні, а також при закладі компанії (з урахуванням ринкової вартості її акцій); більший обсяг інформації для інвесторів; більш точна оцінка акцій з метою оподаткування та ін. Заради захисту інвесторів біржа може тимчасово або назавжди позбавити компанію привілеїв лістингу, якщо вона порушує домовленість про лістинг або якщо значно погіршиться її фінансовий стан.

Котирувальні комісії систематично публікують курсові бюлетені з даними про кількість проданих цінних паперів та їхніх курсах на певний період часу. Котирування полягає у визначенні курсів цінних паперів через зіставлення попиту та пропозиції, зіставлення лімітів цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів та встановлені оптимальної ціни, при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг цінних паперів. Зміна курсів цінних паперів дозволяє їхнім власникам отримувати дохід із-за різниці в цінах в тому випадку, якщо біржова гра складеться для них сприятливо. Учасники біржової гри на різницю в цінах називаються «биками» або «підвищувачами», якщо це покупці, які розраховують на підвищення цін у майбутньому, і «ведмедями» чи «понижувачами», якщо це продавці, які грають на пониження цін у майбутньому. Ці особи є спекулянтами, тобто займаються біржовою спекуляцією – заключають угоди з метою отримання прибутку завдяки коливанням біржових курсів.

В нашій країні в умовах економіки радянського типу термін «спекуляція» довгий час асоціювався лише з діяльністю людей, які мали доступ до дефіцитних товарів, і перепродавали їх по значно вищим цінам, ніж офіційні державні ціни. В ринковій економіці, на відміну від економіки радянського типу, спекуляція не має негативного сенсу, якщо вона законна. Інша справа, коли це незаконна спекуляція – біржовий спекулянт використовує заборонені прийоми. До такого роду прийомів відноситься штучне маніпулювання курсом цінних паперів, використання «внутрішньої інформації», тобто відомостей, доступних лише керівництву корпорації. У такому випадку спекулянт переслідується законом. Цікавий у цьому відношенні досвід США, де члени ради директорів, вищі менеджери корпорацій і навіть їхні найближчі родичі повинні повідомляти про свої біржові угоди з акціями даної корпорації. Однак, як показує життя, навіть цей захід не забезпечує викоренення використання «внутрішньої інформації» для отримання незаконних переваг в біржовій грі.

Діяльність біржі здійснюється не тільки на основі її уставу, що визначає структуру управління біржі, порядок допуску цінних паперів до біржової торгівлі, сплати зборів, діяльності маклерів тощо, але й під впливом державного регулювання біржових операцій. В країнах з ринковою економікою в цьому плані велику роль грають «Закон про цінні папери» і «Закон про фондову біржу».

В багатьох країнах функціонують спеціальні державні органи, що регулюють діяльність бірж: в США це «Комісія по цінним паперам і біржам», у ФРН «Відомство по нагляду за біржами». Ці органи реєструють всі фондові біржі, можуть призупинити або заборонити їхню діяльність, призупинити членство на біржі або виключення з неї членів, тимчасово заборонити торгівлю цінними паперами якоїсь корпорації, притягувати до суду. Відповідну реєстрацію в Комісії по цінним паперам і біржам проходять також цінні папери корпорацій. Державний орган слідкує за тим, щоб не виникало бар’єрів для випуску і реалізації цінних паперів, забезпечувалась повна і достовірна інформація з боку емітентів цінних паперів про положення справ в корпорації. За свою діяльність Комісія стягує спеціальний податок з кожної проданої на біржі акції. Реєстрацію в Комісії повинні пройти також всі учасники позабіржового обороту цінних паперів. Заслуговує уваги та обставина, що в США при Комісії по цінним паперам і біржам створена «Корпорація по захисту власників цінних паперів». Всі фірми, що займаються посередницькими послугами по реалізації цінних паперів зобов’язані бути членами цієї корпорації, яка частково компенсує втрати власників цінних паперів збанкрутілих фірм.