3.8. Товарний фетишизм

В умовах товарного господарства неминуче розвивається специфічне явище – панування речей над людьми. Кожен товаровиробник на своєму особистому досвіді повсякденно переконується в тім, що його доля залежить від поводження зроблених ним же самим речей-товарів на ринку. При підвищенні цін на даний товар він збагачується, при зниженні – зазнає збитків або розоряється.

Влада ринкової стихії над товаровиробником яскраво змальована австралійською письменницею К. С. Причард, яка у повісті «Щасливий фермер» показує, як фермер Том розорився в результаті падіння цін на пшеницю і покінчив життя самогубством. «Перші два–три роки, – пише письменниця, – усе йшло добре. Багаті врожаї і високі ціни на пшеницю, здавалося, забезпечували майбутнє – райдужні мрії опромінювали життя. Раптом на ринку почало діятися щось неймовірне. Ціни на пшеницю так упали, що продаж усього врожаю не покривав витрат на покупку насіння. Серце Молі розривалося на частки при згадці про Тома. Від усієї їхньої великої любові, мужності, невичерпної енергії, з якими вони створювали ферму, не залишилося нічого, крім страждань надламаної людини, беззахисної перед силою, що безжалісно віднімає у неї все, заради чого варто жити». Таким чином, рух товарів на ринку є тією об'єктивною силою, що змушує всіх товаровиробників перебудовувати всю свою діяльність відповідно до ринкової кон'юнктури.

Подібне явище не існувало у передуючих капіталізмові формаціях. При феодалізмі, наприклад, теж вироблялися продукти праці, але вони не ставали силою, що панувала над людьми і визначала всі сторони їхнього життя. Рівень добробуту і характер занять кріпака залежали не від вироблених ним продуктів, а від відносин, в яких він знаходився із феодалом. Феодал на основі монополії земельної власності та позаекономічного примусу змушував селянина займатися саме тим, а не іншим видом діяльності. Особисто або через управителів він установлював коло обов’язків і терміни їхнього виконання, скільки селянин буде працювати на себе, а скільки на нього. Він визначав частку продукту, що залишиться у розпорядженні селянина. Він же визначав і місце його проживання. Отже, всі сторони життя селянина при феодалізмі залежали не від речей, а від особистих відносин, що складалися між ним і паном. Тут у процесі виробництва безпосередньо відносяться одна до одної особистості, а не речі.

У товарному ж господарстві кожен товаровиробник підкоряється у своїй діяльності тільки ринкові. Тому товаровиробник залежить безпосередньо не від іншої особи, а від речей-товарів. Таким чином, складається специфічне положення, коли люди вступають у відносини не тільки один з одним, а і з речами. Речі, у свою чергу, в процесі мінових актів теж вступають у відносини одна з одною. Відбувається своєрідне подвоєння відносин, при якому речі стають нібито самостійними діючими особами, суб'єктами, «персонами». Вони також вступають у відносини не тільки одна з одною, але і з людьми. Відносини між людьми опосередковуються відносинами між товарами.

Ця особлива роль речей, коли неживий предмет, річ стає самостійним суб'єктом, «персоною» у суспільних відносинах і виконує людські, суспільні функції, вступає у відносини з людьми і визначає їхню діяльність, називається «персоніфікацією речей».

Персоніфікація речей у свою чергу веде до розвитку так званого «уречевлення осіб». Оскільки в товарному господарстві річ стає «персоною», самостійною діючою особою, що має певну суспільну силу, володіння річчю передає її власникові і ту силу, що втілена в ній. Власник речі стає власником суспільної сили. Речі визначають місце людини в суспільстві.

«Персоніфікація речей» і «уречевлення осіб» – це два полюси для вираження одного і того ж самого – панування речей над людьми. Персоніфікація речей означає, що речі з неживих предметів перетворилися нібито на самостійні суб'єкти, наділені особливою суспільною силою, що відіграє важливу роль у регулюванні відносин між людьми. Уречевлення осіб означає, що люди стали нібито придатками речей, виконавцями їхньої волі. Із положення самостійних суб'єктів суспільних відносин вони перетворилися на пасивних виконавців волі речей. Дійсне відношення виявилося перевернутим: речі стають у положення людей, а люди – у положення речей. Речі панують над людьми замість того, щоб люди панували над ними.

