9.1. Капіталістичні витрати виробництва і прибуток

З проблеми витрат виробництва ми відкриваємо дослідження форм господарської діяльності членів суспільства як предмет третього тому «Капіталу». Витрати виробництва як категорія капіталістичного господарювання з’являється не випадково і є проявом об’єктивної закономірності єдності виробництва капіталу і його обігу.

Уособлення витрат виробництва є об’єктивним процесом і те, що вартість товару (те, що товар коштує суспільству) і витрат виробництва (те, що він вартує капіталісту) зовсім не витікають із практики господарювання і тим паче бажань капіталіста.

Розуміння цього дозволяє констатувати факт того, що категорія витрат виробництва не має ніякого відношення до утворення вартості товару. Тим самим саме тут можна побачити чому це так. Розгляд того, що товар коштує капіталісту і того, що він коштує для суспільства лише вказує на корінну відмінність цих понять вартості і витрат виробництва, але не дає повного розуміння самих витрат виробництва. Тільки виявивши сутність витрат виробництва можливо повністю відділити ці дві категорії і зрозуміти чому на поверхні суспільства вартість товару предстає як витрати виробництва.

Таким чином процес утворення вартості був з’ясований з аналізом виробництва додаткової вартості. Там же була показана роль постійного і змінного капіталу у цьому процесі. Повертаючись до різної ролі цих частин в процесі утворення (збільшення вартості) К.Маркс показав, що з точки зору уже виробленого товару цей процес виступає як обіг капіталу.

У виробленому товарі має місце вартість витрачених засобів виробництва. Вона була авансована на купівлю засобів виробництва і виконала в процесі зростання вартості роль постійного капіталу, а потім предстала у вигляді частини вартості товару.

По іншому веде себе частина витрачена на купівлю робочої сили. Вона не входить безпосередньо в процес утворення нової вартості (v+m). При авансуванні капіталу робоча сила предстала як вартість, а в процесі виробництва як творець вартості.

Розглядаючи загальне і відмінне між постійним і змінним капіталом треба пам’ятати, що капітал витрачений на купівлю робочої сили завжди виступає після процесу виробництва як заробітна плата. Причому оплата найманого робітника відбувається після того як він затратив робочу силу і створив товар. Так стає зрозуміло чому у витратах виробництва робоча сила предстає як заробітна плата. До речі, цей аспект був розглянутий при аналізі теорії заробітної плати як форма перетвореної вартості і ціни робочої сили при з’ясуванні причини такого перетворення.

В товарному виробництві найважливішою (і найтяжчою) для забезпечення його нормального відтворення умовою є відшкодування витрат виробництва (і обігу) шляхом повернення їх грошового еквівалента капіталісту. Тільки за умови відшкодування цих витрат може бути досягнута безперервність процесу обороту капіталу, оскільки ці гроші знову можуть витрачатись на потреби виробництва як капітал. Ми вже знаємо, що відшкодування окремих елементів капіталістичних, витрат (наприклад, основного капіталу) розтягується в часі на ряд років. Як правило, ціна, наприклад, верстата не може бути відшкодована повністю шляхом продажу виробленої за його допомогою одиниці якого-небудь товару, або навіть партії такого товару, виробленої за місяць чи навіть за рік. З цієї причини в ціні вироблених на капіталістичному підприємстві товарів ми знаходимо не всі витрати на виробництво, а тільки ціну спожитих засобів виробництва і застосованої для цього робочої сили. Сукупність цих двох останніх складових частин ціни товару (чи партії товарів) капіталісти в практиці своєї господарчої діяльності називають зазвичай ціною коштів

Використовуючи набуті нами в попередніх темах курсу знання, розглянемо природу цих елементів ціни товару більш ґрунтовно.

Для суспільства вартість товару, виробленого на капіталістичному підприємстві, (W=с+v+m) більша, ніж дійсні кошти капіталіста на величину додаткової вартості (m). Тому достатньою умовою простого відтворення буде повернення через сферу обігу в формі виробничого капіталу лише капітальної вартості (с + v).

