13.3. Монополія на землю як об'єкт господарювання і диференціальний додатковий прибуток орендаря.

Диференціальна рента І і ІІ

При капіталізмі існує два види монополії – монополія приватної власності на землю і монополія на землю як об'єкт господарювання. Розглянемо, передусім, що означає монополія на землю як об'єкт господарства. Головним засобом виробництва сільського господарства є земля. Однак не вся суша земної кулі може бути використана в сільськогосподарському виробництві. Це означає, що земля як об'єкт господарювання обмежена. Більше того, обмежені більш родючі чи вигідніше розташовані ділянки землі по відношенню до ринку збуту, шляхів сполучення, умов обробітку ґрунту тощо. Підприємці, що вкладають свої капітали в обробіток таких ділянок, хоч і не є їх власниками, але володіють монополією на цю землю як об'єкт господарювання. До чого ж приводить ця монополія?. Вона обумовлює особливості формування і визначення рівня суспільно необхідних витрат на виробництво сільськогосподарського продукту. Ці суспільно необхідні витрати в промисловості визначаються середніми умовами виробництва даного продукту. В сільському господарюванні становище інше. Оскільки кращі та середні ділянки землі обмежені і продукти, що виробляються на них, не можуть повністю задовольнити попит на сільськогосподарську продукцію, тому є потреба обробляти й гірші землі. Між тим, попит пред'являється на всю масу сільськогосподарської продукції, в тому числі й вироблену на гірших землях. Але для того, щоб орендарі вкладали свої капітали в ці землі, їм повинен бути забезпечений середній прибуток на капітал. Це обумовлює формування ринкових цін на сільськогосподарську продукцію гіршими умовами виробництва. Внаслідок цього більш родючі ділянки, або ближче розташовані до ринку збуту, приносять більший прибуток, який є різницею між суспільною вартістю продукту, що визначається умовами виробництва на гірших землях, та його індивідуальною вартістю, створеною при більш сприятливих умовах. Ця різниця й виступає у формі додаткового прибутку, яка спочатку привласнюється підприємцем-орендарем, а при переукладанні орендного договору привласнюється власником землі і приймає форму диференціальної ренти. Диференціальну ренту одержують власники тільки кращих та середніх ділянок землі. Вона виступає у двох видах: диференційної ренти І та диференціальної ренти II. Покажемо утворення диференціальної ренти І на умовному прикладі (табл. 13.1).

Таблиця 13.1

Ділянки землі	Затрати капіталу	Вироблено продукції	Середня норма прибутку	Суспільна ціна виробництва		Індивідуальна ціна виробництва		Диференціальна рента І роду
				1 ц.	всієї продукції	1 ц.	всієї продукції
І	100	4	20%	30	120	30	120	-
II	100	5	20%	24	120	30	150	30
III	100	6	20%	20	120	зо	180	60

В таблиці розглянуто три ділянки землі, однакові за розмірами, але різні за родючістю. В них інвестовано рівний капітал – по 100 одиниць в кожну. При цьому на першій ділянці зібрано 4 центнери зерна, на другій – 5 і на третій – 6 центнерів. При середній нормі прибутку, яка становить 20%, суспільна ціна виробництва дорівнює витратам виробництва плюс середній прибуток, тобто 120 одиниць. Зважаючи на різницю в родючості на різних ділянках буде вироблена різна кількість продукції. Внаслідок цього індивідуальна ціна виробництва 1 ц зерна на різних ділянках буде різною: на 1-й ділянці – 30 ц, на II – 24 ц, на III – 20 ц. Суспільна ж ціна виробництва одиниці продукції – (1 центнеру зерна), що регулюється умовами виробництва на гіршій ділянці (у нашому прикладі І ділянки) дорівнює 30 одиниць. Отже суспільна ціна виробництва всієї продукції складе для І ділянки – 120 одиниць, тобто співпаде з його індивідуальною ціною виробництва, на II ділянці – 150 і на III – 180 одиниць. Таким чином, утвориться різниця між суспільною та індивідуальною ціною виробництва продукції на II ділянці – 30 одиниць і на III ділянці – 60 одиниць. Ця різниця і надходить землевласникам цих ділянок від орендарів при переукладанні договору у вигляді диференціальної ренти І. Отже, причиною утворення диференціальної ренти є монополія на землю як об'єкт господарства. Умовою її утворення виступає різниця земельних ділянок за родючістю та місцезнаходженням, а джерелом є додаткова вартість, що створюється найманими сільськогосподарськими працівниками і яка утворить різницю між суспільною та індивідуальною ціною виробництва продукту на різних ділянках землі.

