13.8. Агропромисловий комплекс

Сільське господарство, як галузь, розвивається не відокремлено, а в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Отже, аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв'язок проявляється в процесах агропромислової інтеграції.

У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції.

Форми агропромислової інтеграції залежать від того, на якому рівні здійснюється цей процес. У масштабі всієї країни й у великих регіонах інтеграція виявляється через посилення міжгалузевих зв'язків сільського господарства, формування і розвиток галузевих та регіональних агропромислових комплексів.

На рівні підприємств і районів агропромислова інтеграція виявляється в утворенні різних агропромислових формувань – агропромислових підприємств, об'єднань і комбінатів, агрофірм, районних агропромислових об'єднань, виробничих і науково-виробничих систем.

В результаті агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс – це організаційно-економічна форма інтеграції сільськогосподарських і промислових видів діяльності; сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва. Виникнення агропромислового комплексу зумовлено розвитком продуктивних сил народного господарства, поглибленням суспільного поділу праці, розгортанням науково-технічної революції. Впровадження досягнень НТР у сільське господарство веде до скорочення зайнятих у цій галузі, звужує сферу самого сільськогосподарського виробництва. Так, якщо в середині ХУІІІ ст. частка продукції сільського господарства у валовій продукції становила близько 85%, то нині у США та Англії вона становить близько 3%, у Франції, Італії – близько 7%, в Японії – 11%. Це зумовлено переходом деяких процесів із сільського господарства до промисловості та торгівлі, до виділення із сільського господарства нових галузей, які продовжують обслуговувати його.

До сфери виробництва засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування належать підприємства, які виготовляють сільськогосподарську техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти тощо.

Роль первинної виробничої ланки в сільському господарстві цих країн поступово переходить від фермерських і селянських господарств до великих капіталістичних компаній, агропромислових об’єднань та агрокорпорацій. Набуває поширення також кооперація фермерських господарств, які об’єднуються у збутові, споживчі, кредитні союзи, в кооперативи із забезпечення виробничих послуг, спільного використання та ремонту техніки тощо.

Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським корпораціям придбати всю необхідну техніку не під силу, а часто й економічно невигідно, широкого розповсюдження у розвинутих країнах світу набуло сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які є економічно та юридично незалежними). Так, до послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм-виробників сільськогосподарської техніки.

Найбільш рентабельними у діяльності таких дилерських підприємств є оренда і прокат сільськогосподарської техніки. В Німеччині, Швеції та Скандинавських країнах сервісне інженерно-технічне забезпечення ферм здійснюється через технічні центри. У Франції, Італії, Великобританії та інших країнах поширені кооперативи щодо спільного використання сільськогосподарської техніки. В АПК розвинутих країн світу практикується продаж машинобудівельними фірмами техніки у кредит, постачання фермерами сільськогосподарської продукції в магазини тощо.

Організаційною формою АПК виступає агробізнес: це великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності по вирощуванню, переробці й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції. Сучасний американський агробізнес заснований на агропромислово-науковій інтеграції. Її репрезентують корпорації, в структуру яких входять не тільки сільськогосподарські підприємства, але й фірми, що виробляють сільськогосподарську техніку, добрива тощо. Не менш важливу роль в їх структурі відіграють селекційні науково-дослідні фірми, а також підприємства по переробці і зберіганню продукції. З такими корпораціями сімейні ферми конкурувати аж ніяк не можуть, тому вони й банкрутують.

Структура АПК визначається особливостями сільськогосподарського виробництва як результату взаємодії різних груп факторів і законів – природно-біологічних і соціально-економічних. Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють сфери (1,2,3,4).

В Україні склалася структура АПК, характерна для країни з відносно низьким рівнем господарського розвитку. Основна частина капіталу і робочої сили зайняті в галузях 1 і 2 сфери, тобто в самому сільському господарстві й виробництві засобів виробництва; у переробній сфері задіяно мало ресурсів, включаючи і торгівлю (оптову та роздрібну). Зокрема, в галузях першої сфери виробляється близько 15%, безпосередньо в галузях сільського господарства до 46%, а в галузях 3 сфери – не менше 39% валового продукту АПК. Недостатньо розвинута виробнича і соціальна інфраструктура – 4 сфера, в неї входять галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, – шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житлові й культурно-побутові об'єкти, заклади охорони здоров'я тощо.

Усе це зумовлює і недостатню загальну ефективність АПК, значні втрати продукції на шляху до споживача. В сучасних умовах неможливо розвивати сільське господарство інтенсивним шляхом без стійких виробничо-економічних зв'язків з партнерами АПК. Це, між іншим, стосується будь-якої форми господарювання.