Наприклад, W=400с+100v +100m = 600. Витрати виробництва товару, які належить повернути у формі виробничого капіталу (люди і засоби виробництва) дорівнює 500.

Частина вартості товару, яка відшкодовує ціну спожитих засобів виробництва і ціну застосованої робочої сили, відшкодовує капіталісту те, що йому коштував товар. Для капіталіста це і є «витрати виробництва».

к = с + v

Сама вартість товару для нього перетворюється на суму витрат виробництва (к) і додаткової вартості (m).

W=с+v+m або W= k+m

Специфіка капіталістичного виробництва якраз і полягає в тому, що товар коштує капіталісту витрат капіталу, а суспільству – витрат праці. На цій різниці – (W-k), на можливості з прибутком продавати товари нижче їх вартості, як ми в подальшому побачимо, базується закон конкуренції, що регулює загальну норму прибутку і так звані «ціни виробництва», що визначаються нею.

Уособлення (відокремлення) витрат виробництва (k) – реальний процес, що здійснюється в русі капіталу. Його реальність підтверджується наявністю таких обставин:

1. Для забезпечення безперервності виробництва ця частина вартості повинна постійно з товарної (Т) через грошову (Г) перетворюватись у виробничу форму (…В...).

2. Авансування витрат виробництва та їх відшкодування – це єдиний і головний, відомий капіталісту, процес руху вартості товару.

3. У такому русі непомітною стає принципова різниця між постійним (с) і змінним (v) капіталом, затемняється джерело додаткової вартості (m), а на перший план виходить різниця між основним і оборотним капіталом, що проявляється в різниці між авансованим капіталом і дійсними витратами капіталу на виробництво. Адже ця остання різниця з'являється якраз тому, що частина авансованого капіталу на значний час фіксується у виробничому процесі у формі основного або фіксованого капіталу і в подальшому лише поступово, в міру свого зносу переносить частинами свою вартість на продукт, що виробляється. А особлива увага, яку приділяє цим обставинам капіталіст у практиці своєї повсякденної господарчої діяльності, зумовлена розумінням ним своєї вигоди: одна справа авансувати капітал у виробництво на короткий строк, інша – на довготривалий період часу.

Формування витрат капіталу на виробництво товару – ось головний відомий капіталісту процес, що уявляється йому процесом утворення вартості товару. Процес утворення вартості затемнюється рухом мінової вартості.

Що стосується додаткової вартості (m), то вона з'являється для капіталіста як результат затрати капіталу, а не праці. Таке уявлення підсилюється тим, що:

1. На другому полюсі відношення капіталу до найманої праці, вартість робочої сили перетворюється на заробітну плату, тому вся праця робітника видається сплаченою в повному обсязі.

2. У витратах виробництва різниця між постійним (с) і змінним (v) капіталом зникає, тому затіняється джерело додаткової вартості (m).

3. Будь-яка економія на засобах виробництва збільшує різницю між вартістю товару і засобами його виробництва, тому складається враження, що додаткова вартість (m) – це результат авансування коштів на виробництво товару (k);

4. Оскільки без авансування в повному обсязі основного капіталу неможливо буде здійснити процес виробництва, то додаткова вартість (m) уявляється результатом затрати всього авансованого капіталу, тобто не тільки того, що споживається, але й всього того, що застосовується.

Тому додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, отримує форму прибутку (р), а вартість товару для капіталіста перетворюється на W = k + p.

Прибуток – додаткова вартість, але в містифікованій формі, що виникає з капіталістичного виробництва, маскує сутність капіталістичної експлуатації.

Гонитва за прибутком – це двигун капіталістичного виробництва: в міру скорочення ціни засобів виробництва зростає прибуток. Капіталіст може вистояти в конкуренції, навіть продаючи товари за цінами нижче їх вартості.