Розглянемо тепер більш детально як утворюється диференціальна рента II. Ця рента обумовлена відмінностями в продуктивності додаткових вкладень капіталу на одній і тій самій ділянці землі. Повернемось до таблиці 13.1 та приймемо в якості об'єкту додаткового капіталовкладення ділянку ІІІ. Припустимо, що на цій ділянці підприємець робить додаткове капіталовкладення ще 100 одиниць, які, наприклад, використовуються для іррігації та інших нововведень. В результаті він отримає додатково ще 6 центнерів зерна. При цьому середня норма прибутку та суспільна ціна виробництва одиниці продукції, регульована умовами виробництва на гіршій ділянці, залишаються такими ж. Тому цей підприємець отримає ще 60 одиниць додаткового прибутку, що і являє собою надлишкову додаткову вартість, яка є матеріальною основою диференціальної ренти II. Справа в тому, що в межах терміну раніше укладеного орендного договору цей додатковий прибуток привласнюється орендарем. І тільки по його закінченні, при переукладанні цього договору, земельний власник підвищує ставку орендної плати і завдяки цьому привласнює цей додатковий прибуток, який приймає тепер економічну форму диференціальної ренти II. В цих умовах між орендарем та земельним власником виникають суперечності через терміни оренди. Земельний власник зацікавлений у короткотермінових строках оренди, а підприємець-орендар, навпаки, – в тривалих термінах, що дозволило б йому довше привласнювати той додатковий прибуток, який виникає у зв'язку з додатковим вкладенням капіталу.

Виробництво диференціальної ренти II обумовлене інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Слід мати на увазі, що збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції може бути досягнуте двома шляхами – екстенсивним та інтенсивним. Перший означає розширення сільськогосподарського виробництва, яке досягається додатковими витратами на придбання засобів виробництва, розширення посівних площ та збільшенням кількості зайнятих при незмінній продуктивності цих додаткових витрат. Другий, тобто інтенсивний шлях, обумовлений таким розширенням виробництва, яке засноване на зростанні продуктивності праці – підвищенні урожайності сільськогосподарських культур з кожного гектару землі, зростанні продуктивності худоби та поліпшенні інших якісних показників виробництва (підвищенні жирності молока, зростанні приплоду череди, підвищенні цукристості цукрового буряка тощо).

На ранніх етапах розвитку ринкових відносин панував, головним чином, екстенсивний тип розвитку сільського господарства. В подальшому центр ваги переноситься на інтенсивний шлях розвитку, пов'язаний з інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. В умовах розгортання НТР радикальні перетворення у технологічному способі виробництва в сільському господарстві можливі через інтенсивний розвиток біотехнології, зокрема генної та клітинної інженерії, яка створює умови для розгортання «біологічної», «біотехнологічної» революції. Так, за допомогою генної інженерії створюються нові організми з наперед заданими властивостями, змінюються спадкові якості сільськогосподарських рослин і тварин. Наприклад, американська фармацевтична фірма «Соломон голд енд бразерс» за допомогою універсального стимулятора росту тварин і рослин одержує качани кукурудзи вагою 4 кг. Молочне порося, якому дають такий стимулятор, через три місяці важить від 80 до 90 кг.

З диференціальною рентою пов'язана категорія так званої хибної соціальної вартості. Остання являє собою різницю між сумою ринкових вартостей сільськогосподарських товарів та сумою їх індивідуальних вартостей. В нашому прикладі сума ринкових вартостей продукції І, II та III ділянок дорівнює 450 одиниць, а сума їх індивідуальних вартостей дорівнює 360 одиниць. Утворена різниця в 90 одиниць і становить так звану хибну соціальну вартість. Вона виникає внаслідок того, що в основі суспільно необхідних витрат в сільському господарстві, які визначають ринкову вартість, лежать витрати на гіршій ділянці землі. Це,однак, не заперечує дію закону вартості, оскільки продукти сільського господарства реалізуються по їх ринковій вартості, але сама ця ринкова вартість утворюється не під впливом середніх умов виробництва, як в промисловості, а регулюється гіршими умовами. Якби ринкова вартість сільськогосподарської продукції регулювалася, як і в промисловості, середніми умовами виробництва, то сумарна вартість усього продукту тих трьох ділянок дорівнювала б 360 одиниць і жодної хибної соціальної вартості не виникало б. Таким чином, утворення так званої хибної соціальної вартості призводить до зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Причиною ж цього є наявність класу приватних земельних власників, які привласнюють диференціальну ренту і, по суті, живуть за рахунок суспільства. Ось чому на ранніх стадіях розвитку капіталізму представники радикальної буржуазії висували вимогу націоналізації землі, яку теоретично обґрунтували Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. Мілль. Вони писали, що адекватною формою капіталістичного виробництва є державна власність на землю.