8.2. Сукупний суспільний продукт та його структура по вартості і натуральній формі. Два підрозділи суспільного виробництва

Необхідною передумовою аналізу відтворення суспільного капіталу є розподіл сукупного суспільного продукту за вартістю і за натуральною формою.

Всякий товар, як відомо, являє собою єдність споживної вартості і вартості. Це повністю відноситься і до всієї товарної маси, взятої в цілому. Як вартість, один товар може відрізнятися від іншого тільки кількісно, як споживна вартість, товари відрізняються один від одного якісно, представляючи масу різноманітних речей. Але у своїй масі вони утворюють єдине ціле. Таким чином, весь суспільний продукт є, з одного боку, певна сума вартостей, а з іншого – маса різноманітних споживних вартостей.

Оскільки праця, втілена у сукупному суспільному продукті, як і праця окремого товаровиробника, є двоїстою (абстрактною, що створює вартість, і конкретною, що створює споживні вартості), то як результат абстрактної праці, уся суспільна праця однорідна, а як результат конкретної праці, вона розпадається на види, підвиди і т.д. Тому, класифікувати і ділити суспільний продукт і відповідно суспільне виробництво на різні групи можливо лише на основі відмінності споживних вартостей товарів і відмінності в конкретному характері сукупної праці.

Дійсно, результатом суспільного виробництва є маса вироблених протягом року найрізноманітніших товарів: хліба, одягу, взуття, автомобілів, верстатів, машин і устаткування тощо. Одні продукти праці, такі як машини, верстати та інші можуть бути використані тільки на продуктивне споживання, тобто для продовження процесу виробництва. Інші ж, такі як їжа, одяг можуть бути використані тільки на особисте споживання.

Таким чином, залежно від економічного призначення сукупний суспільний продукт за натуральною формою поділяється на засоби виробництва і предмети споживання. Засоби виробництва залишаються у сфері виробництва і приводяться в дію людською працею. Предмети споживання вибувають зі сфери виробництва і надходять у сферу особистого споживання. При цьому деякі продукти праці можуть виступати і як засоби виробництва, і як предмети споживання. Наприклад, якщо фрукти використовуються як сировина для виробництва варення, то вони є засіб виробництва. Якщо ж вони вживаються в свіжому вигляді для їжі, то це – предмети споживання. Отже, розподіл на засоби виробництва і предмети споживання визначається не натуральною формою продукту, а його функціональною роллю, хоча у більшої частини продуктів саме натуральна форма визначає їх функціональну роль.

Відповідно до цього і все суспільне виробництво розпадається на два підрозділи. До першого підрозділу відноситься сукупність галузей, що виробляють засоби виробництва, а до другого – сукупність галузей, що виробляють предмети споживання.

Всередині першого підрозділу виділяється група галузей, що виробляють засоби виробництва для виробництва засобів виробництва, і група галузей, що виробляють засоби виробництва для виробництва предметів споживання. Другий підрозділ складається з групи галузей, що виробляють предмети першої необхідності, і групи галузей, що виробляють предмети розкоші. Засоби виробництва можуть поділятися на такі, які використовуються в ряді циклів виробництва (речові елементи майбутнього основного капіталу), і такі, які використовуються одноразово (майбутні елементи оборотного капіталу). Серед продуктів другого підрозділу розрізняють також предмети одноразового споживання (хліб, м'ясо, цукор тощо) і предмети тривалого використання (одяг, меблі та ін.)

Можливо і подальше членування продукту обох підрозділів, однак для вивчення основних питань теорії відтворення вихідним залишається розподіл сукупного суспільного продукту на засоби виробництва і предмети споживання.