Це специфічне явище, що об'єктивно існує в товарному господарстві, – панування речей над людьми і пов'язані з ним персоніфікації речей і уречевлення осіб – називається товарним фетишизмом.

Ми вже відзначали, що не завжди речі панували над людьми. Самі по собі природні властивості речей не містять у собі нічого такого, що давало б їм особливу суспільну силу і владу над людьми. Цю владу речі набувають тільки тоді, коли вони стають товарами, тобто у процесі певних виробничих відносин. Тому ключ до розуміння товарного фетишизму слід шукати у товарній формі продукту праці.

Як відомо, товар є єдність споживної вартості і вартості. Як споживна вартість він не містить у собі нічого загадкового. Перетворюючи речовини природи, люди свідомо додають їм ті корисні властивості, що необхідні для задоволення людських потреб. Виробництво споживних вартостей здійснюється під контролем людини, і, отже, вона панує над річчю. Таким чином, таємницю панування речей над людьми потрібно шукати не в споживній вартості, а в їхній вартості.

Вартість – це суспільні відносини, втілені в речі. Вартість – як єдність субстанції, величини і форми – складається незалежно від волі і бажань окремих осіб. Вона виступає як суспільна сила, що стоїть над виробниками і керує їхніми діями. Тому розкрити таємницю товарного фетишизму – це значить зрозуміти природу вартості як особливих суспільних відносин, втілених у речі, які виступають як властивість речі. Це не природна, а суспільна властивість речі. Але при цьому відбувається зрощування суспільних властивостей речі із природними властивостями, що і породжує помилкові враження, начебто суспільні властивості виростають із природних властивостей речей, а не зі специфіки суспільних відносин.

Але сама природа вартості може бути правильно зрозумілою лише на основі аналізу специфічного характеру тієї праці, що створює вартість. У товарному господарстві праця виступає безпосередньо як приватна праця, а її суспільний характер виявляється тільки за допомогою обміну товарів, тобто приватні товаровиробники вступають у суспільний зв'язок між собою через обмін товарами. Речі-товари здобувають особливу суспільну роль, тому що через них установлюється суспільний контакт між роз'єднаними приватними товаровиробниками.

Під час обміну товаровиробники фактично співставляють свою працю, але зовні рівність людської праці набирає форму рівності речей-товарів. Наприклад, те що праця ткача дорівнює праці шевця чи пекаря і т.д., має в товарному господарстві непряме вираження – у вигляді прирівнювання у ході обміну ситцю на взуття, хліб та інші товари.

Більше того, оскільки суспільна праця товаровиробників набрала форму вартості речей-товарів, то і кількість праці має тільки непряме вираження – через мінові пропорції товарів. Якщо, наприклад, на виробництво 1 ц. пшениці суспільство витрачає 10 годин праці, а на виробництво 1 м. ситцю – 1 годину, то це проявиться у вигляді здатності 1 ц. пшениці обмінюватися на 10 м ситцю. Коли селянин робить пшеницю, а ткач – ситець для ринку і потім вони обмінюються своїми товарами, то тут відношення людини до людини (землероба до ткача) здійснюється лише за допомогою відношення речі до речі (обміну пшениці на ситець).

Таким чином, саме формою вартості, вираженням вартості одного товару в іншому, безпосередньо фетишизуються відносини людей. Ця фетишизація відносин людей підсилюється із розвитком товарної форми продукту і досягає найбільш повного свого розвитку в грошах, стаючи грошовим фетишизмом. А з перетворенням грошей на капітал – фетишизується в капіталі, тобто обумовлюється тією формою, яку набирають засоби виробництва і предмети споживання у процесі капіталістичного способу виробництва.