2. Елементи юридичного складу податку та їхня характеристика

2.1. Суб’єкт оподаткування

Суб’єктом оподаткування, або платником, заведено називати особу, на яку покладено юридичний обов’язок сплатити податок за рахунок власних коштів. Отже, податок неодмінно має скорочувати доходи суб’єкта оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про систему оподаткування» платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки та збори (обов’язкові платежі).

З точки зору обсягу податкових зобов’язань перед даною державою платники за принципом постійного місцеперебування поділяються на резидентів і нерезидентів.

Від поняття платника чи суб’єкта податку слід відрізняти пов’язані з ним похідні поняття носія податку, податкового представника (агента), збирача податку

Похідні суб’єкти податку пов’язані з явищами перекладення податкового навантаження та податкового представництва й відображають особливості платників залежно від виду обов’яз­кового платежу.

У випадку непрямих податків фактично відбувається перекладення податкового навантаження з суб’єкта оподаткування, тобто особи, яка сплачує податок у бюджет, на іншу особу — носія податку, який фактично сплачує суму податку в складі ціни придбаного товару.

Таким чином, носій податку — це особа, яка несе податкове навантаження в кінцевому підсумку, тобто в результаті процесу перекладення податку.

Іноді, щоб підкреслити вказане явище, вживають терміни юридичний платник і фактичний платник, маючи на увазі, що носій податку є фактичним платником, а юридичний платник є формальним платником.

Слід зауважити, що перекладення податкового навантаження можливе лише на підставі закону. Забороняється використання податкових застережень, тобто будь-яких угод між особами про перекладення обов’язку по сплаті податку на іншу особу.

Не дивлячись на явище перекладення, у будь-якому разі податок сплачується з коштів на рахунку, що є власністю платника, тобто за рахунок його власних коштів.

Обов’язок сплатити податок за рахунок власних коштів не означає, що платник повинен сплатити податок лише безпосе- редньо. Існує поняття податкового представництва. Розрізняють податкове представництво за законом і за призначенням (довіреністю).

Законодавством передбачені випадки, коли від імені платника та за рахунок його коштів податок має бути сплачений іншою особою. Так, зокрема, підприємства, установи й організації, які виплачують заробітну плату своїм працівникам, зобов’язані обчислити, утримати і перерахувати до бюджету прибутковий податок із громадян. Іноді вживають поняття податковий представ­ник. Це особа, на яку на підставах та в порядку, передбачених законом, покладено обов’язок по обчисленню, утриманню та перерахуванню податку до бюджету чи державного цільового фонду від імені іншої особи (платника) та за рахунок коштів останньої. Таке представництво є представництвом за законом.

2.2. Предмет, об’єкт та джерело податку

Предмет оподаткування — це те, на що спрямоване відношення оподаткування.

Податками обкладаються різні реальні речі, факти, дії, відношення, блага, як матеріального характеру (земельні ділянки, заробітна плата, прибуток, будівлі, транспортні засоби тощо, тобто різні види майна, доходів та земля), так і нематеріального (державна символіка, права на певні дії тощо). Наведені у загальному вигляді реальні речі чи факти називають предметами оподаткування. Отже, предмет оподаткування характеризує реально-сутнісну, фактичну сторону того, що оподатковується.

Предмети оподаткування, тобто реальні матеріальні й нематеріальні речі (факти), обумовлюють і визначають об’єкт оподаткування. Сам по собі предмет оподаткування ще не породжує податкових зобов’язань, підстави яких пов’язуються з певним юри­дичним станом, відношенням суб’єкта щодо предмета оподаткування.

Під об’єктом оподаткування слід розуміти предмет оподаткування, що перебуває у відповідному юридичному відношенні до суб’єкта оподаткування, і при цьому такий зв’язок обумовлює виникнення податкового зобов’язання.

Поняття предмета оподаткування характеризує фактичний зміст того, що оподатковується, а поняття об’єкта оподаткування, охоплюючи фактичний бік, додає до цього ще й відповідний юридичний зміст. Окрім цього, об’єкт оподаткування переважно відрізняється від предмета ще й рівнем конкретизації того, що оподатковується, адже переважно не всі види даного класу предметів залучаються до оподаткування.

Необхідність чіткого розрізнення предмета й об’єкта оподаткування викликана й відображає той факт, що переважно серед множини однопорядкових предметів лише частина входить до кола оподатковуваних, а решта — такими не є. Тобто через об’єкт оподаткування із множини предметів має бути чітко й однозначно виділений саме той, що підлягає оподаткуванню згідно із законодавством.

Вважається, що відмінність між предметом та об’єктом оподаткування найбільш виражена щодо податків на майно. Однак й оподаткування доходів вимагає не менш чіткого визначення об’єкта оподаткування. Доходи можуть бути отримані в різній формі — грошові кошти в національній та іноземній валюті, майно, безкоштовні послуги, привілеї, переваги тощо. Наприклад, до сукупного оподатковуваного доходу можуть бути віднесені як гроші й матеріальні блага, так і пільги та привілеї, не пов’язані з передачею грошей чи майна. Неоднозначне тлумачення поняття доходу може призвести, з одного боку, до обмеження прав платників, а з іншого, — до ухилення від сплати податку.

Чітка класифікація об’єктів (предметів) оподаткування виявляється справою досить непростою, оскільки їх важко вишикувати за якимось одним критерієм. У теорії класифікації об’єктів оподаткування побудовані на виділенні кількох категорій, зокрема:

• відношення, дії, права (реалізація товарів, право власності, право на вид діяльності);

• предмети, речі (дохід, прибуток, додана вартість, симво- ліка).

Інший критерій поділу стосується матеріальності змісту об’єкта. За цим критерієм об’єкти (предмети) поділяють на матеріальні й нематеріальні (майнові, немайнові).

Поняття об’єкта (предмета) оподаткування слід відрізняти від поняття джерела податку. Якщо наявність першого є підставою виникнення податкового зобов’язання, то друге визначає кошти, за рахунок яких сплачується податок.

Отже, під джерелом податку розуміють певний резерв, економічний показник, грошовий фонд, що використовується для сплати податку. Вирізняють лише два джерела, за рахунок яких може бути сплачено податок, — дохід і капітал платника. Як правило, податки сплачуються з доходів платника, які можуть мати різні форми — заробітна плата, прибуток, рента, проценти тощо.