Поділ суспільного продукту і відповідно суспільного виробництва на основі відмінностей споживних вартостей і конкретного характеру праці має місце в будь-якому суспільстві. Так у будь-якому суспільстві факторами виробництва є засоби виробництва і робоча сила, і безперервність виробничого процесу вимагає їх відшкодування. Специфічність цього поділу на два великі підрозділи при капіталізмі полягає в тому, що відшкодування засобів виробництва і робочої сили як факторів виробничого процесу дано в особливій формі. Справа в тому, що машини відтворюються тут не просто як машини, а як засоби виробництва, що належать капіталісту, тобто як постійний капітал. Необхідні предмети споживання для відтворення робочої сили (їжа, одяг, взуття) купуються на заробітну плату, тобто в кінцевому рахунку, відповідають змінному капіталу. І нарешті, частина засобів виробництва і предметів споживання споживається капіталістами або продуктивно, або як доходи, і це споживання має своїм джерелом додаткову вартість. Тому, процес відтворення сукупного суспільного капіталу є, з одного боку, процес відтворення матеріальних елементів процесу праці та умов людського життя. А з іншого боку, процес відтворення суспільного капіталу є процесом відтворення капіталістичних відносин. І якщо вартість товарів розпадається на c+v+m, то і відшкодування їх повинно розглядатися не тільки на основі поділу всього суспільного виробництва на дві основні галузі – виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, але і в їх вартісній формі, у вигляді c + v + m.

В основі розпадання вартості сукупного суспільного продукту на c+v+m лежить двоїстий характер праці, що виявляється в двоїстості капіталістичного процесу виробництва. У той час як конкретна праця в процесі виробництва, створюючи споживну вартість, лише переносить на продукт вартість спожитих у виробництві засобів виробництва, абстрактна праця створює нову вартість, що дорівнює v+m. Тому новостворена вартість становить лише частину всієї вартості товару.

Виключення постійного капіталу з розгляду відшкодування спожитого річного продукту призводить до спотворення реальної величини вартості сукупного суспільного продукту, до змішування її з новоствореною за рік вартістю.

Це мало місце у А. Сміта, який виключив постійний капітал з розгляду відшкодування спожитого річного продукту. Прагнучи довести, що вся вартість товару є результатом праці, він упустив різницю між минулою працею, представленою в постійному капіталі, і витраченою знову живою працею, і тому не зміг правильно поставити проблему відтворення суспільного капіталу.

За Смітом, як окремо взятий товар, так і річна маса вироблених товарів розпадається не на c+v+m, а на заробітну плату робітників, прибуток капіталістів і ренту земельних власників, – інакше кажучи, Сміт звів вартість товару до v + m.

Це, так звана «догма Сміта» про складові частини вартості сукупного суспільного продукту. Сміт знав, що у вартості продукту індивідуального капіталу міститься не тільки заробітна плата і прибуток (v+m), але і вартість спожитих засобів виробництва (c). Тим не менш, у вартість сукупного суспільного продукту він не включав вартість спожитих засобів виробництва. Сміт вважав, що оскільки елементи постійного капіталу, що входять в продукт даного підприємства, створені на якому-небудь іншому підприємстві, де вартість цих елементів була у свою чергу джерелом доходів (прибутку капіталіста і заробітної плати робітника), остільки весь сукупний суспільний продукт, в кінцевому підсумку, розпадається лише на доходи, тобто (v + m).

Таким чином, ігнорування спожитих засобів виробництва у вартості сукупного суспільного продукту призвело Сміта до глибокої кількісної помилки у визначенні величини вартості суспільного продукту. Вона виявилася меншою на величину (с).

Погляд Сміта пов'язан з нерозумінням ним двоїстого характеру праці, втіленої в товарі. Він вважав, що вся вартість річного суспільного продукту є результатом річної праці. Дійсно, якщо розглядати суспільний продукт тільки як суму споживних вартостей, він є результат річної праці. Проте сукупний суспільний продукт, узятий як сума споживних вартостей, є результатом лише річної конкретної праці. Взятий саме як вартість, як результат абстрактної праці, він завжди перевищує вартість, створену річною працею, на величину спожитого при його виробництві постійного капіталу.

Таким чином, розпад вартості сукупного суспільного продукту на c+v+m – необхідна передумова аналізу капіталістичного процесу відтворення, який виступає не тільки як відтворення споживних вартостей, але і служить виразом тих виробничих відносин, у яких відбувається капіталістичне відтворення.

Перший підрозділ не може ізольовано існувати від другого і навпаки. Здійснення процесу відтворення суспільного капіталу вимагає обміну між двома підрозділами і всередині кожного з них.

Дослідження того, як відбувається цей обмін, як відшкодовуються складові частини сукупного суспільного продукту за вартістю і у натуральній формі, являє собою з'ясування проблеми реалізації цього продукту. При цьому проблема реалізації не повинна пов'язуватися з грошима, хоча і опосередковується в реальному житті через незліченну кількість актів купівлі-продажу.